Південно-західний відділ Російського географічного товариства як центр історичного краєзнавства

Завдання, структура і напрямки діяльності Товариства визначалися статутом. Головна мета полягала у дослідженні органічної і неорганічної природи території, що входила до Київського навчального округу, необхідно сприяти розвиткові природничих наук взагалі та поширювати природничо-історичні знання. Для реалізації цих завдань планувалося спорядження експедицій та екскурсій для проведення наукових досліджень і збирання природничо-історичних предметів. 1870 р. було започатковано видання "Записок Киевского общества естествоиспытателей", на сторінках яких члени Товариства регулярно публікували матеріали своїх досліджень. Внаслідок краєзнавчих експедицій членами товариства було складено і видано перші геологічні карти Києва і Київської губернії, проведено дослідження різноманітних компонентів природи території Київського навчального округу, інших регіонів України, зокрема Чорного і Азовського морів.

Таким чином, Товариство природодослідників прийняло естафету краєзнавчого дослідження України від Комісії для опису Київського навчального округу і заклало підґрунтя для відкриття в 1873 р. у Києві Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.

В Україні дослідженнями мали бути охоплені Київська, Волинська і Подільська губернії. Проте польське повстання 1863 року перешкодило реалізувати цей задум. Приступивши до обов’язків керівника експедиції, П.П.Чубинський значно розширив коло запланованих раніше досліджень Південно-Західний відділ Російського Географічного товариства проіснував лише три роки. Проте він залишив помітний слід в науковому дослідженні Волині, Київщини, Поділля й інших районів України, сприяв консолідації краєзнавчого руху. Головним його здобутком було те, що до нього схилялася українська національна інтелігенція, яка активно включилася в розбудову української науки і краєзнавства, переконливо довівши їх високе реноме на міжнародному рівні.

Особливо велике значення мала розроблена відділом методика ведення краєзнавчої роботи, зокрема новаторські на той час методи фронтальних обстежень, опитувань, анкетування тощо. Неоціненним надбанням українського краєзнавства цього періоду стала багатотомна комплексна праця П.П.Чубинського "Труды этнографическо-статисти-ческой экспедиции в Западно-Русский край", яка слугувала взірцем для багатьох наступних поколінь краєзнавців.

На жаль, всі спроби інституалізації краєзнавчого руху у другій половині XIX ст. в Україні виявилися невдалими. Як справедливо зазначає сучасний історик Я.Верменич, будь-які спроби вести краєзнавчу роботу на реґіональному рівні в системне русло розглядалися офіційною владою як приховане посягання на державну єдність Росії. Царський уряд у діяльності Київського відділу вбачав загрозу і небезпеку відходу від центристських вказівок, більше того, осмислення національної самобутності української культури і науки ставило під сумнів "росієцентриський" фокус української історії, сприяло живленню відцентрових настроїв. У зв’язку з цим було терміново прийнято Емський указ 1876 року, згідно якого й відбулася ліквідація Відділу.