2014-02-04
488
Засновником символічного інтеракціонізму є американський соціолог Джордж Герберт Мід (1863 - 1931). Він вважав, що людська мова відрізняється від голосових сигналів тварин тим, що використовує значимі символи, тобто такі знаки, що несуть для індивідів і їхніх груп, визначені змісти чи значення. Саме значимі символи, втілювані в мові, створюють у процесі взаємодії людей передумови до їх соціального розвитку.
Символізація, здійснювана за допомогою мови, вважав Дж. Г. Мід, уможливлює існування визначеної соціальної ситуації і конституює (тобто створює) сам соціальний об'єкт.
Взаємодіючи з іншими індивідами, визначена спільність яких виступає як "узагальнений інший" (тобто безліч інших), індивід розвиває в цьому процесі власну самість, чи індивідуальність. У формі узагальненого іншого співтовариство людей здійснює контроль над поведінкою своїх індивідуальних членів. Отже, індивід володіє самістю (індивідуальністю) лише у відношенні самості інших членів своєї соціальної групи.
Прихильники соціодраматичного відгалуження символічного інтеракціонізму К.Берк, Е.Гофман, Х.Даккен розглядають взаємодію між індивідами як своєрідні п'єси, у яких кожна людина одночасно є продюсером, що запрошує людей на визначені ролі; актором, що грає відведену йому роль, і режисером, що стежить за виконанням. Кожен індивід використовує предметне оточення як реквізит і ретельно охороняє місця своїх "приватних куліс", де він може розслабитися після вистави.
Взаємодія невідривна від інтерпретації, що виникає в процесі комунікації. Сама ж комунікація підрозділяється на зовнішнє і внутрішнє спілкування. Зовнішнє - це взаємодія індивідів один з одним за допомогою слів - символів, що несуть у собі визначені змісти і значення.
Внутрішнє - між частинами нашого "Я" спілкування, що відбувається, у процесі якого і виникає інтерпретація, тобто тлумачення, роз'яснення змісту, значення визначеної події, об'єкта, жесту чи слова. Цей процес означає бачення себе очима інших людей, що виникає зі здатності мовних символів викликати в людині ту ж реакцію, що й в інших людях. Сутність цього процесу являє собою становлення соціальних якостей особистості, що відбуваються шляхом засвоєння кожним індивідом тих соціальних ролей, що культивуються в даній групі, наприклад, у гравців у бейсбол.
У рамках символічного інтеракціонізму досліджується поведінка не тільки окремих індивідів, але і великих мас людей (Р.Тернер), масових соціальних рухів (Г.Блумер). Групова активність, що приводить до формування колективної поведінки, означає, стверджує Г.Блумер, що індивіди діють разом певним чином, між ними існує розподіл праці і визначене взаємне пристосування різних ліній індивідуальної поведінки.
У блумерівській версії символічного інтеракціонізму затверджується, що ключ до розуміння природи колективної поведінки дає кругова реакція - такий тип взаємного порушення, у рамках якого реакція одного індивіда відтворює й одночасно підсилює порушення іншого індивіда. Внаслідок цього взаємне порушення здобуває кругову форму, при якій індивіди відбивають настрої один одного і, таким чином, інтенсифікують їх, наприклад, під час сварки в концертному залі чи під час їхнього виступу, що захоплює, популярного співака.
М.Блумер вважав, що колективна поведінка, пов’язана із взаємним порушенням індивідів, найчастіше виникає в умовах нестійкості чи порушення звичних форм існування людей, що приводить останніх у стан занепокоєння, що виражається в дискомфорті, фрустрації, непевності чи, навпаки, у почутті агресивності. Коли таке занепокоєння втягує в кругову реакцію, захоплюючи не одного, а безліч індивідів, виникає соціальне занепокоєння. Воно втілюється в трудових конфліктах, жіночих рухах, аграрних і релігійних хвилюваннях, революційних виступах.
Поборники символічного інтеракціонізму звертають увагу на подвійну роль соціального занепокоєння. Воно:
1) виступає симптомом розпаду чи катастрофи визначеного життєвого пристрою;
2) означає підготовку до нових форм колективної поведінки, що на хвилі загального порушення, що приймає круговий характер, з наростаючим ефектом впливу, що підсилюється, на окремих індивідів, підштовхує багатьох з них до таких форм нового колективної поведінки, про яке вони ніколи і не замислювалися.
Література основна:
1. Громов И.А., Мацкевич А.Ю., Семенов В.А. Западная теоретическая социология. – СПб., 1996.
2. История социологии в Западной Европе и США. – М.: НОРМА-ИНФРА, 1999.
3. Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття: Навчальний посібник. – К. Либідь, 1996.
4. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. – К.: Наукова думка, 1995.
5. Ручка А.А., Танчер В.В. Очерки истории социологической мысли. – К.: Наукова думка, 1992.
6. Тернер Дж. Структура социологической теории: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1985.
Література додаткова:
1. Мид Дж. От жеста к символу // Американская социологическая мысль. Тексты. М., 1996.
2. Мид Дж. Интернализованные другие и самость // Там же.
3. Мид Дж. Азия // Там же.
4. Смелзер Н. Символический интеракционизм // Социология. М., 1994. Разд. 1, гл. 5, с. 136 – 139.
