Концепція панування права у міжнародних відносинах та міжнародному праві

Статут передбачав відмову від домінувала протягом століть концепції панування сили і замінити її концепцією панування права. Незважаючи на всі труднощі, на основі Статуту ООН вдалося досягти чималого в цьому напрямку. Статут порвав з легалізацією колоніального гноблення, характерної для класичного міжнародного права. Загальновідома роль ООН у ліквідації колоніальної системи, у результаті чого принципово змінився визначає для міжнародного права фактор - система його суб'єктів.

Однією з найбільш типових рис сучасного міжнародного права є твердження в ньому прав людини. При цьому мова йде не про проголошення прав а про такий рівень їх реалізації, що за минулі роки сприяв демократизації багатьох національних правових систем і створив безпрецедентний механізм взаємодії міжнародного та внутрішнього права в цій області. Демократизація національних систем формує сприятливі умови для функціонування міжнародного права.

Поняття гуманізації. Гуманізація сучасного міжнародного права.

ГУМАНИЗАЦИЯ — реализация принципа мировоззрения, в основе которого лежит уважение к людям, забота о них, убеждение в их больших возможностях к самосовершенствованию. Благо человека согласно Гуманизация - конечная цель общества. Отношения равенства, справедливости и человечности - норма отношений между людьми. В области труда гуманизация - это система нравственных, психологических, эстетических, правовых, экономических и технических мер с целью превращения труда в источник субъективного удовлетворения и развития личности. Гуманизация образования направляется на подготовку гуманистической личности и исходит из признания самоценности человека, его прав на свободу, счастье, развитие и проявление своих способностей. В основе гуманизации образования - человеколюбие, признание за обучаемыми права на всестороннее развитие, создание для этого подлинно человеческих условий

Гуманізація міжнародних та міждержавних відносин означає, що політика проводиться заради людей; що інтереси людини, її права і свободи вищі за інтереси і права держави; що не люди живуть і працюють задля держави, а, навпаки, держава має існувати для людей, бути їхньою зброєю, засобом, а не самоціллю і самоцінністю.