Мораль як соціокультурний феномен. Категорії моралі. Мораль и право

Мораль (моральність) – особлива форма суспільної свідомості та вид суспільних відносин, який виявляється в сукупності особливих цінностей і способів нормативного регулювання життєдіяльності людей у суспільстві.Принципи і норми моралі зумовлені певним суспільним буттям людей. У сучасних умовах духовного розвитку все більше актуалізується роль і значення формування в суспільній свідомості моральних цінностей, які суттєвим чином активізують процес моральної регуляції суспільних відносин, культурно-морального розвитку людини, прогресу суспільства в цілому. В той час багатогранність цінностей духовного життя, конкретної особистості, колективу значним чином розширює сферу застосування моральних принципів у всіх сферах життєдіяльності суспільства, сприяючи формуванню високих соціально-моральних якостей людей. Моральні норми мають історичний характер, немає якоїсь абстрактної, вічної, незмінної моралі. Мораль з’явилася як відповідь на суспільну потребу регулювання людських відносин. Регулятивна функція моралі подібна до функції права, яке теж регулює відносини між людьми. Проте, якщо право спирається на державну владу, державний примус, то норми моралі контролюються громадською думкою, а також совістю кожної окремої людини. Суспільна думка, моральна відповідальність за доручену справу, усвідомлення обов’язку перед суспільством мають велику силу. Нерідко людина, яка зробила якийсь проступок, воліє отримати покарання в суді, ніж почути осуд з боку колективу, колег по роботі. Важливою є моральна відповідальність особистості у всіх сферах суспільного життя. При формуванні моральної свідомості важливим є пошук ефективних шляхів вирішення суперечностей, що властиві цьому процесу. Сюди слід віднести суперечність між словами та діями, коли у певних категорій людей знання норм моралі розходяться з їхніми практичними справами, які не повною мірою відповідають, або взагалі суперечать поставленим перед ними вимогам морального та громадського обов‘язку.От др. форм регулирования массовой деятельности (право, произв.-администр. распорядок, традиции) М. отличается способом обоснования и осуществления своих требований. В М. общественная необходимость, потребности, интересы об-ва или классов выражаются в виде стихийно сформировавшихся и общепризнанных предписаний и оценок, подкрепленных силой массового примера, привычки, обычая, общественного мнения. Поэтому требования М. принимают форму безличного долженствования, равно обращенного ко всем, но ни от кого не исходящего повеления. М санкционируется лишь формами духовного воздействия (общественная оценка, одобрение или осуждение поступков). Это обуславливает относительно большую роль сознания в М., чем в др. формах социального контроля, причем сознание это может выражаться как в рациональной форме понятий и суждений, так и в эмоциональной форме чувств, побуждений, склонностей.Все формы морального сознания объединены в логически упорядоченную систему, позволяющую не только предписывать, но и определенным образом мотивировать и оценивать действия индивида. Принципы и нормы морали не вечны, будучи обусловленными общественным бытием людей, постоянно изменяются с развитием общества, прежде всего призводственных отношений. М. также в опред. степени дифференцируется и по социальному признаку (имеет классовый характер). Имеет развитой категориальный аппарат: добро и зло, обязанность и совесть, достоинство, честь, счастье и др. Истоки равств сознания восходят к обычаям, закрепившим те поступки, кот по опыту поколений оказались полезными для сохран и развития общества и чел. Особая действенная сила нравств норм как раз и состоит в отсутствии их юрид закрепленности. Такие нравств категории как совесть, чувство собств достоинства и чести отражают имеющуюся у каждого чел возможность самостоятельно определять и направлять свое поведение без постоянного контороля сос стороны общества в виде различного рода санкций. Моральный идеал - это перспектива общества, для теорет обоснования кот необходимо знать, на какой действит стадии нравственного развития оно находится.

Право – сис-ма общеобязательных норм и правил поведения людей, выраженных в юридич. з-нах, отражающих гос. волю, устан. права и обязанности участников правовых отношений. Правосознание внутренне близко с рационально-нравственными категориями. Это имеет свои исторические причины. Первоначально законы рассматривались как нравственная традиция. С образованием государства нравственное и правовое сознание дифференцировались. Вместе с тем уже в античности идей разумного права прочно связывалась с идеей справедливого права, поэтому правовая и нравственная формы общественного сознания продолжали развиваться параллельно. Они оказывали взаимное влияние друг на друга. Правосознание не только отражает действующее законодательство, но может нести в себе и элемент критики существующей юридической системы, может противопоставлять ей исторически обусловленный теоретический идеал социальной справедливости.Юридическое право определяет меру социальной свободы индивида, выступает в качестве границы этой свободы, получающей благодаря законодательному признанию официальную государственную защиту. Вместе с тем право регламентирует и нормативно-обязательные элементы социальной деятельности, что является обратной стороной меры социальной свободы. Естественно, что само законодательство рассматривает эти отношения со стороны государства, а общественное сознание в его правовой обыденно практической форме смотрит на эту же ситуацию со стороны личности и дает ей ту или иную оценку в соответствии с нравственным идеалом социальной справедливости.Любое законодательное право, т.о. исторично, оно сначала появляется как теоретический идеал, а затем функционирует в качестве закона в соответствии с вызвавшими его социально-историческими причинами.Особая действенная сила нравственных норм как раз и состоит в отсутствии их юридической закрепленности. Такие нравственные категории как совесть, чувство собственного достоинства и чести отражают имеющуюся у каждого человека возможность самостоятельно определять и направлять свое поведение без постоянного контроля со стороны общества в виде различного рода санкций.Как проявление общественной сущности человека, нравственность - та фундаментальная черта, которая определяет человеческий облик как таковой. Она, следовательно, есть родовой признак человека, вне которого невозможно бытие общества. И в этом смысле нравственное сознание - необходимый фактор прогресса человеческого общества, его гуманизации.

У різні історичні епохи існують рігні структури моральної свідомості. Різниця у змісті моральної свідомості обумовлена і рігиидог і її побудові, у опробах регулювання поведінки людей. ВИДІЛИТИ загальну структуру можна лише спираючись на аналіз історично шістовкях систем моралі, а не шляхом абстрактного виведення однієї категорії моралі а другої.

Вивчаючи це питання, слід спинитися на моральних нормах як складових елементах структури моральної свідомості. Норми моралі Існують у вигляді системи наказів на- заборону.якої-небудь форми поведінки, додержуватись якої.повинна кожна людина. ■

Специфіка системи моральних норм визначається специфікою моральних відношень, суть яких зводитьоя до ставлення окремих особистостей, груп суспільства до своїх і чужих вчинків "з точки зору добра і зла, користі і шкоди, моральних принципів і норм суспільного обов'язку, справедливості, честі, совісгі і т.ін.

Моральні норми втілюють у собі особливості моральної свідомості тієї чи іншої епохи і є певними моделями необхідної поведінки людей. Виникнення моральних норм забезпечується не тільки однобічним впливом моральної практики на свідомість людини, але й творчим відношенням людини до дійсності, яку людина може міняти.

Моральні відношення регулюються не тільки нормами, котрі показують конкретно, які вчинки необхідно здійснювати, але й моральними принципами, які дають людині загальний напрямок її дії. Дуже важливим елементом структури моральної овідомості є моральна цінність. Вибір тих чи інших цінностей визначає моральну орієнтацію людини: напрямок її вчинків до людяності чи, навпаки, до індивідуалізму й егоїзму, до добра чи зла.

Ціннісна орієнтація свідомості - більш стійкий глибокий вираз її морального змісту, чи окремі спонукання, оцінки, виправдання, рішення. В загальній спрямованності свідомості вона реалізує ту вихідну моральну позицію, яку займає особа, маючи прояв не тільки в окремих вчинках і мотивах, а і у всіх рисах поведінки і морального самопочуття особи, яка виражає певну нормативну тенденційність цієї поведінки і самопочуття. У випадку, коли ті чи інші мотиви не збігаються 3 ціннісною орієнтацією, поведінка як цілісний ланцюг вчинків, як

- 19 -правило, буде відповідати орієнтації, а не мотивам, Більше «ге, ціннісна орієнтація сама викликає ті чи іни: виправдані МОТКЕК. оцінки поведінки і заглушує інші- Вона може аияьлятвся не тільк* у вчинках, що є результатом обдумзяного рішення, аж» к у вчинках - поривах, в почуттях і золі індивіда. Пронизуючи всі поверхи психіки людини, ціннісна орієнтація дозволяє людині миттв, часто-густо інтуїтивно, вибирати правильну лінію моральної поведінки. Вона об'єднує всі компоненти моральної свідомості, підкоряв Ід «дикій меті, цементує золю людини, надав їй цілеспрямованості і послідовності,

Важливе місце в структурі моральної свідомості ааймаюп моральна мотивація, оцінка і самооцінка. Моральна мотивація виконує функцію раціонального обгрунтування і виправдання обраної лінії поведінки • очах суспільства, соціальної групи, колективу. Вона відповідає а* характер обраних нею ідеалів, принципі в, за їх гуманний чи негуманний зміст, мотивація допомагає людині визначити своє ставлення до людей, морально усвідомити свою відповідальність перед колективом, сім'єю і самим собою, мотивація дозволяє осоОі свідомо регулювати в» тільки свою особисту поведінку, але й здійснювати розумний самоконтроль за станом своєї моральної свідомості, допомагає людині в самовихованні, у збереженні моральної чистоти мотивів. Доцільне також вивчення моральної оцінки. Оцінка дозволяє шляхом схвалення чи засудження встановити відповідність вчинку нормам і вв-могам суспільної моралі, Б моральній оцінці бавпооередкьо вливаються 11 пізнавальні й наказові функції. Тому вона завжди складається не тільки з опису вчинків, умов, але й з емоційно-вольових, реакцій, в нормативних команд. Моральна оцінка дозволяє передавати людям специфічну інформацію про цінність їхньої поведінки, примушує співпереживати в єдиному пориві морального засудження чи схвалення. Різнови20 -моральної оцінки виступає самооцінка - визначення особою морального сенсу, значення особистих вчинків та їхніх мотивів. Здатність до самооцінки формується у людини всім процесом виховання і накопичення життєвого досвіду, по мірі усвідомлення тих оцінок та моральних реакцій оточуючих, які вона спостерігає. Самооцінка, коли вона більш чи менш правильна, виступає могутнім чинником самовиховання та перевиховання особи.

В зв'язку з цим доцільно проаналізувати також проблему морального вчинку. Дію можна назвати вчинком, якщо вона а) має для кого-не-будь те чи інше позитивне або негативне значення; якщо вона з цієї причини б) збуджує у кого-небудь певне до себе ставлення; і якщо воно в) зумовлене тим чи іншим суб'єктивним мотивом. Отже, коротко вчинок можна визначити як дію суб'єктивно мотивовану, яка має для кого-небудь значення і тому яке викликає до себе те чи інше ставлення. Якщо спробувати встановити структуру вчинку, то вона включає такі три елементи: а) мотив /внутрішнє спонукання до дії/; б) результат дії, що має значення; в) ставлення кого-небудь до дії, до 11 результату, до мотиву /оцінка/. У той же час важливо пам'ятати, що будь-яка дія може набувати характеру вчинку коли беруться в рахунок його мотиви, його значення і,виноситься оцінка.

Для оцінки і мотиву морального вчинку характерні ознаки, як вибірковість і спрямованість. Ними створюється основа майбутньої дії. Будь-яка дія перетворюється на вчинок, як тільки вона' набуває для кого-небудь того чи іншого значення. Отже дія стзє вчинком, як^тіль-ки вона виступає з ким-небудь у відношення. Дія як матеріалізація ідеального змісту морального вчинку надає йому ознаки об'єктивності, з якими пов'язані й об'єктивна значущість морального вчинку і відно-пення до нього з боку інших.

Незалежно віл внутрішнього змісту морального вчинку, від його '-.| ПОЗИТИВНОГО чи негативного мотиву аа ознакою об'єктивної ЗКЗЧУЮСТІ можна судити про моральний вчинок. Але у моральній «наїфікади вчинку враховується не тільки об'єктивна значущість діїГ*!** в його коті-з, суб'єктивна сторона вчинку.

Окремого розгляду потребує розгляд питання морального вибору. Перш за все слід усвідомити, якими осоОнивостіми >аракт*ризует*ш

СВІДОМИЙ ВИбІр ЛЮДИНОЮ ТОГО ЧИ ІНШОГО ВЧИНКУ. ІЄР$Є: СТПЛ*ХКЯ -_•:-'.:-

ни до світу завжди варіативне, її рішення рідко коли виетутясл **-

тематичною реакцією на зовнішні фактори, друге: марільякй Ш&$ завжди носить соціально змістовний характер. Вія тієс чи іншою ознакою орієнтує особу в соціальній сфері І разом в тим активне впливає яа його сутність. Оскільки реальна ДІЙСНІСТЬ ДО ООООІ доентв ~-Г--кий вибір, ооціально різні варіанти дійсності, ці вірЧаити у «змвит їх здійснення можуть пс-різному і не завжди протилежне вгхинвт* н.з особу, що вибирає, на 11 долю. Трете: • системі морального іивору особа завжди володіє відносною самостійністю, 1р в стахоекть віднос яу самостійність в умовах детермінованої реаліяості? Необхідно **-ясувати, що дійсне вчинок породжується зовнішніми причиново-•умовленими зв'язками. Однак вільний свідомий вибір добровільний: ВікФб ** змушує людину, вона вирішує сама, як їй учинити в тій чи іншій ситуації. Свобода вибору - це дише умова моральної дійсності Та основа, спираючись на яку мораль може здійснювати свою активну рййь регулятора соціальної поведінки. Зміст моральної свободи не можна авест* лише до можливості і вдатності Ш&щШ: тут Ш&ШШ* І&М* внутрішня суб'єктивна сторона проблйві. В^оШ-ко покаг-нти;'ек**«" ність і суперечливість системи вибору.

У розкритті питань, пов'язаних г категоріями, слід почали зі- 22 -ясування суті основних категорій моральної свідомості й етики. До основних категорій моральної свідомості й етики належать категорії добра і зла, обов'язку і совісті, • гідності й честі, шастя й сенсу життя.

Моральні категорії за овоїм змістом об'єктивно детерміновані - в них у специфічній формі відображаються вчинки і ставлення людей, а» існують незалежно від волі і свідомості суб'єкта,, що їх оцінює. За формою здійснення моральні категорії є суб'єктивні, оскільки виступають як внутрішні спонукання суб'єкта, який має можливість вибирати між добром і злом, спаведливим і несправедливим і т.ія.

Найбільш загальною формою моральної оцінки виступають категорії добра і зла. Вони охоплюють не тільки області міжособових відносин, але к різноманітні суспільні факти і явища - економічні, політичні, правові і т.ін. За допомогою категорій добра і зла оцінюють усе, що відбувається навколо, відрізняють моральне від аморального. В залежності від того, що підлягає оцінці, ці категорії набувають форми більа конкретних понять: принципів, норм, моральних якостей. Добро і зло поняття співвідносні й одночасно полярні, що зззємовкклхзчзють одне одне. Коли категоря добра відображає найбільш загальні інтереси, прагнення, побажання людей, тобто все те, що відповідає моральному ідеалу, то категорія зла виражає уявлення протилежних ідеалів і цінностей, які перешкоджають гармонійному розвитку особистості.

Категорії обов'язку і совісті виникають і формуються як особливий спосіб узгодженності вчинків людей, які виконують функції імператива - контрольного механізму, який дозволяє людині за власної волі дотримуватись інтересів суспільства, контролювати відповідність своїх вчинків до діючої системи моральних цінностей.

Категорія обов'язку має багато спільного з категорією совісті.

за своїм змістом вони, як правило, збігаються і виконують подібні Функції в процесі морального регулювання людської поведінки. Якяр обов'язок більш чітко виражає нормативні' сторону моралі, то СОВІСТЬ «І*, це перш за все внутрішнє регулювання вчинків і поведінки особистості-

Винятковість категорії совісті полягає в тому, що це глибоко іа-

тимне почуття, яке стосується сфери внутрішніх переживань людини. Іншими словами, совість - це суб'єктивне усвідомленая людинок свого обов'язку і відповідальності перед суспільством. Де одна їв найцінніших людських якостей, здобутих у процесі суспільного роввктку.

Обов'язок і совість формуються в процесі індивідуального розвитку свідомості людини як П особлива якість І можуть бутк виховані влюдині.

Розглядаючи зміст категорій гідності і чео-і і, К*С£ЛІ;;КС звгрпутк увагу на те, що обидві вони розкривають ставлення людини до самої себе і ставлення людини до суспільства, виражають моральні характеристики особистості. В той же час між ними існують і певні відмінності. Моральна установка особистості виражена в понятті "честь", пов'язана з конкретним суспільним статусом людини, • характером УІ діяльності 1 виконанням нею соціальної ролі. Поняття "гідність" Иг кох виражає моральну цінність особистості, але одночасно воно виходить із принципу рівності всіх людей. За змістом воно ширше нія поняття "честь", оскільки містить оцінку людини взагалі, незалежно від того, в якій соціальній ролі вона виступає 1 які функції виковує.

До моральних категорій також відносяться категорії "щастя* І "сенс життя". Щастя - це категорій сфери свідомості, що означає задоволення людини умовами буття, повноту осмислення життя, усвідомлення свого людського призначення. Розуміння щастя значною мірою за-лежить від того, як особистість уявляє собі сенс людського життя. Зміст етичної категорії "сено життя'.' обумовлений діалектичною єдністю особистого й загального, об'єктивного і суб'єктивного. Ця категорія відображає суопільну значущість людини, II ставлення до моральних цінностей.

Щодо категорій моральної свободи і відповідальності особистості треба зазначити, що перша з них означає можливість і здатність людини бути самостійною у виборі вчинків відповідно до усвідомленої нею необхідності. Моральна свобода невід'ємна від моральної відповідальності. Ця категорія етики характеризує особу з погляду виконання нею моральних вимог суспільства, а також рівня участі особистості у власному моральному вдосконаленні та в досконаленні суспі