Напрям 11.2 - Репортажі про акти насильства

Репортажі про акти насильства, а також про погрозу їх скоєння ма­ють бути ретельно і виважено розглянуті пресою зі збереженням ба­лансу між інформаційною зацікавленістю громадськості та інтересами жертв і потерпілих. Преса повідомляє про ці події незалежно і прав­диво, не даючи при цьому зробити себе інструментом злочину. Вона не може здійснювати жодних самостійних кроків стосовно налагодження контактів між злочинцями і поліцією.

Інтерв'ю зі злочинцями під час скоєння злочину неприпустимі.

Напрям 11.3 - Нещасні випадки і катастрофи

Репортажі про нещасні випадки і катастрофи мусять поважати страж­дання жертв і почуття їхніх близьких. Потерпілі від нещасного випадку в жодному разі не мають через репортажі стати жертвами повторно.

Напрям 11.4 - Узгодження дій із державними установами, тимчасове припинення виходу повідомлень

Тимчасові припинення виходу повідомлень загалом неприпустимі для преси. Узгодження дій між ЗМІ та поліцією може відбутись тільки тоді, коли життя і здоров'я жертв та інших потерпілих завдяки діям жур­налістів можуть бути врятовані або захищені. На прохання органів слідства в інтересах розслідування злочинів репортажі можуть бути ча­стково чи повністю відкладені на деякий час, якщо ці прохання мають пе­реконливе обґрунтування.

Напрям 11.5 - Мемуари злочинців

Публікація так званих мемуарів злочинців суперечить публіцистич­ним принципам, якщо злочини в майбутньому виправдовують або перетворюють на несуттєві, якщо жертви страждають та якщо через докладне змалювання злочину задовольняється потреба сенсації.

Напрям 11.6 - Наркотики

Публікації в пресі не повинні применшувати руйнівної дії вживання наркотиків.

Ніхто не може бути дискримінований за статевою ознакою або через належність до расових, етнічних, релігійних, соціальних чи національних груп.

Пункт 12 Кодексу преси

Напрям 12.1 - Репортажі про кримінальні вчинки

У репортажах про кримінальні вчинки причетність підозрюваного або злочинця до релігійних, етнічних чи інших меншостей може бути названа тільки тоді, коли для розуміння події між вчинком і цією причетністю існує обґрунтований зв'язок.

Особливо потрібно звертати увагу на те, що згадки про певну на­лежність можуть викликати упередження до груп меншостей, які потре­бують захисту.

13. Повідомлення про розслідування та судові процеси мають бути вільними від пересудів. Отже, преса від початку і протягом процесу уникає у змісті і заголовках будь-якого висновку до мо­менту ухвалення юридичного рішення. Підозрюваний не може бути виставлений злочинцем до винесення вироку судом. Не можна повідомляти про рішення суду до його оголошення, не ма­ючи на руках переконливих правових документів.

Пункт 13 Кодексу преси

 

Напрям 13.1 - Передчасний вирок - репортаж після винесення вироку

Репортажі про розслідування та судові процеси служать ретельному інформуванню громадськості про кримінальні вчинки, їх інформаційне супроводження та судові оцінки. До винесення судового вироку, навіть у разі зізнання, діє презумпція невинності. Навіть коли причетність до зло­чину вже відома громадськості, підозрюваний не може до винесення су­дового рішення бути названий злочинцем з юридичної точки зору.

Передчасні вироки, звинувачення та ствердження суперечать консти­туційному захисту людської гідності, що його дія без обмежень поши­рюється також і на злочинців.

На меті репортажів у правовій державі не може бути додаткове соціальне звинувачення засудженого шляхом “покарання через ЗМІ”. Отже, репортажі мають чітко розмежовувати підозру і доведену провину.

Якщо преса передчасно повідомляє про вирок, не маючи на це пра­вових підстав, оголошує ім'я чи пише про підозрюваного, відомого ши­рокому колові читачів, вона мусить також опублікувати повідомлення про остаточне юридичне обґрунтоване виправдання або про значне пом'якшення судового рішення, якщо цьому не суперечать законні інте­реси підозрюваного. Ця порада за сенсом діє також і для власних розслідувань.

Критика і коментарі мають чітко відокремлюватись від звіту про судо­вий процес.

 

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про державну підтримку засобів масової інформації
та соціальний захист журналістів

 (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 50, ст. 302)

Цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів. Як складова частина законодавства України про свободу слова та інформаційну діяльність цей Закон посилює систему правового регулювання в інформаційній сфери

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1. Поняття і терміни

Основні поняття і терміни, що вживаються в цьому Законі, мають таке значення:

державна підтримка засобів масової інформації – сукупність правових, економічних, соціальних, організаційних та інших заходів державного сприяння зміцненню і розвитку інформаційної галузі, її інфраструктури;

державний засіб масової інформації:

а) державна теле- і радіомовна організація (стаття 12 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”) (3759-12);

б) державне інформаційне агентство (статті 7 і 8 Закону України “Про інформаційні агентства”) (74/95-ВР);

в) друкований засіб масової інформації, засновником (співзасновником) якого є орган державної влади, а видання здійснюється на базі або за участю державної власності та відповідного фінансування з Державного бюджету України чи бюджету Автономної Республіки Крим і статутом (програмними цілями) редакції якого передбачається, зокрема, інформування громадян про діяльність цього органу та вищих органів державної влади;

- комунальний засіб масової інформації - аудіовізуальний чи друкований засіб масової інформації, створений органом місцевого самоврядування або органом місцевого самоврядування спільно з місцевою державною адміністрацією як засновником (співзасновником) на базі чи за участю комунальної власності та відповідного фінансування з місцевого бюджету і статутом (програмними цілями, програмною концепцією) редакції (юридичної особи) якого передбачається, зокрема, інформування громадян про діяльність цього органу та вищих органів державної влади;

- районна, міська газета - комунальна або інша місцева газета, яка видається та розповсюджується відповідно на території району (крім району в місті) або міста; спільна для району та міста, де розміщується районний центр, - міськрайонна;

- районне, міське, міськрайонне телерадіомовлення - теле- і радіомовлення, здійснюване комунальними районними, міськими або міськрайонними (спільними для району і міста) теле- і радіомовними організаціями;

- журналіст - творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов'язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України;

- засіб масової інформації рекламного характеру - засіб масової інформації, в якому реклама перевищує: 40 відсотків обсягу одного номера друкованого видання, 15 відсотків - загального обсягу мовлення теле- і радіоорганізації;

- засіб масової інформації еротичного характе ру - засіб масової інформації, в якому систематично експлуатується інтерес до сексу, а сексуальна тематика є провідною.

Інші поняття і терміни вживаються в цьому Законі в значеннях, визначених законодавством України.

Стаття 2. Сфера дії Закону

Визначені цим Законом норми державної підтримки застосовуються до всіх засобів масової інформації, які діють відповідно до Конституції України, незалежно від їх ідеологічного і політичного спрямування та від форм власності, крім засобів масової інформації, зазначених у частині третій цієї статті.

Норми цього Закону поширюються також на телерадіоцентри та підприємства поліграфії в тій мірі, наскільки вони забезпечують діяльність цих засобів масової інформації.

Не застосовуються норми державної підтримки до засобів масової інформації:

- рекламного характеру;

- еротичного характеру;

- заснованих за участю юридичних або фізичних осіб, до сфери діяльності яких входять виробництво та постачання паперу, поліграфічного обладнання, технічних засобів мовлення;

- заснованих в Україні міжнародними організаціями або за участю юридичних чи фізичних осіб інших держав, осіб без громадянства;

- у яких понад 50 відсотків загального обсягу випуску становлять матеріали зарубіжних засобів масової інформації.

Норми соціального захисту відповідно до цього Закону застосовуються до журналістів і в межах, визначених його окремими статтями, прирівняних до них інших творчих працівників зазначених засобів масової інформації.

Забезпечення реалізації норм цього Закону, включаючи визначення порядку регулювання та надання державної підтримки засобам масової інформації, запровадження з цією метою відповідних тарифів і створення сприятливих умов розвитку, методики і порядку регулювання заробітної плати, охорони праці і соціального захисту журналістів, здійснення інших заходів покладається на Кабінет Міністрів України.

Р о з д і л II