Міждисциплінарний синтез і «нова історична наука»

Тема: Французька історіографія

Другої половини ХХ ст.

Міждисциплінарний синтез і «нова історична наука»

План

1. Школа «Анналів» у 40–60-х роках ХХ ст. Ф.Бродель.

2. «Нова історична наука» («нова історія») у Франції 70–80-х років.

3. Історія і суспільні|громадські| науки у Франції. Р. Арон.

4. Вивчення історії Французької революції. А. Собуль. Ф. Фюре. Ж. Годшо.

5. Тенденції розвитку французької історіографії на рубежі тисячоліть.

1. Школа «Анналів» у 40–60-х роках ХХ ст. Ф.Бродель.

Після|потім| Другої світової війни починається|розпочинає| новий етап в розвитку школи «Анналів». Теоретико-методологічні| підходи «анналістів» виявилися вельми|дуже| актуальні в умовах фундаментального оновлення історичного знання другої половини XX сторіччя|століття|. Популярність і авторитет школи «Анналів» переступили межі|кордони| французької історичної науки і набули міжнародного характеру. Важливим|поважним| кроком у зміцненні ідейно-організаційного становища напряму|направлення| «Анналів» у системі французького гуманітарного знання стало створення|створіння| в 1947 році VI секції економічних і соціальних наук при Практичній школі вищих досліджень. На чолі|на чолі| VI секції встав Л. Февр. З часом|згодом| секція перетворилася на могутню організаційну структуру, що включила десятки науково-дослідних, учбових і видавничих установ.

Відбулося розширення проблематики досліджень. У 1946 році журнал|часопис| «Аннали» змінив|зраджував| свою назву на «Аннали. Економіки. Суспільства|товариство|. Цивілізації». Найбільші успіхи були досягнуті у вивченні середньовічної історії і раннього Нового часу. Серед провідних представників школи «Анналів» слід назвати|накликати| імена Ж. Ле Гоффа, Ж. Дюбі, Е. Ле Руа Лядюрі, Р. Шертье, М. Ферро та ін.

У розвитку французької історіографії другої половини ХХ ст. виділяються два основних періоди, межею між якими можна вважати середину 70-х років. У 70-і роки розпочинається криза «Анналів», яка була викликана|спричиняти| певною вичерпаністю концепції «глобальної» історії. Тому «третє покоління» школи «Анналів» звернулося|оберталося| до мікроісторії і заклало основи історичної антропології.

У 80-і роки школа «Анналів» фактично розпалася на ряд|лаву| напрямів|направлень|.

Розвиток школи «Анналів» в перші післявоєнні десятиліття нерозривно пов'язаний з діяльністю одного з найбільших істориків Франції XX століття|віку|, учня Л. Февра – Фернана Броделя (1902–1985).

Сын учителя, родившийся и выросший в деревне, Бродель называл себя «истори­ком с крестьянскими корнями», которого всегда интересовали условия труда и быта трудящегося населения. Бродель видел главное дело своей жизни, в создании «со­вершенно новой истории», которую он называл «глобальной», или «тотальной», (то есть, всеобъемлющей) историей, «чьи пределы расширяются настолько, что ох­ватят все науки о человеке, всю их сово­купность и универсальность»[1].

Шлях|колія| Броделя в науку був тернистий і довгий. Не дивлячись на те, що роботу над докторською дисертацією він починає|розпочинає| на рубежі 20–30-х років, захистити її Броделю вдалося тільки|лише| в 1947 році. Натомість дисертація «Середземне море та світ середземномор'я в епоху Філіппа II|» вивела його до числа провідних французьких і європейських істориків. Це дослідження, що вийшло окремою книгою в 1949 році, у багатьох відношеннях стало новаторським.

В центре этого исследования находился не­привычный для историков того времени персонаж: «мир Средиземноморья» во второй половине XVI века. В первой части книги рас­сматривалась «почти неподвижная исто­рия», т.е. история взаимоотношений чело­века с окружающей его средой; во второй части – «история медленных изменений», или «структурная история», то есть разви­тие экономики, общества, государства и цивилизации; наконец, в третьей части, названной «События, политика и люди», изучалась быстротекущая «событийная история».

Стремясь объединить историю и географию в единую «геоисторию», Бродель отводил особо важную роль среде обитания человека. Согласно его концеп­ции, степи и горы, моря и другие гео­графические структуры определяют рамки деятельности человека, пути сообщения, а, следовательно, и торговли; местоположе­ние и рост городов. На их основе возни­кают медленно изменяющиеся эконо­мические и социальные структуры, к изу­чению которых призывали «Анналы». Основной особенностью методологи­ческого подхода Броделя было противо­поставление прочных, устойчивых «струк­тур» меняющимся «конъюнктурам» и еще более эфемерным «событиям», представ­ляющим, по мнению Бро­деля, лишь «поверхностное волнение» океана истории. Другой важнейшей методологической идеей, впервые высказанной Броделем в «Средиземноморье», была мысль о разных «скоростях» исторического времени. Он различал время «большой длительности», то есть время существо­вания наиболее прочных «структур» и дли­тельных процессов общественного разви­тия, и «короткое время» - время быстро протекающих политических событий или индивидуальной жизни чело­века. По мнению Броделя, для историка наиболее интересны процессы большой длительности, ибо они определяют разви­тие человечества. В рамках «короткого времени» историку нечего делать; это, «по преимуществу, время хроникера, журна­листа».

По существу, работа Броделя положила начало так назы­ваемой «структурной истории», которая видит свою главную задачу в изучении различных общественных «структур». Поднятые им вопросы о роли устойчивых общественных структур и различных скоростях протекания истори­ческих процессов обогащали историческое мышление и открывали новые перспекти­вы научного исследования, однако пре­небрежительное его отношение к «собы­тиям» и «короткому времени» вело к недо­оценке исторического значения сравни­тельно кратковременных, хотя и очень значительных событий (например, войн или революций), которые оказывали большое влияние на ход истории. Однако несмотря на это «структурная история» Броделя, предло­женная им проблематика научных иссле­дований, его методология и терминология быстро вошли в моду и многие молодые историки устремились к той истории, кото­рую проповедовали «Анналы».

Таким чином, Бродель спробував на практиці втілити|перетворювати| ідею основоположників школи «Анналів» про «глобальну» історію. Характерна|вдача| структура книги, що складається з трьох частин|часток|: «Роль середовища|середи|», «Колективні долі й загальний|спільний| рух», «Події, політика і люди».

Але|та| Бродель не був би гідним продовжувачем традиції «Анналів», якби|аби| не спробував дати власну інтерпретацію концепції «глобальної» історії. Особливістю методологічного підходу Броделя стало протиставлення міцних, стійких структур в історії змінним структурам і суто подієвій історії. Бродель висунув концепцію про існування різношвидкісного історичного часу. Він розрізняв час «більшої тривалості» і «короткий час». Історик, на думку Броделя, повинен цікавитися процесами великої часової тривалості. У «Середземномор'ї» був здійснений синтез історії природи, місця існування і власне подієвої історії.

У 1950 році Бродель змінює Л. Февра на посаді завідувача|завідуючого| кафедри сучасної цивілізації в Коллеж де| Франс, а трохи| пізніше – у пізніше – у 1956 р. – і на посаді|пості| головного редактора «Анналів». Він стає визнаним лідером другого покоління школи «Анналів». У 1962 році за ініціативою Броделя був заснований «Дім наук про людину» – головний французький центр міждисциплінарних досліджень в області гуманітарних наук.

Руководимый Броделем журнал «Анналы» систематически публиковал работы, по­священные процессам большой длитель­ности и влиянию на них различных факто­ров: географических, климатических, де­мографических, психологических. Стре­мясь к междисциплинарным исследовани­ям, «Анналы» уделяли особое внимание разработке крупных комплексных тем, таких как «История и климат», «История и психология» и т. п.

У своїх численних|багаточисельних| лекціях, виступах|вирушаннях| і статтях він виступає|вирушає| за розширення міждисциплінарного синтезу в історичній науці, тематики історичних досліджень у дусі структурної історії, уточнює свою теорію різних швидкостей історичного часу. Висловлені Броделем ідеї перекликалися з|із| ідеями структуралізму, нового напряму|направлення| в гуманітарній думці|гадці| середини XX сторіччя|століття|. Однак говорити про те, що «структурна» історія Броделя була|з'являлася| різновидом структуралізму не можна. Структуралісти наполягали на існуванні постійних і стійких структур. Бродель же вів мову про їх, хоч і повільну, але|та| еволюцію.

Найбільшою мірою теоретико-методологічні| ідеї Броделя отримали|одержували| відображення в його другій крупній праці «Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм XV–XVIII ст|.» (3 т., 1967 – 1979), у якій він розглянув|розглядував| у глобальному масштабі тенденції розкладання старого ладу і формування капіталізму і ринкової економіки. Написана на основі величезної кількості архівних матеріалів, узагальнювальних робіт істориків, економістів, географів і представників інших областей гуманітарного знання, багата оригінальними підходами і висновками, книга Броделя стала крупною історичною подією в світовій історіографії.

Его последняя работа «Что такое Франция», посвященная истории Франции, интерес­на, поскольку на самом деле это не история национального государства, но история множества областей и провинций, которые сформировали характер Франции (Braudel, Fernand. L'Identite de la France. Paris: Arthaud-Flammari-on, 1986. (Русск. перев.: Бродель Ф. Что такое Франция? В 2-х кн. М, 1994-1995.)).

Разом з тим,|в той же час| «Матеріальна цивілізація» продемонструвала граничні можливості|спроможності| «структурно-глобальної|» історії. Стало очевидним, що охопити всі сторони історичного процесу досить складно і що в гонитві|погоні| за описом структур втрачається|розгублює| подієва історія.