2015-05-15
340
Об’єднання громадян як ключові суб’єкти недержавної системи економічної безпеки відіграють важливу роль у її забезпеченні. Їх призначення вбачається в тому, щоб якомога надійніше захищати особистість, суспільство і державу від можливих економічних небезпек і загроз, гармонізувати соціально-економічні інтереси людини, суспільства і держави. Громадські об’єднання мають у своєму арсеналі досить широкий спектр засобів, форм і методів впливу на стан забезпечення економічної безпеки, вони у змозі надавати суттєву допомогу державним органам у цьому процесі, а також привертати увагу населення до важливих проблем у цій сфері, створюючи таким чином необхідні передумови для широкої участі громадян у забезпеченні економічної безпеки держави.
Проте, сьогодні в Україні зарано говорити про повноцінну систему недержавного забезпечення економічної безпеки, невід’ємною складовою якої є об’єднання громадян, адже наразі в країні ще замало організацій, які опікуються саме цими питаннями. Прикладами недержавних організацій, до сфери інтересів яких тією чи іншою мірою входять питання економічної безпеки, можуть бути недержавні аналітичні центри: Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, що здійснює дослідження державної політики у сфері економічної політики, міжнародної та регіональної безпеки; Центр міжнародної безпеки та стратегічних студій, метою якого є дослідження та програми у галузі міжнародної та національної безпеки, розробка контрзаходів для усунення існуючих та потенційних загроз національним (у тому числі – й економічним) інтересам України; Центр дослідження національної безпеки, метою діяльності якого є дослідження внутрішніх та зовнішніх чинників національної безпеки України та ін. Окремо також слід виділити громадські організації: Інститут громадянського суспільства, до напрямків діяльності якого відносяться сприяння становленню та розвитку громадянського суспільства в Україні, правові, політологічні та економічні дослідження; Всеукраїнська громадська організація «Демократична дія», яка у своїй діяльності приділяє увагу темам національної безпеки України, а також інтеграції України у структури європейської та світової безпеки; громадську організацію «Міжнародна антитерористична єдність», у завданнях якої закріплено формування недержавної системи забезпечення національної (у тому числі – й економічної) безпеки, а до основних напрямків діяльності відноситься координація формування та розвитку недержавної складової системи національної безпеки України; громадське об’єднання «Служба економічної безпеки», діяльність якої спрямована на виконань завдання забезпечення національної безпеки у сфері економічної безпеки, захист людини і громадянина, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз у контексті реалізації державної політики національної безпеки, надання відповідної допомоги підрозділам правоохоронних і силових структур, органам місцевого самоврядування і державним установам.
|
|
|
|
|
|
До головних напрямків розвитку та удосконалення адміністративно-правового регулювання участі об’єднань громадян у забезпеченні економічної безпеки держави можна віднести:
1. Розробку та вдосконалення нормативно-правових актів, які регламентують суспільні відносини у сфері економічної безпеки за участю громадських об’єднань. Вирішення значної кількості проблем, пов’язаних із діяльністю громадських об’єднань у сфері забезпечення економічної безпеки, безпосередньо пов’язане з назрілими змінами чинного законодавства, зокрема законів України «Про основи національної безпеки України», «Про об’єднання громадян», які повинні чітко закріплювати роль та повноваження об’єднань громадян серед інших недержавних суб’єктів, їх місце у загальній системі забезпечення економічної безпеки держави, а також із розробкою нових нормативних актів, що мають закріплювати адміністративно-правові механізми регулювання діяльності об’єднань громадян у сфері забезпечення економічної безпеки, визначати основи їх взаємодії з органами державної влади, а також механізми здійснення громадського контролю в цій сфері.
2. Вдосконалення системи взаємодії органів державної влади з інститутами громадянського суспільства, у тому числі – з об’єднаннями громадян. Забезпечення ефективного зв’язку об’єднань громадян з державними елементами системи забезпечення економічної безпеки передбачає утворення і розвиток низки координаційних органів, експертних, консультативних рад при органах виконавчої влади, діяльність яких пов’язана із забезпеченням економічної безпеки. Деякі науковці наголошують також на необхідності існування єдиного координуючого органу як методичного та організаційного центру, яким, наприклад, може стати створений при РНБО України Центр недержавного забезпечення національної безпеки, або Незалежна громадська консультативна рада, яка б складалася з представників українського і міжнародного експертних співтовариств [7, с. 48]. Удосконалення механізму адміністративно-правового забезпечення економічної безпеки на регіональному рівні може відбуватися також шляхом створення місцевих рад національної безпеки та оборони, які були би підпорядковані місцевим державним адміністраціям та Раді національної безпеки та оборони України [8, с. 17]. Створення таких органів допоможе підвищити ефективність роботи й допоможе виправити дієві механізми забезпечення економічної безпеки.
3. Запровадження системи громадського контролю за діяльністю органів державної влади у сфері забезпечення економічної безпеки. Приміром, у Стратегії національної безпеки України, затвердженій Указом Президента України, відзначається, що активна діяльність інститутів громадянського суспільства сприятиме зміцненню законності, гарантій додержання прав і свобод людини і громадянина, адекватності системи національної безпеки загрозам національним інтересам та економічним можливостям держави [4]. Проте, і сам механізм громадського контролю потребує удосконалення шляхом: своєчасного і достовірного інформування суспільства про діяльність у цій сфері органів державної влади; проведення громадської експертизи проектів нормативно-правових актів, концепцій і програм з питань національної (у тому числі й економічної) безпеки та врахування її висновків; створення громадських експертних рад при органах виконавчої влади, які діють у сфері забезпечення економічної безпеки; широкого залучення громадськості до обговорення найбільш гострих проблем економічної безпеки у процесі опрацювання відповідних державних рішень.
|
|
|
Таким чином, формування сучасної системи економічної безпеки має відбуватися на основі органічного поєднання її державної та недержавної складових. Сьогодні очевидним є той факт, що забезпечення економічної безпеки не може бути ефективним без активної участі в ньому інститутів громадянського суспільства і, зокрема, таких, як громадські організації політичні партії та профспілки.
Список використаних джерел: 1. Мішина І. Г. Економічна безпека в умовах ринкових трансформацій: автореф. дис.... канд. екон. наук: 08.00.01 / Мішина І. Г. – Донецьк, 2007. – 20 с. 2. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141. 3. Про основи національної безпеки України: закон України від 19.06.2003 № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351. 4. Про Стратегію національної безпеки України: указ Президента України від 12.02.2007 № 105/2007 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 11. – Ст. 389. 5. Крутов В. В. Недержавна система безпеки як складова національної безпеки України: теоретико-правові аспекти / В. В. Крутов // Стратегічна панорама. – 2008. – № 2. – С. 100–103. 6. Ліпкан В. А. Національна безпека держави / В. А. Ліпкан. – К.: КНТ, 2009. – 575 с. 7. Корнієвський О. А. Громадські об’єднання як суб’єкт політики національної безпеки: постановка проблеми / О. А. Корнієвський // Стратегічні пріоритети. – 2009. – № 1 (10). –
С. 43–50. 8. Котковський В. Р. Державне регулювання економічної безпеки в Україні: автореф. дис. … канд. наук з держ. упр.: 25.00.02 / Котковський В. Р. – Запоріжжя, 2007. – 20 с.
Одержано 26.09.2012
Статья посвящена исследованию места, роли и особенностей деятельности объединений граждан по обеспечению экономической безопасности государства.
|
|
|
Ключевые слова: экономическая безопасность государства, субъекты обеспечения экономической безопасности, негосударственные организации, общественные объединения.
The present article is devoted to research of the place and role of civil associations in the system of subjects of providing the economic security of the state.
Keywords: economic security of the state, subjects of providing of economic security of the state, non-governmental organizations, civil associations.
L
УДК 342.51
Михайло Миколайович Дивак,
начальник Департаменту кадрового забезпечення МВС України
Принципи та завдання управління персоналом
органів внутрішніх справ України
Статтю присвячено характеристиці управління персоналом органів внутрішніх справ, розглянуто основні принципи та завдання такого управління.
Ключові слова: управління, персонал, принципи управління, завдання управління, органи внутрішніх справ.
Реформування органів внутрішніх справ відповідно до міжнародних вимог і стандартів правоохоронної діяльності неможливе без ефективного правового регулювання та якісної організації роботи з персоналом органів внутрішніх справ, які виконують значний обсяг як правоохоронних, так і забезпечувальних завдань і функцій. Вельми актуальною ця проблематика вбачається саме для органів внутрішніх справ, які виконують найбільшу кількість правоохоронних завдань, від якості здійснення яких залежить не лише рівень злочинності, а й життя та здоров’я як цілого населення держави, так зокрема і самих працівників правоохоронних органів. Належне забезпечення персоналу безпосередньо впливає на плинність кадрів в ОВС, переміщення по службі, кар’єрне зростання, рівень забезпечення особистої безпеки під час виконання службових завдань тощо. Управління персоналом дозволяє: підвищити результативність та ефективність правоохоронної діяльності в цілому, зокрема в результаті зменшення необґрунтованих матеріальних та фінансових витрат, а також часу на виконання тих чи інших правоохоронних функцій; врахувати потреби населення у конкретних публічно-сервісних послугах, які надаються ОВС, та забезпечити належну їх якість; забезпечити прозорість прийняття управлінських рішень в ОВС та підвищити їх ефективність; забезпечити формування позитивного як внутрішньодержавного, так і міжнародного іміджу ОВС України.
Отже, на сучасному етапі реформування вітчизняної системи органів внутрішніх справ особливого значення набуває такий важливий аспект кадрової політики, як управління персоналом.
Питанням кадрового забезпечення органів внутрішніх справ присвячено дослідження багатьох сучасних вітчизняних та зарубіжних науковців, серед яких М. І. Ануфрієв, О. М. Бандурка, В. М. Бесчастний, А. М. Клочко, Л. М. Колодкін, А. Т. Комзюк, П. Б. Коптєв,
Ю. Ф. Кравченко, Н. П. Матюхіна, В. А. Мінаєв, Г. М. Мякішев, В. М. Плішкін, О. Ю. Синявська, А. А. Стародубцев, А. В. Фатула, В. М. Шамаров та ін. Методологічні засади управління персоналом органів внутрішніх справ розглядалися у працях В. О. Соболєва, В. Д. Сущенка, B. C. Четверікова, організаційний механізм професійної підготовки персоналу органів внутрішніх справ розглядали В. С. Венедиктов, М. І. Іншин, В. А. Пєтухов, В. В. Посмєтний, В. Ф. Сухарєв та ін. Але, незважаючи на таку багатоаспектність вивчення цього явища, цілісної картини стосовно основних завдань і принципів управління персоналом органів внутрішніх справ у нових соціально-економічних і політичних умовах наразі немає. Потреба перегляду основних завдань і принципів функціонування системи управління персоналом пояснюється різними обставинами, як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру, у тому числі – істотним розширенням предметного змісту кадрової роботи, збільшенням обсягу повноважень основних суб’єктів діяльності, збільшенням обсягу завдань, розв’язуваних кадровими апаратами за сучасних умов, недостатньою правовою урегульованістю процесів відбору й розміщення керівних кадрів органів внутрішніх справ, слабким рівнем узагальнення передового міжнародного досвіду формування керівних кадрів та ін.
Отже, метою цієї статті є з’ясування змісту та спрямованості процесу управління персоналом органів внутрішніх справ. Визначена мета зумовлює такі основні завдання дослідження: проаналізувати головні принципи управління кадровим забезпеченням, визначити їх види, розглянути зміст основних завдань процесу управління персоналом, а також окреслити пріоритетні напрямки подальшого вдосконалення управління персоналом органів внутрішніх справ.
|
проблем [1, с. 328].
Принципи управління персоналом органів внутрішніх справ України доцільно поділити на дві основні групи: загальні (основні) та спеціальні (специфічні).
Основні принципи, що стосуються управління персоналом, безпосередньо спираються на загальні принципи управління, до яких відносяться принципи об’єктивності, системності, комплексності, науковості та компетентності, актуальності, інформаційної достатності, несуперечливості управлінських рішень, ефективності, стимулювання [2, с. 16; 3, с. 64].
Вихідними для управління персоналом органів внутрішніх справ є основні принципи, встановлені у нормативно-правових документах, – перш з все, у Конституції України [4] (яка закріплює загальні принципи пріоритету прав і свобод людини і громадянина, законності, гласності, рівності), Законі України «Про державну службу» [5] (що закріплює такі головні принципи управління, як служіння народу України, демократизм і законність, гуманізм і соціальна справедливість, професіоналізм і компетентність, ініціативність, персональна відповідальність), а також Законі України «Про міліцію» [6] (що закріплює принципи законності, гуманізму, гласності, поваги до особи, соціальної справедливості) та інших нормативно-правових актах різного рівня. Ці основоположні принципи, закріплені в конституційних, органічних законах та відповідних нормативних актах, виступають основою нормотворчості у сфері управління, відіграючи роль головних орієнтирів у формуванні всієї системи управління, гарантують логічність, послідовність, безперервність та збалансованість процесу управління персоналом органів внутрішніх справ.
Стосовно діяльності органів внутрішніх справ кадрова політика має свої особливості, які виявляються у специфічних принципах, що складаються на основі аналізу практичної діяльності суб’єктів державного управління. До групи спеціальних принципів управління персоналом органів внутрішніх справ відносяться такі: наукова обґрунтованість потреби органів та підрозділів внутрішніх справ у працівниках тієї чи іншої кваліфікації, професіоналізм, компетентність, поєднання єдиноначальності та колегіальності, відповідальність, ієрархічність, ретельність відбору та вивчення працівників за їх діловими і моральними якостями; своєчасне оновлення кадрів, оптимальне поєднання чисельності досвідчених та молодих працівників; поєднання довіри і поваги до працівників органів внутрішніх справ із принциповою вимогливістю до них; соціально-правовий захист працівників органів внутрішніх справ.
Не менш важливими і необхідними, аніж виявлення принципів, є визначення завдань процесу управління персоналом органів внутрішніх справ.
У теорії управління загальноприйнятим є положення про те, що будь-який процес управління починається саме з формулювання цілей та задач, тобто визначення такого результату і такого стану об’єкта управління, до досягнення яких прагне суб’єкт управління. Гнучкість і оперативність управління полягає в умінні правильно визначити не тільки довгострокові, але й найближчі цілі, визначити черговість реалізації завдань і т. д. З безлічі висунутих цілей необхідно вміти вибрати найближчі, визначити шляхи їхньої реалізації за допомогою поставлених завдань у конкретних умовах [3, с. 8].
До загальних завдань управління персоналом органів внутрішніх справ відносять:
– удосконалення нормативно-правового регулювання роботи з кадрами;
– прийняття в межах своєї компетенції заходів із реалізації державної кадрової політики в системі МВС;
– організацію відбору і комплектації органів внутрішніх справ на рівні, необхідному для виконання оперативно-службових завдань, і покращення якісного складу кадрів органів внутрішніх справ;
– забезпечення встановленого порядку проходження служби в органах внутрішніх справ;
– організацію системи професійної підготовки кадрів, забезпечення її відповідності потребам органів внутрішніх справ [7, с. 31];
– розвиток наставництва;
– патріотичне та ідейне виховання особового складу;
– усунення причин, що породжують плинність кадрів; підвищення фахової майстерності працівників внутрішніх справ;
– контроль за додержанням законності у процесі службової діяльності;
– зміцнення дисципліни [8, с. 259].
Таким чином, узагальнення підходів до визначення основних принципів, завдань та функцій управління персоналом органів внутрішніх справ, розгляд їх змісту та взаємозв’язку спонукає дійти висновку, що основною його особливістю стає гуманістична спрямованість та орієнтація на міжнародні стандарти. Саме гуманістичні та демократичні принципи управління стають визначальними на сучасному етапі модернізації діяльності системи органів внутрішніх справ. При цьому модернізація управління персоналом органів внутрішніх справ являє собою динамічний процес, а розв’язання проблем, які виникають у цій сфері, є можливим лише за допомогою реалізації всього комплексу розглянутих принципів, завдань і функцій, що передбачає створення низки відповідних умов, головними з яких є: постановка науково обґрунтованих цілей управління з урахуванням передового досвіду сучасного управління, а також відповідна адаптація міжнародних стандартів управління до їх застосування в органах внутрішніх справ; визначення раціональних шляхів реалізації практичних завдань і об’єктивних критеріїв оцінки ефективності їх виконання; пошук кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних та інших ресурсів задля забезпечення досягнення поставлених цілей; впровадження сучасних кадрових, інформаційних, освітніх та управлінських технологій у процес управління якістю кадрового забезпечення органів внутрішніх справ; приведення нормативно-правового забезпечення у відповідність до сучасних реалій, його перегляд, оновлення і вдосконалення з урахуванням нових головних принципів і завдань у сфері управління персоналом органів внутрішніх справ.
Як підсумок, слід зазначити, що процес удосконалення управління персоналом органів внутрішніх справ України повинен супроводжуватися наступними заходами: розроблення та прийняття Концепції кадрового забезпечення ОВС, проведення загальної систематизації нормативно-правових актів, які регулюють кадрове забезпечення ОВС шляхом їх кодифікації; розроблення науково обґрунтованої потреби кожної галузевої служби у спеціалістах відповідного рівня; прийняття на службу висококваліфікованих, компетентних та професійних кадрів, проведення їх постійного професійного навчання, підготовки та перепідготовки; продовження реформування системи добору, комплектування, підготовки та перепідготовки особового складу; підвищення фінансового-матеріального та соціально-побутового становища працівників ОВС.
Список використаних джерел: 1. Головатий М. Ф. Соціальна політика і соціальна робота: термінол.-понятійний слов. / М. Ф. Головатий, М. Б. Панасюк. – К.: МАУП, 2005. – 560 с. 2. Сухарев В. Ф. Организационный механизм ОВД: лекция / В. Ф. Сухарев. – М.: Акад. упр. МВД РФ, 2002. – 34 с. 3. Четвериков B. C. Основы управления в органах внутренних дел / В. С. Четвериков, В. В. Четвериков. – М.: Новый Юрист, 1997. – 128 с. 4. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. 1996. – № 30. – Ст. 141. 5. Про державну службу: закон України // Відомості Верховної Ради України, 1993. – № 52. – Ст. 490. 6. Про міліцію: закон України від 20.12.1990 № 565-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20. 7. Зубач А. В. Административная деятельность органов внутренних дел / А. В. Зубач, А. Н. Кокорев. – М.: МосУ МВД России; Изд-во «Щит-М», 2005. – 354 с. 8. Організація управління персоналом в ОВС: монограф. дослідж. / В. Д. Сущенко, А. М. Смирнов, О. І. Коваленко, А. А. Смирнов. – К.: НАВСУ, 1999. – 352 с.
Одержано 27.09.2012
Статья посвящена характеристике управления персоналом органов внутренних дел, рассмотрены основные принципы и задачи такого управления.
Ключевые слова: управление, персонал, принципы управления, задачи управления, органы внутренних дел.
The paper investigates human resource management of internal affairs, the basic principles and objectives of this administration.
Keywords: management, personnel management principles, task management, law enforcement.
L
УДК 343.13, 351.74
Віктор Іванович Козицький,
начальник Головного управління МВС України в Харківській області
Правовий статус керівника органу досудового розслідування
Безпосередня належна діяльність керівника слідчого підрозділу по керівництву досудовим розслідуванням є важливою складовою забезпечення якості, законності та повноти досудового розслідування. Прорахунки керівника слідчого підрозділу в управлінській діяльності в переважній більшості випадків мають більш негативні наслідки, ніж в інших системах державного управління. Роль і значення керівника слідчого підрозділу як учасника кримінального судочинства полягає саме у тому, щоб належним чином організувати кримінально-процесуальну діяльність очолюваного підрозділу та, використовуючи передбачені законом засоби, здійснювати керівництво досудовим розслідуванням, забезпечувати його якість, повноту, всебічність та об’єктивність. Неналежний контроль з боку керівників слідчих підрозділів призводить до порушень конституційних прав і свобод громадян. Зокрема, протягом 2011 р. за незадовільну організацію службової діяльності, безконтрольність за поведінкою підлеглих до відповідальності притягнуто 778 керівників слідчих підрозділів.
Прийнятий 2012 р. Кримінальний процесуальний кодекс України [1] докорінно змінює існуючий порядок здійснення досудового розслідування. Не в останню чергу це стосується й правового статусу керівників слідчих підрозділів.
На сьогодні правовий статус керівника органу чи підрозділу ОВС закріплено цілим рядом нормативних документів: Законом України «Про міліцію» [2], Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України [3], Положенням про Міністерство внутрішніх справ України [4]; Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України [5] та цілим рядом інших відомчих нормативних актів системи МВС.
Керівник як особа, яку наділено владними повноваженнями і яка має певний вплив на підлеглих, є центральною фігурою в будь-якому колективі. Діяльність сучасного керівника є багатоплановою. Вона поєднує діяльність по визначенню основних цілей організації, а також шляхи їх досягнення, стратегії розвитку: це і вплив на підлеглих, і виконання певних функцій як стосовно підлеглих і організації в цілому, так і стосовно вищих органів. Нарешті, діяльність керівника передбачає і певний тип спілкування у стосунках з особами – учасниками управлінських відносин [6, с. 100].
Слід відзначити і те, що в науковій літературі не склалося єдиної точки зору щодо розуміння категорії «керівник», те саме стосується і чинних нормативних актів. У Дисциплінарному статуті ОВС, Положенні про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Положенні про органи досудового слідства в системі Міністерства внутрішніх справ України терміни «керівник» і «начальник» розглядаються як синоніми. Новий КПК України оперує лише терміном «керівник органу досудового розслідування», до числа яких відносяться й начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу внутрішніх справ.
Будучи одним із елементів системи управління персоналом, керівники органів внутрішніх справ одночасно виступають як суб’єкти і об’єкти управління. Як суб’єкти управління керівники виконують усю сукупність управлінських функцій (планування, організація, координація, керівництво, контроль), використовують різні методи управлінського впливу на працівників підпорядкованих їм підрозділів тощо. У той же час вони самі є об’єктом управлінського впливу (як безпосереднього, так і опосередкованого – через систему стимулюючих заходів) з боку вищих керівників та кадрових апаратів [7, с. 128].
Успішне розв’язання поставлених перед слідчим підрозділом завдань щодо всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи залежить, насамперед, від особистих якостей керівника органу досудового слідства. У системі органів внутрішніх справ України керівниками слідчих відділів призначаються найбільш досвідчені слідчі того ж слідчого підрозділу, які користуються авторитетом серед підлеглих, а також і серед вищих керівників слідчих підрозділів. Однак треба враховувати, що не кожен талановитий слідчий – професіонал, який успішно розслідує складні кримінальні справи, може бути начальником слідчого підрозділу, успішно керувати його діяльністю.
|
Одним із основних напрямків керівництва персоналом слідчого підрозділу є контроль за його діяльністю. Так, начальник слідчого підрозділу здійснює контроль за: дотриманням плану-графіка розслідування кримінальних справ; станом розслідування кримінальних справ, у яких закінчився двомісячний термін, вживає заходів щодо їх вирішення в максимально стислі строки; кількістю, своєчасністю і обґрунтованістю прийнятих рішень про зупинення слідства у кримінальних справах; обґрунтованістю порушення кримінальних справ; обґрунтованістю і достовірністю даних про розслідування злочинів і кримінальних справ та об’єктивністю відображення відомостей в облікових документах і статистичних звітах; перевіряє якість і своєчасність виконання окремих доручень слідчих у кримінальних справах, узагальнює результати їх виконання; щомісячно організовує перевірки зберігання вилучених з місць подій слідів, інших речових доказів та їх повне й ефективне використання в розкритті злочинів.
Що ж стосується здійснення керівником слідчого підрозділу процесуальних повноважень, то відповідно до ст. 39 нового КПК України його наділено повноваженнями, які можна розцінювати як організацію досудового розслідування. Хоча керівник органу досудового розслідування уповноважений здійснювати процесуальні дії, зокрема ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням і вказівкам прокурора; вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим; погоджувати проведення слідчих (розшукових) дій та продовжувати строк їх проведення у випадках, передбачених цим Кодексом; здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого. Але повноважень із процесуального керівництва досудовим кримінальним провадженням він не має [8].
Існування інституту керівництва досудовим слідством (як і процесуальної фігури начальника слідчого відділу) неодноразово зазнавало різкої критики, в тому числі й з огляду на порушення процесуальної самостійності та незалежності слідчого. Однак із цим не можна погодитись.
Навпаки, не потрібно протиставляти один одному інститут керівництва досудовим слідством і процесуальну самостійність слідчого, оскільки вони є різними «гранями» одного й того самого явища, що в теорії кримінального процесу іменується кримінальним переслідуванням. Мета керівництва у кримінально-процесуальній сфері й мета самостійної діяльності слідчого в цій же сфері присвячені загальному інтересу – досягненню завдань кримінального судочинства по конкретній кримінальній справі.
На нашу думку, керівник слідчого підрозділу не повинен мати широких повноважень, пов’язаних із процесуальним керівництвом слідчим. На начальника слідчого підрозділу доцільно покласти обов’язки з організації провадження у справах (розподіл справ між слідчими, створення групи слідчих та ін.), взаємодії з іншими правоохоронними органами.
