Характеристика соціального (соціокультурного) середовища ЗДО

Соціокультурне середовище – це створений людством духовний світ, що охоплює національні, соціальні, економічні, політичні та інші суспільні відносини і вироблені людством протягом всієї історії духовні та культурні цінності, які впливають на людей, формують їхній світогляд, зокрема обумовлюють поведінку в сфері взаємовідносин з навколишнім середовищем.Це створений людством духовний світ(Г.О. Бачинський, 1995).

За своїм соціальним призначенням соціокультурне середовище має відповідати трьом основним вимогам:

1) формувати соціально й особистісно значущі потреби, інтереси, запити і забезпечувати умови для їх задоволення відповідно до соціальних і культурних норм;

2) створювати умови для самореалізації духовних сил особистості і соціальних спільнот;

3) забезпечити відтворення соціокультурного потенціалу.

Звернімося до навчального словника-довідника «Соціологія: Терміни, поняття, персоналії, де дається визначення поняттю «соціальне середовище». Зокрема, в ньому зазначається: «Соціальне середовище» – це суспільні, матеріальні та духовні умови, що оточують людину, забезпечують її існування, формування і діяльність. Соціальне середовище, як постійне джерело поповнення особистого досвіду, знань людини є тим об’єктивним чинником, що визначає спрямованість життєвих потреб, інтересів, цінностей, реальну поведінку особи, процес її самовизначення і самореалізації.

За визначенням Р. Павелкова, соціальне середовище становить єдність таких складових: макросередовища (суспільства як певної соціально-політичної, соціально-економічної та ідеологічної системи), мезосередовища (національно-культурних, соціальних особливостей регіону), мікросередовища (безпосереднього середовища життєдіяльності дитини: сім’ї, сусідів, групи однолітків, культурних, навчально-виховних закладів). У різні періоди дитинства ці складові соціального середовища значною мірою впливають на соціалізацію дітей дошкільного віку.

Процес соціального розвитку дитини починається з раннього дитинства і проходить у певному соціальному середовищі. Малюк розвивається в межах своєї сім’ї, соціального та національного оточення. На нього впливають батьки, родичі й інші дорослі, однолітки, з якими він спілкується, а також заклад дошкільної освіти, як соціальна інституція, де він соціалізується.

Під впливом ЗДО в дитини формується свідоме ставлення до себе як до самостійної особистості, рівної з іншими людьми, відбувається становлення позитивного образу «Я», формування почуття гідності та власної значущості серед інших людей. У дошкільника формується адекватна самооцінка, збереження свого «особистого простору», усвідомлюється поведінка з урахуванням можливих реакцій інших людей, виховується уміння пристосовуватися до життя в нових соціальних умовах і також протистояти негативним впливам незнайомців, коректно припиняти неприємне спілкування.

Із вступом до ЗДО в мікросередовищі дитини з’являється важливий дорослий – вихователь. Від спілкування з ним, його поведінки залежить ефективність соціалізації дитини. Дитина сприймає його вплив як усвідомлено, так і неусвідомлено, через психологічні механізми – зараження, наслідування, сугестію.

Завдання. Пригадайте із курсу «Основи педагогічної майстерності» типи вихователів, стилі ставлення вихователя до дітей (за Я. Коломинським і О. Панько) і стилі спілкування (за В. Кан-Каликом). Як різні типи вихователів, стилі його ставлення до дітей і спілкування з вихованцями впливають на атмосферу соціального (соціокультурного) середовища ЗДО і процес соціалізації дошкільника?

Типи вихователів: ігровий, дидактичний, художній, формально-прагматичний, індиферентний.

Стилі ставлення вихователя до дітей:позитивно-стійке, позитивно-пасивне, нестійке, відкрито-негативне, пасивно-негативне.

Стилі спілкування: партнерське, захоплення спільною творчою діяльністю, дружнє спілкування, спілкування-дистанція, спілкування-залякування, спілкування-загравання.

Ціннісний портрет педагога на основі виокремлення властивостей особистості, які прогнозують можливості педагога бути фасилітатором, здійснювати підтримку, сприяння і просування розвитку дитини вперед визначає специфіку роботи педагога з вихованцями дошкільного віку.

Ще одним значущим фактором соціалізації в соціальному середовищі ЗДО є дитяче співтовариство. Спільні види діяльності, які виникають під час взаємодії дітей дошкільного віку виробляють у дитини необхідні навички соціальної взаємодії, уміння підкорятися колективній дисципліні та водночас відстоювати власні права, співвідносити власні інтереси із суспільними. Доречно про таке спілкування дітей висловився Ю. Волков: «Притягуючи один одного, як крапельки ртуті (й знаходячи в реакції інших підтвердження власному існуванню), діти прагнуть виявити свою особистість як індивідуальність, вимагаючи від інших підтримки соціального стандарту».

Визначення психологічних чинників розвитку дошкільників у сучасному соціокультурному середовищі виокремлює провідними ті, що забезпечують суб’єктну їх активність в різних специфічно дитячих видах діяльності. Серед них:

– прилучення дитини до системи активної взаємодії з навколишнім світом;

– заохочення дитини до ініціативних, самостійних дій, надання їй права вибору, прогнозування своїх можливостей та успіхів у власній діяльності; переживання дитиною разом з дорослим тимчасових невдач та спільний пошук шляхів їх подолання;

– баланс між видами діяльності, ініційованими дітьми та ініційованими дорослим з тенденцією зменшення ініціативи останнього;

– використання стимулюючого характеру оцінки досягнутих дитиною результатів; забезпечення дорослими максимального рівня мотивації дитячої діяльності у різних її проявах, зокрема, під час роботи над спільними задумами творчої діяльності;

– створення дорослими атмосфери довірчої партнерської взаємодії з вихованцем, яка ґрунтується на емоційно теплому ставленні до нього дорослих, їх щирій зацікавленості його проблемами;

– забезпечення гармонізації структури ціннісних орієнтацій дітей (повноти змістовного наповнення її когнітивного, емоційного і діяльнісного компонентів);

– розвиток у дошкільників вміння самостійно ставити цілі, пов’язані із їх цінностями; досягати поставленої мети в різних видах дитячої діяльності, дотримуючись власних цінностей; мобілізувати вольове зусилля для подолання труднощів, що виникають через необхідність діяти у відповідності зі своїми цінностями.

Спільні форми взаємодії дітей з дорослими в різних видах діяльності (ігрова, комунікативно- мовленнєва, образотворча), в яких посилено акцент на стимулювання та розвиток внутрішньої рушійної сили дитини, є ефективними. Ефективною є також  розвивальна роботавихователя з використанням методів діалогу, бесіди, аналізу проблемних ситуацій, створення малюнків, проведенням розвивальних ігор, свят, втіленням народних традицій, реалізації спільних творчих задумів під час якої відбувається наповненням змістом соціально значимого ідеалу, поступовим формуванням уявлень про його образ, який дитина перевіряє у процесі спільної з однолітками та дорослими діяльності.

Варто зазначити, що створення комфортного, розвивального соціокультурного середовища можливе на засадах соціоігрової педагогіки (Євген Шулєшко, В’ячеслава Букатова, Олександра Єршова). Основою такої педагогіки є партнерські стосунки вихователя з дітьми. Н. Гавриш виділяє такі умови формування партнерських стосунків:

1 умова – гнучкість свідомої позиції дорослого як партнера та організатора дитячої співпраці, що передбачає: а) подолання бажання постійно повчати, наставляти дітей; б) сприймання гомону дітей під час діяльності в групі як норми, без чого неможливе налагодження дружньо-ділових взаємин між дітьми; в) обов’язкова наявність на занятті діалогу між дітьми та між педагогом і дітьми, під час якого дошкільникивчаться не тільки слухати і чути дорослого та одне одного, а сам вихователь вправляється в умінні розмовляти з дітьми, слухати їхню думку, а не лише говорити їм;

2 умова – домінування мікрогруп як способу організації дітей для розв’язанняосвітніх завдань не тільки на заняттях, а й поза ними. Це дає змогу максимально врахувати індивідуальні відмінності розвитку дітей. При цьому роль дорослого – спостерігати, організовувати і співпрацювати.

3 умова – повернення дітей обличчям одне до одного у просторовому та змістовому сенсі.

Н. Гавриш наголошує, що крім створення в групі сприятливого для формування ровесницьких взаємин мікроклімату, для старшого дошкільника необхідне спеціальне інформаційно-проблемне поле, в освоєнні якого він займав би активну позицію щодо пошуку, свідомого сприймання необхідної інформації та переорієнтування своєї поведінки відповідно до освоєних особистісних та суспільних правил. А це передбачає відповідне оснащення розвивального середовища та вміння вихователів проблематизувати освітню ситуацію.

Отже, як зазначає Л.Карнаух, соціальне (соціокультурне) середовище може як сприяти процесу соціалізації, так і стримувати її. За умови відповідності соціального середовища соціальним потребам дитини, процес соціалізації дитини відбувається ефективно. У випадку несприятливих впливів соціального середовища процес соціалізації дитини хоча й відбувається, але при цьому набуває рис нестабільності, соціальної малоцінності, навіть злочинної спрямованості. Тому дитина успішно пройде всі етапи соціалізації за наявності відповідного соціального середовища, цілеспрямованого розвитку, виховання і навчання.

Психологічний клімат – цеемоційне забарвлення спілкування і взаємодії людей, яке впливає на їхню спільну діяльність; настрій колективу, в якому відображаються особисті та професійні взаємини членів групи.

На основі цього визначення дайте власне тлумачення поняття «соціально-психологічний клімат в педагогічному колективі закладу дошкільної освіти»

Педагогічний колектив ЗДО має певні особливості, адже його члени вступають у міжособистісні взаємини в різних площинах: «вихователь – діти», «вихователь – батьки», «вихователь – вихователь», «вихователь – адміністрація», «адміністрація – батьки». І в кожній з них педагог має проявляти комунікативні вміння й навички, демократичний стиль спілкування, толерантність, тактовність, терпіння. Від рівня їх сформованості залежить ефективність освітнього процесу, комфортність роботи кожного педагога. Провідна роль у забезпеченні сприятливого психологічного клімату належить керівнику закладу, методисту та неформальним лідерам. Однак кожен працівник, бажає він того чи ні, впливає на атмосферу в колективі.

Постійний моніторинг психологічного клімату в колективі дає можливість успішно розвиватися кожному членові і долати труднощі на шляху гармонізації відносин у колективі.

Розрізняють три основних види психологічного клімату за змістом та спрямуванням: з позитивною, негативною та нейтральною спрямованістю.

Клімат з позитивною спрямованістю називають сприятливим, або здоровим. Він здатний підвищувати працездатність, увагу, стимулювати інтелектуальні здібності, підтримувати оптимальний тонус психіки, не підривати психологічне здоров’я.

Несприятливий психологічний клімат у колективі характеризують: нездорова атмосфера, напруженість у людських стосунках, зниження продуктивності спільної діяльності тощо.

Нейтральний психологічний клімат характеризують нестійкістю суб’єктивних та об’єктивних ознак: у будь-який момент він може змінюватись у той чи інший бік.

Як основні фактори, що визначають соціально-психологічний клімат у колективі, Т. Гура, Є. Гура виділяють такі:

1) глобальне макросередовище: сукупність економічних, культурних, політичних та інших умов. Визначено, що стабільність економічного, політичного та культурного життя в суспільстві забезпечує соціальне та політичне благополуччя членів колективу та непрямо впливає на клімат робочих груп;

2) локальне макросередовище: особливості організації, до якої входить колектив. Це: розміри організації, функціонально-рольові суперечності, централізованість влади, участь співробітників у плануванні, розподілі ресурсів, склад структурних підрозділів тощо;

3) фізичний мікроклімат, санітарно-гігієнічні умови праці: спека, погане освітлення, постійний шум, тіснота спричиняють підвищення психоемоційної напруженості й непрямо негативно впливають на клімат у колективі;

4) характер діяльності: монотонність діяльності, високий рівень відповідальності, наявність ризику для здоров’я та життя, стресогенний характер, емоційна насиченість – чинники, що негативно впливають на клімат;

5) організація спільної праці: чіткість розподілу функціональних обов’язків, відповідність особливостей фахівця його професійній ролі, формальна структура групи;

6) психологічна сумісність членів колективу як здатність до спільної діяльності, в основі якої лежить оптимальне поєднання в колективі особистісних якостей його учасників на трьох рівнях: а) психофізіологічному (оптимальне поєднання особливостей вищої нервової діяльності); б) психологічному (сумісність характерів, мотивів, домінуючих типів поведінки); в) соціально-психологічному (гармонійність соціальних ролей, соціальних установок, ціннісних орієнтацій, інтересів);

7) характер комунікативної організації, комунікативна компетентність членів колективу: наявність повної та точної інформації з робочих питань, відсутність інтриг, слухів;

8) стиль керівництва.

Д/З. На основі цих факторів визначте умови створення в колективі клімату з позитивною спрямованістю.

Отже, лише в умовах сприятливого психологічного клімату всі члени колективу почуваються впевнено, спокійно, поведінка стає стабільною, врівноваженою, підвищується ефективність діяльності, розвиваються і проявляються кращі особистісні якості людей.

Налагодження добрих стосунків з батьками вихованців. Створюючи в колективі ЗДО позитивну, гуманістичну атмосферу педагоги повинні подбати і про налагодження добрих стосунків з батьками вихованців. Тож найперше завдання адміністрації і вихователів – детально інформувати батьків про усталену систему педагогічних впливів у закладі ще до того, як дитина почне його відвідувати. Друге – варто показати батькам способи «безболісного» розв’язання конфліктів, якщо вони виникають. Третє – слід налагодити повноцінне спілкування між педагогами і родинами дітей.

Орієнтовний зміст пам’ятки для батьків:

У нашому ЗДО не прийнято:

1. З’ясовувати стосунки між вихователями і батьками в присутності дітей.

2.Робити зауваження чужим дітям за відсутності їхніх батьків і розбирати дитячі конфлікти без усіх учасників.

3.Підвищувати тон у розмові з працівниками закладу.

4.Проявляти невдоволення з приводу роботи педагогічних працівників у розмові з батьками інших дітей.

5.Не відвідувати батьківські збори.

6.Агресивно реагувати на зауваження будь-кого з працівників закладу.

7. Звинувачувати вихователя в тому, що дитина забруднила одяг під час прогулянки. У шафці завжди має бути змінне вбрання.

Одним із методів гармонізації психологічної атмосфери в колективі ЗДО і стосунків із батьками вихованців є метод ненасильницького спілкування (М. Розенберг – американський психолог).

Ненасильницьке спілкування – спосіб комунікації, який ґрунтується на емпатії й сприяє мирному розв’язанню конфліктів.

Мета ненасильницького спілкування – навчитися слухати себе й інших зі співчуттям, а також викликати співпереживання в інших.

Алгоритм ненасильницького спілкування.

1. Спостереження. Слід навчитися спостерігати, не даючи оцінки тому, що ми бачимо або чуємо (наприклад, Маринка жадібна – Маринка не захотіла поділитися цукерками з Олею).

2. Почуття. Усвідомити почуття, які сповнюють вас у певній ситуації, й назвати їх (неправильне трактування почуттів – я відчуваю. Що мене ігнорують (інтерпретація дій інших); адекватне вираження почуттів – я почуваюся самотньою).

3.Потреби. Визначившись із почуттями, доцільно з’ясувати, що саме їх викликало. В основі конфлікту будь-якого масштабу лежать незадоволені потреби і неправильно вибрані стратегії їх задоволення (звинувачення інших – я обурена, що ти не доїв усе, що було на тарілці; формулювання власних потреб – я засмучуюся, коли ти лишаєш їжу, бо хочу, щоб ти мав достатньо енергії для навчання та ігор).

4.Прохання. Після того, як ми висловили опоненту свої почуття та потреби, слід звернутися до нього з проханням, але не з вимогою. Прохання має бути чітко сформульоване, називати конкретні дії для задоволення наших потреб, яких ми сподіваємося від співрозмовника. Прохання відрізняється від вимоги тим, що людина, до якої звертаються, має право відповісти «ні» (вимога – ви повинні вимкнути телефон; прохання – чи не могли б ви вимкнути телефон?).

Ненасильницьке спілкування базується на вмінні ввійти в становище іншої людини, зрозуміти її почуття та потреби, тож дуже важливо навчитися: 1) слухати і чути своїх співрозмовників; 2) сприймати критику й висловлювати свою незгоду.

Отже, для комфортного перебування дитини в ЗДО, повноцінного її розвитку, виховання і навчання необхідно створити соціальне, соціокультурне середовище, у якому використовуються прийоми соціоігрової педагогіки, ненасильницьке спілкування, дорослі діти і батьки є партнерами, а в педагогічному колективі панує клімат з позитивною спрямованістю.