2015-06-11
427
Історію розглядають як
стадійно - поступальний процес (або лінійний, або формаційний), в якому вона уявляється як зміна історичних формацій. (Гербер. Гегель, Маркс) Формація - розглядається, по перше, як філософська категорія для відображення конкретного історичного типу суспільства, який характеризується певним способом виробництва, надбудовою та формами суспільної свідомості.: по - друге - як історичний тип суспільства. Взагалі це поняття про суспільство та його цілісність, що відбиває структуру суспільства та процес його розвитку
Маркс розглядав формацію як:
· історично - визначену сукупність виробничих відносин
· історично - визначена сукупність суспільних відносин
· економічна структура суспільства взагалі
· ступінь історичного розвитку суспільства(докласове, класове, безкласове)
· історичний тип суспільства
в рамках цього підходу розглядаються поняття епоха - період, етап, відрізок часу в історії.
Уклад - устрій, лад, суспільна система, що описує а)локальні системи економічних відносин; б)стійкі форми життєдіяльності людей
цивілізаційний процес, в якому розвиток людства невід'ємний від культури. (Данилевський, Шпенглер, Бердяєв). М.Данилевський визнавав єдиним реальним суб’єктом розвитку окремі “культурно - історичні типи“, що проходять стадії від етнографічного стану до державного і від державного до цивілізації. Здійснивши творчу місію, цивілізація вичерпує свої сили та помирає. Бердяєв, наприклад, розглядає історію людства як послідовність етапів -варварство, культура, цивілізація, релігійне відродження. О. Шпенглер сформулював теорію культурно - історичного коловороту з циклічним розвитком безлічі рівноцінних по рівню культурної зрілості світів, виявив 3 стадії - юність (міфосимволічна, рання культура), розквіт (метафізико - релігійна висока культура.), занепад (пізня закостенівша культура, яка переходить в цивілізацію).
В рамках цієї моделі культура розглядається як буття суспільства націлене на відтворення досвіду історії, процес відтворення людиною своєї родової суті, те, що створює міру людського в людині;
Цивілізація розглядається як результат людської діяльності, вона орієнтована на соціально розширене відтворення необхідних засобів існування суспільства;
Підходи до вивчення цивілізації:
Унітарний (всесвітньо-історичний) розглядає цивілізацію, як ідеал розвитку людства, коли на певному етапі створюється феномен всесвітньої історії і в якості критерію обираються духовні або матеріальні фактори. К.Ясперс розглядає історію, як процес, що складається з прометеївської епохи, епохи великих історичних культур давнини, осьової епохи (початок всесвітньої історії), епохи науки та техніки
Стадіальний – цивілізації розглядаються, як етапи прогресивного розвитку людства. В рамках цього підходу розвинулася методологія однолінійного прогресизму, до якої відносять, наприклад, теорію суспільно - економічних формацій Маркса. Цивілізація за ним - тип культурного розвитку, який здійснюється в формі класового панування (антична, середньовічна, буржуазна).
Локально – історичний підхід вивчає цивілізації, як якісно різні унікальні історичні утворення. Тойнбі виділив 26 типів цивілізацій та серед них 5 існуючих (західне християнство, православне християнство, ісламська, індійська та далекосхідна цивілізації).
Фукуяма Кінець ХХ ст.- перемога екон. і політ. Лібералізму. Кінець історї? Чому? Чи є у лібералізма життєві альтернативи? Чи дійсно тріумф західної ідеї є остаточним? У всьому світі універсалізація західного ліберального демократизму як форма правління почала проникати з часів французької революції. З часом ідеологічний лібералізм панує, що створює передумови для машинного, економічного лібералізму (тобто початок ідей).
Ідея кінця історії – Маркс (змінив погляди Гегеля).
За Гегелем 1806р. падіння Пруської держави – кінець історії. Чому? Після часів франц. революційного лібералізму був у стані застою. Нічого не змінювалося на краще. Почалася універсалізація – поширення західних ідей.
Вебер намагався довести, що базисом є не машинне виробництво (яке є надбудовою), а духовне. Економічний розвиток – це розвиток в першу чергу свідомості.
Фукуяма – з 1806р. нічого не змінюється (як Гегель). Чому кінець історії?
Альтернатива лібералізму.
1. Фашизм (нац. ідея), 2. Комунізм (гласність, демократія) –не виправдали себе.
3. Релігія (повернення до старого). Лібералізм будувався як результат релігійного вирішення питання.
4. Націоналізм (неоднорідність, різні політичні програми, крім досягнення незалежності).
Без двох джерел неможливий ріст ідей націоналізму. Міжнародне життя- це тільки економічний розвиток країни. Шкодує, що почався кінець історії.
Бердяев: "Смысл истории состоит в раскрытии внутренних начал бытия как светлых, так и тёмных; как божественных, так и дьявольских; как проявлений добра, так и зла. Каждое поколение имеет цель (и смысл) в самом себе, несёт оправдание и смысл собственной жизни в творении им ценностных и творческих подъёмов, а не в том, чтобы жить для последующих поколений".
Мартин Лютер. "Что вы сделаете, если узнаете, что завтра конец света. - Я посажу дерево".
Гегель: "История ничему не учит. Ошибки повторяются (правительством и т.п.)".
Поппер: "История - процесс, кот-й непредсказуем. Это не запрограмированный процесс и в тоже время это не хаотический, спонтанный процесс. Человек творей истории. История фатальна". Критикует историческое пророчество.
Маркс: "История движется к коммунизму (линейный процесс)".
Поппер говорит, что будущее зависит только от нас и над нами не давлеет никакая историческая необходимость. История заканчивается сегодня. Будущее не является продолжением и экстраполяцией прошлого. Будущее ещё не обладает бытием и именно это объстоятельство накладывает на нас огромную ответственность, т.к. мы и именно мы можем влиять на будущее.
Общество в своем развитии проходит через некоторую последовательность этапов. Существовали различные представления об истории общества: деградация (у Геслера: от золотого века к железному и т.д.) и круговорот (Полибий). В средние века - провиденциализм: все идет к победе христианства, как к началу новой, истинной истории. В новое время (Гегель - развитие духа, социальная часть развития духа - прогресс - связана с понятием свободы, ее роста).
Прогресс и регресс - понятия, обозначающие развитие общества, его подсистем от менее досконального состояния к более доскональному (прогресс) и возвращение к отжившим формам, что говорит про обществ, деградацию (регресс).
С точки зрения марксизма основой социального развития является материальное производство.
Соответственно критерием обществ, прогресса является развитие способа производства. Способ производства определяет конкретно-исторический тип общества, этап общественного прогресса. Каждая новая социально-экономич. формация означает новый уровень развития производит, сил общества, экономического базиса и соответствующих им отношений между людьми.
Современная "технократическая волна" на Западе складывается из разных подходов, схем, концепций: О.Тоффлер связывает будущее общество с третьей техно-информационной волной развития; Г.Кан считает, что благодаря технизации будущее общество станет "бытовым"; Ф.Скинер предлагает технологизировать поведение людей и т.д. Все эти концепции можно разделить на: а) оптимистич. (Д.Белл, О.Тоффлер), которые связывают решение всех социально-экономических, политических проблем социального развития с ростом техн. потенциала общества; б) пессимистич. (Л.Мемфорд), которые видят в технике угрозу цивилизации и призывают ограничивать ее возрастание, советуют повернуться лицом к природе. Однако как в первом, так и во втором случае имеем дело со своеобразным технологич. детерминизмом, суть которого в непомерном преувеличении роли техники, технологии и информатики. Что касается неопозитивистского взгляда на историю: неопозитивисты выдвинули принцип верификации, т.е. утверждение осмысленно, если можно указать конкретные условия, в которых оно будет истинным (непосредственная проверяемость). С этой точки зрения как прошлое, так и будущее непроверяемо, поэтому история философии не содержит в себе ничего кроме ошибок, являя собой только "философский музей ошибок".
. 71.Проблеми розуміння та типологізації історії.культура, цивілізація, формація, епоха як категорії філософії істотрії
Понятия История(И), Культура(К), Цивилизация(Ц) являются одними из характеристик Социального Бытия(СБ). СБ (или общество, или каким-либо образом организованная группа людей)—обособившаяся от природы часть бытия, представляющая собой исторически развивающуюся жизнедеятельность людей.
Общество(О)—некая объективная история, реализуемая через деятельность людей. Развитие общества связано с развитием К. К—объективное, развивающееся средство самореализации человека и человечества, либо —специфический способ организации и развития человеч. жизнедеятельности (жд). И—процесс жд, развития общества во времени. Изучением СБ занимается Фил. Истории (ФИ). Современное понятие Ц примерно таково—социально-культурное формообразование, локализованное в социальном окружении и времени. То есть, как бы определённый этап развития О в связи с его предисторией, пространственной локализацией и социальным окружением, доминир.целями общества и в определённое время. Данилевский (Д) рассматривает временное движение человеч. общества как ряд автономных, последовательных и сосуществующих социальных организмов—культурно-исторических типов, которые на этапе зрелости становятся Ц. На определённом И этапе определённый тип становится господствующим. Каждый тип исторически самопроявляется в 4-х разрядах: религиозном, культурном, политическом и социально-эконом.. Тип имеет такие этапы становления: этнографическое состояние->государственное состояние->Ц. Ц—пик самопроявления типа. Д выделял такие типы, в соответствии хронологией: 1)египетский, 2)китайский, 3)асиро-вавилоно-финикийский(древнесемитичный), 4)индийский, 5)иранский, 6)европейский, 7)греческий, 8)римский, 9)новосиметический(аравийский), 10)германо-романский(европейский). Эти типы вступили в эпоху цивилизации. На подходе к Ц находится славянский тип (как обладающий в полной мере 4-мя разрядами).
