Історико-краєзнавчі дослідження Волині (ХІХ - на початку ХХ ст.)

Історичне краєзнавство Волині ХІХ – початку ХХ ст.розвивалося в загальному контексті розвитку історичної науки в Україні. Хоч в губернії не було крупних навчальних, культурологічних центрів, краєзнавчий інтерес виникає та розвивається в середовищі місцевої інтелігенції: серед державних службовців, журналістів, сільських священників, викладачів Кременецької (Волинської) духовної семінарії.

Про роль та значення єпархіального часопису «Волынские епархиальные ведомости» другої половини ХІХ – початку ХХ ст., як одного з організаторів краєзнавчого руху на Волині досі немає комплексних ґрунтовних досліджень. Висвітлені часописом матеріали неофіційної частини частково розглядались у монографіях з історичного краєзнавства України Л.Баженова, А.Зінченка, В.Прокопчука, О.Кошеля, І.Ярмошика та в окремих доповідях регіональних історико – краєзнавчих конференціях Волині. Наукова значущість історико-краєзнавчої спадщини неофіційної частини часопису «Волынские епархиальные ведомости» обумовлюється тісним зв’язком з встановленням та розвитком історичного краєзнавства Волині другої половини ХІХ – початку ХХ століття.

У вітчизняній історіографії відсутні наукові праці, які б комплексно досліджували проблему визначення місця і ролі часопису «Волынские епархиальные ведомости», його історичної спадщини в національно- духовному та історико-краєзнавчому житті України 1867 – 1917 р.

Єпархіальна влада першою зрозуміла всю важливість, доцільність і перспективність створення та діяльності під своїм контролем краєзнавчих товариств і осередків. Хоча при цьому ставила прагматичну мету – звести діяльність науковців і краєзнавців до вузько конфесійних завдань і

спрямувати їх на протиборство з католицизмом і польською ідеологією.

«Волынские епархиальные ведомости» виходили в м. Кременці при Кременецькій духовній семінарії (хоча друкувалися при Почаївській Лаврі) з вересня 1867 р. до 1917 р. Одним із головних призначень неофіційної частини даного періодичного видання була організація та створення історико-статистичних описів єпархії, її церков та парафій, населених місць та опублікування кращих таких нарисів.

Яскраве сузір’я талановитих редакторів, які відкрили доступ до неофіційної частини видання усім бажаючим для публікації історичних та документальних досліджень, описів, нарисів і повістей, перетворило єпархіальні «Ведомости» спочатку в головний осередок, а згодом – в основну опору краєзнавчих товариств і стали унікальним явищем і базою формування та розвитку наукового регіонального дослідництва та його популяризації.

Щоб зацікавити духовенство краєзнавчими дослідженнями, редакція «Ведомостей» уже в перших числах помістила відозву до сільських священників збирати акти і документи з історії краю, статистичні відомості про єпархію та її населення. За кілька перших років у часописі було оприлюднено значна кількість краєзнавчих описів, нарисів з історії міст і сіл, церков і парафій, котрі викликали значний інтерес громадськості до минулого своєї землі, активізували регіональне дослідництво.

На сторінках «Волынских епархиальных ведомостей» протягом 1867– 1917 рр. подавалися дослідження різної тематики по історії України, та Волині зокрема. «Волынские епархиальные ведомости» взяли на себе місію розвивати регіональні дослідження, стали одним з головних організаторів краєзнавчого руху, своєрідним клубом для місцевих пошуковців. За півстоліття у «неофіційній частині» журнал опублікував понад 200 подібних матеріалів, авторами яких були у переважній більшості священики або викладачі духовно-учбових закладів Волині.

Вперше систематизував наукові та краєзнавчі публікації і назвав прізвища їх авторів волинський краєзнавець Iгор Лозов’юк у рідкісному виданні «Bibliografia artykułow naukowych ogłozonuch w «Wołyńskich Eparchialnych Wiadomościach»(, що побачило світ 1938 року у м. Рівному окремим відбитком з «Rocznika Wołynskiego». Автор продовжив традиції бібліографічних покажчиків подібних видань, що регулярно випускалися у дореволюційний час. У дослідженні вміщено понад 30 прізвищ священиків – краєзнавців, загальновідомих, як А. Сендульський, В. Пероговський, А. Хойнацький, М. Теодорович, Л.Рафальський, так і мало знаних серед широкого загалу. Уже трохи згодом, житомирський краєзнавець Роман Кондратюк, дещо доповнив біографії деяких священиків та подав у широкий загал.

Найбільша кількість досліджень та розвідок на сторінках «Волынских епархиальных ведомостей» відводиться історико-статистичному опису церков та монастирів, а також містечок Волинської єпархії. При написанні нарисів дослідники широко використовували документальні джерела, насамперед церковні літописи і хроніки. Своїми історико-статистичними описами багатьох населених пунктів Волині, закладено основу подальшого системного вивчення й висвітлення її пам’яток та минувшини.

На шпальтах часопису побачили світ зібрані раніше парафіяльними священиками відомості з історії та старожитностей Волині. В перших номерах часопис помістив підготовану протягом 1865 – 1867 рр. працю свого редактора М.І.Петрова «Краткие сведения о православных монастирях Волынской епархии, в настоящее время не существующих». Подаючи на основі опрацьованих рукописних джерел головні віхи історії відомих волинських православних монастирів, автор дає аналіз стану пам’яток, їх теперішнього стану. Саме дослідження такого роду на даний час є головним підґрунтям для розвитку історичного пам’яткознавства волинського регіону.

Деякі дослідження з історії повітових містечок Волині на сторінках часопису взагалі вперше подавалися як хронологічно викладена історія населеного пункту. Серед таких досліджень варто виокремити доробок Василя Пероговського. Серед праць Пероговського особливу увагу заслуговує дослідження історії повітового міста Старокостянтинова, розміщеного на сторінках декількох номерів «Волынских епархиальных ведомостей» за 1881 р., що також вийшло окремим виданням у Житомирі. Саме історія Старокостянтинова Пероговського стала першою вітчизняною друкованою працею з історії міста.

Некролого-мемуарні життєписи відомих у минулому діячів церкви подавались у часописі зразком діяльності, орієнтували сучасників на великі устремління. Національно-духовне значення мали біографічні публікації про діяльність видатних просвітителів, єпископів, церковних діячів та святих.

Підтримав дану тематику й священик Стефан Барановський. На сторінках «Волынских епархиальных ведомостей» опублікував більше двох десятків публікацій краєзнавчого характеру. Декілька його праць висвітлюють науково освітній і культурний розвиток регіону в середньовіччі.

«Дерманский настоятель Мелетий Смотрицький, как деятель в пользу соединения православных с униатами.

Недарма в перших номерах «Ведомостей» була опублікована стаття «Епархиальная летопись. Древность Почаевской Лавры», де автор намагається логічно пояснити, коли була закладена Почаївська Лавра, посилаючись на ряд джерел. Почаївська Успенська Лавра у 1831 році повернулася до православних від базиліан. І була віднесена до лавр російської церкви у 1832 р., до того ж займає в їх рядах 4 місце. Автор прослідковує історію Лаври від князя Володимира до ХVІІІ ст., розповідається легенда, коли Мати Божа залишила слід нагорі Почаївській, де і виник монастир.

Серед постійних дописувачів журналу варто згадати А. Сендульського, який присвятив ряд статей історії православних, монастирів Волині, які зникли під натиском католицизму та уніатства. Окремі статті присвячені активним захисникам православ’я на Волині: Іову Почаєвському та князю Федору Острозькому.

Своїми публікаціями про наукову діяльність духовенства та історико – статистичними описами церков та парафій часопис стимулював розвиток краєзнавчих досліджень в Україні, незважаючи на антиукраїнську політику царизму. Часопис відіграв важливу роль в збереженні священиками Правобережної України національних ознак у ставленні культури та історії.

Хоча цей пласт наукового та культурного життя краю і є предметом вивчення сучасних науковців, все ж багато прізвищ справжніх подвижників своєї справи й досі залишаються маловивченими. Майже не розроблені їх біографії, науково-краєзнавчий доробок та подальші долі, тому в подальшому планується систематичне та різнобічне вивчення та дослідження даного напрямку в дисертаційному дослідженні.