Свідомість як проблема філософії: свідомість як ідеальна реальність та суспільний феномен. Свідомість і мова

Сознание – высшая, свойственная лишь человеку форма отражения объективной действительности, единство психических процессов, активно участвующих в осмыслении человеком объективного мира и своего собственного бытия.

С носит идеальный характер: оно неотделимо от субъекта, носит субъективный характер. Его нельзя изучать, ощущать теми же приемами и методами, что и материальные объекты. Оно не имеет вкуса, запаха…С – неисчерпаемо, оно несводимо к материальным объектам.

Свідомість – це специфічно людська форма відображення і освоєння дійсності; властивість високоорганізованої матерії, людського мозку, яка полягає в створенні суб’єктивних образів об’єктивного світу, в одержуванні, зберіганні й переробці інформації, у виробленні програми діяльності, спрямованої на розв’язання певних завдань, в активному управлінні цією діяльністю.

Свідомість включає в себе не тільки знання про дещо, але й переживання того, що пізнається, певне ставлення до нього. Це знаходить свій вияв у почуттях і емоціях. Емоції – це різноманітні переживання людини.

Воля – це психічний процес, в якому виявляється здатність людини долати труднощі, гальмувати чи переборювати безпосередні тимчасові жадання і підпорядковувати свою діяльність поставленим цілям. Вольові дії відрізняються від інстинктивних тим, що вони характеризуються усвідомленістю та цілеспрямованістю.

Свідомість – найвища, притаманна тільки людям і пов’язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, в розумному регулюванні і самоконтролю поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.

Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає з її націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об’єктом розгляду свідомості може бути вона сама й її носії, тобто свідомість пов’язана із самосвідомістю.

Основними елементами свідомості, які перебувають в діалектичному взаємозв’язку, це: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток свідомості – це насамперед збагачення її новим знанням про навколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об’єкт і ступінь явності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості.

Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії. Суспільна свідомість може існувати тільки тоді, коли є конкретні її носії – людина, соціальні групи, спільності, конкретні особистості та інші суб’єкти. Без основних носіїв суспільної свідомості – конкретних людей – вона не можлива. Тому суспільна свідомість здатна існувати і повноцінно функціонувати тільки в ідеальному, тобто через індивідуальні свідомість, почуттями, уявленнями, настроями. Суттєву роль у життєдіяльності суспільства відіграє правова свідомість, яка являє собою сукупність знань, поглядів на юридичні права та норми, що регулюють поведінку людей у суспільстві. Важливе місце серед форм суспільної свідомості належить естетичній свідомості, яка відображає об’єктивну дійсність шляхом певних художніх образів. Так само існує релігійна, буденна та теоретична свідомість. Важливими елементами структури суспільної свідомості (або політичної) виступають суспільна психологія та ідеологія. Суспільна психологія являє собою сукупність поглядів, почуттів, емоцій, настроїв, звичок, традицій, звичаїв, що виникають у людей під впливом безпосередніх умов їхньої життєдіяльності через призму їхніх повсякденних інтересів. Суспільна психологія виступає як безпосередня реакція на умови життя людини, є першим ступенем чуттєвого сприйняття всієї багатогранності суспільного буття. Діалектика розвитку суспільної свідомості полягає в суперечливому переході суспільної психології в ідеологію, спонукаючи тим самим до якісних змін у суспільній свідомості. Важливе місце в структурі суспільної свідомості належить масовій свідомості. Сучасне суспільство породжує новий тип масової свідомості. В умовах пізнання людиною багатогранності світу вона поступово набуває певною мірою рис науково-практичного відображення дійсності, що сполучає і побутове, й ідейно-теоретичне. Масовій свідомості, на відміну від побутової, все більше властиве засвоєння елементів узагальнено-теоретичних уявлень про дійсність. Таким чином, масова свідомість являє собою ідеологічно-психологічний феномен, сукупність поглядів, уявлень, думок, настроїв, оцінок, норм, почуттів певної соціальної групи, етнічної спільності, вироблених у процесі їхньої діяльності.

Сознание является областью духовного бытия, в которой субъект взаимодействует сам с собой. Проблема С ставится в различных Ф. течениях, подходы к решению соотношения С и материи: Идеализм (Шопенгауэр, Гегель, Кант). Здесь С считается источником материи. Оно существует независимо, самостоятельно. С – отражение реальности в мозге человека. Отражение – процесс установления соответствия между результатом и исходным явлением. В С осуществляется переход от элементарного мышления к понятийному, абстрактному. Т.о. С – способность головного мозга человека целенаправленно отражать бытие мира в образах и понятиях. Материализм: С определяется материей, она первична; метафизический материализм; реальный материализм (нет безмыслящей материи); гилозоизм (чувственность присуща всем материальным объектам, только С камня менее заметно); вульгарный материализм (С – более тонкая, менее заметная материя). Анимизм – наделение всех материальных объектов живой жизнью, душой. Спиритуализм. Дуализм – тело и душа сосуществуют, но е влияют друг на друга.

Возникновение сознания связывают как с биологическими, так и с социальными причинами. Биологические причины возникновения С: уникальный человеческий мозг; свободные передние конечности в сочетании с прямохождением; строение гортани, приспособленное для членораздельной речи. Социальные причины возникновения С: труд; общение в коллективе, основанном на трудовой деятельности; членораздельная речь.

В сознательном выделяют познавательную, эмоциональную и мотивационно-волевую сферы.

Основными признаками человеческого С являются: 1) Наличие абстрактного мышления и языка; 2) Наличие самосознания; 3) Творческий хар актер человеческого сознания.

Абстрактное мышление в отличие от конкретного оперирует общими понятиями и абстракциями.

Вторым важным признаком человеческого С является язык – система вербального общения. Существуют два подхода для объяснения связи языка с мышлением:

1. Отождествление мышления и языка (Шлейермахер). Недостатком такого подхода является трудность объяснения многообразия языков.

2. Язык является продуктом мышления. Человек может мыслить и без языка, а язык необходим ему для общения с другими людьми. Все проблемы в этом случае проистекают из недостаточности языка в выражении действительных мыслей человека. «Мысли умирают в тот момент, когда они воплощаются в слова» (Шопенгауер).

Функции языка:

v объединяющая (язык объединяет людей даже разных поколений);

v сохранение и передача информации;

v управление поведением человека;

v познавательная функция.

Еще одна характерная особенность человека – наличие самосознания (Сс.). Оно ориентированно на анализ, осознание, целостную оценку человеком знаний, мыслей, интересов, идеалов, мотивов поведения, действий и т.п. Сс. – это самооценка, самоанализ, самоконтроль, осуществляемые человеком. Здесь объектом познания является сам субъект и его сознание.

Наконец, С может само творить новые образы, ставить цели, строить планы. Т.е. оно способно трансцендировать – выходить за собственные пределы. Т.о. С стремится к заложенным в нём моральным и эстетическим идеалам, ценностным ориентирам и установкам. Поэтому творческое мышление – это мышление в соответствии с некоторыми ценностями, в рамках которых творчество является свободным.

Появление С означает появление языка. Подходы к отношению С и языка:

1. С и язык отождествляютс я (слово – материальная оболочка понятия). Противоречие – во многообразии языков. Ведь это согласно данному взгляду влечет за собой существование многих видов мышления, что невозможно;

2. С и язык – разные вещи и не связаны друг с другом. Язык – второстепенное, вторичное явление, язык мешает мышлению – он огрубление мысли. Мышление – более субстанциальное. Только при необходимости передать мысль другому человеку человек обращается к языку. Семантический идеализм – люди не понимают друг друга даже с помощью языка.

3. Язык и мышление как форма и содержание. Форма должна иметь содержание, а содержание должно быть оформлено. С – здесь ведущая сторона.

Мова – (природна мова) сукупність, звукових сигналів та їх значень, яка є головним методом спілкування в межах окремої етнічної спільноти. Мовою є також будь-яка знакова система разом з її інтерпретацією або системою значень. Природна мова є головним але не єдиним засобом спілкування. Різні явища культури можна також розглядати як засіб спілкування, наприклад: мова мистецтва, мова міфології, тощо. Штучними мовами є мови формалізовані, що будуються як певне логічне мислення. Від природної мови штучна мова відрізняється як способом оперування виразами, так і своїм призначенням. Усі вирази формалізованої мови є формулами, операції над якими здійснюються за правилами, що визначаються структурою цих формул і абстрагуються від їх змісту. Вони застосовуються у математиці, фізиці, хімії, у комп’ютерному програмуванні тощо.

Мова виконує важливі функції: акумулятивна (збереження знань), комунікативна (зв’язок між людьми, передача досвіду), експресивна (засіб вираження думки, знань.)