Правове регулювання припинення шлюбу з іноземним елементом

Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу ви­значаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу (ст. 63 Закону України «Про МПП»). Вищезазначене означає, що ці відносини регулюються в такій послідовності: а) спільним особистим законом подружжя; б) правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання; в) особистим законом одного з подружжя, що було обрано за домовленістю між ними, якщо вони не мають спіль­ного особистого закону. Таким чином, припинення шлюбу з «іноземним елементом» в Україні здійснюється за законом України, на підставах і в порядку, передбачених Главою 11 СК. Український суд компетентний розглядати справи про розірвання як «змішаних шлюбів», зареєстро­ваних між особами, що є громадянами різних держав, так і шлюбів між громадянами України, відповідно до сімейного законодавства Украї­ни й у випадку, якщо обоє одружених проживають за кордоном (за умови, що позов про розірвання шлюбу був поданий до суду України). Зазначене може бути використане з метою захисту прав і інтересів на­самперед громадян України, що уклали шлюб з іноземцями, законодав­ство країни громадянства яких забороняє розірвання шлюбу (напри-клад — Ірландія). Подібне розірвання, будучи дійсним в Україні, може бути не визнаним у країні проживання «колишнього» подружжя, як­що відсутні відповідні уніфіковані колізійні норми.

Громадяни України, що постійно чи переважно проживають за кор­доном, не завжди мають можливість звернутися для розірвання шлю­бу до українського суду. Тому розірвання шлюбу між громадянами України, здійснене за межами України за законом відповідної держа­ви, є дійсним в Україні, якщо обоє з подружжя в момент розірвання шлюбу проживали за межами України.

Разом із тим громадяни України, що проживають за її межами, ма­ють можливість розірвати шлюб у порядку і на підставах, установлених сімейним законодавством України, у країні проживання, звернувшись до консульських установ чи дипломатичних представництв України, але лише у випадках, коли відповідно до Сімейного кодексу України подібний шлюб може бути розірваним у державних органах реєстрації актів цивільного стану.

Значним числом Консульських конвенцій (з Азербайджаном, Гру­зією, Болгарією, КНР, КНДР, Польщею, Російською Федерацією тощо) на умовах взаємності допускається реєстрація в консульських устано­вах або дипломатичних представництвах іноземних держав в Україні розірвання шлюбів між громадянами цих держав (іноземцями) згідно з їх «національним» законодавством. Лише в деяких подібних конвен­ціях аналізоване правило формулюється трохи інакше. Так, відповід­но до п. 1.5 ст. 10 Консульської конвенції між Україною і Румунією від З вересня 1992 р. консульська посадова особа має право реєструвати розірвання шлюбу між громадянами акредитуючої держави згідно з за­конодавством акредитуючої держави; але такі акти не мають юридич­ної сили на території держави перебування.

Розірвання шлюбу між іноземцями, здійснене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні. При цьому ви­знання дійсності вищезазначеного розірвання шлюбу між іноземцями не залежить ні від процедури (світської чи церковної), ні від підстави розлучення. У визнаній подібних розлучень може бути відмовлено ли­ше з мотивів публічного порядку, відповідно до ст. 12 Закону України «Про МПП».

Правове регулювання розлучення відповідно до уніфікованих колізійних норм. Мінська конвенція країн СНД у статтях 28 і 29 міс­тить спеціальні правила про розірвання шлюбу.

По-перше, у справах про розірвання шлюбу застосовується законо­давство держави—учасниці Конвенції, громадянами якої є подружжя в момент подачі заяви. У цьому випадку шлюб розривається в компе-тентній установі країни, громадянами якої є подружжя в момент подачі заяви. Однак, якщо на момент подачі заяви обоє проживають на тери­торії іншої країни—учасниці Конвенції, то компетентні також і устано­ви останньої.

По-друге, якщо одружені є громадянами різних держав—учасниць Конвенції, то застосовується законодавство країни, установа якої роз­глядає справу про розірвання шлюбу. У зазначеному випадку справи про розірвання шлюбу компетентні розглядати установи держави, на тери­торії якої проживають обоє. Якщо ж подружжя проживає на території різних країн, то розірвання шлюбу може бути зроблене в компетентних установах обох країн—учасниць Конвенції, на територіях яких прожи­вають одружені.

Договори про правову допомогу, що укладені Україною з Польщею, Грузією, Латвією, Литвою, Молдовою, Узбекистаном, Естонією, містять правила подібні, до деякої міри, вищезазначеним, котрими передбача­ється: а) при розірванні шлюбу застосовується законодавство країни громадянства одружених; б) розірвання шлюбу провадиться органами тієї держави, громадянами якої є одружені; в) якщо одружені прожи­вають за межами країни свого громадянства, то вони можуть порушити справу про розлучення у суді країни, у якій вони проживають; г) у тих випадках, коли подружжя не має спільного громадянства і проживає на території різних держав, шлюборозлучний процес може бути ініці­йований у суді будь-якої з договірних держав, причому кожен суд буде застосовувати законодавство своєї країни¹. 5. Колізійні проблеми визначення походження дитини

Встановлення та оскарження батьківства визначається особи­стим законом дитини на момент її народження (ст. 65 Закону України «ІіроМПП»).

Аналогічний спосіб розв'язання проблеми визнання батьківства закріплений уніфікованими колізійними нормами. Мінська конвенція країн СНД у ст. 31 передбачає, що встановлення і оспорювання бать­ківства чи материнства визначається за законодавством держави—учас­ниці Конвенції, громадянином якої дитина є за народженням («lex patriae» — Авт.).

Значною частиною Договорів про правову допомогу також перед­бачається, що у разі вирішення колізійної проблеми визначення похо­дження дитини варто використовувати закон її громадянства. Однак у деяких вищезазначених двосторонніх угодах аналізоване правило формулюється трохи інакше. Так, згідно з частинами 2, 3 ст. 28 Дого­вору між Україною і Республікою Польща «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах» від 24 травня 1993 р. та частин 2, 3 ст. 28 Договору між Україною і Республікою Мол­дова «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримі­нальних справах» від 13 грудня 1993 р. встановлення і оспорювання походження дитини від певної особи регулюється законодавством тієї держави, громадянином якої є мати дитини в момент народження ди­тини; але достатнім є дотримання форми визнання дитини, що перед­бачена законодавством тієї країни, на території якої визнання має бути або було здійснене. При цьому у подібних справах компетентними є органи тієї держави, громадянином якої є дитина, або на території якої дитина має місце пролшвання.

Колізійні питання усиновлення