А.Тойнби (1889—1975) (Т) главный труд “Исследование истории”. Т. первоночально насчитывал 30 Ц-ий, из которых в наше время существуют 6:1)западная, 2)византийско-ортодоксальная

Т. первоночально насчитывал 30 Ц-ий, из которых в наше время существуют 6:1)западная, 2)византийско-ортодоксальная, 3)российско-ортодоксальная, 4)арабская, 5)индийская, 6)дальневосточная(китайская, японо-корейская).

Каждая Ц проходит в своём развитии стадии: возникновение->рост->надлом->разложение, после чего, как правило, гибнет, уступая место другой.

Таким образом, К—это движущая, творческая сила. Развитие К в О в конце концов приводит к Ц. Ц—крайняя, предельная точка развития той К, из которой к эта Ц вышла. Следующим этапом развития Ц является её смерть.

По Д Ц—высшая точка развития К, по Ш наличие Ц уже свидетельство того, что К мертва. Бердяев также отождествлял Ц с бездуховностью и отсутствием творчества, веры.

В процессе исторического развития были разные подходы к развитию общества. У Маркса формационный подход - брался за основу способ производства: првобытнообщинная, рабовл., феод., капиталист., социалистич. (и коммунистич.). От Ф зависят общественные отношения. Марксизм в основу развития общества положил материалистический принцип. Основа в значении Ф: 1- истоич. определение обобщенных производственных отнош. 2- общественных отношений. 3- ступень историч. развития общества. 4- экономич. структ. общества вообще. 5- историч. тип общества. 6. разновидность историч. типа общества.

Цивилизационный подход - подход ограниченности определенных локальных культур.

Эпоха - период в истории, выделяемый на основе объективных признаков, характеризует тот или иной отрезок всемирной истории в соотв. для данного времени тенденцией обществ. развития. Э. могут охват. весь период развития данной общ.-экономич. формации (эпоха первобытнообщ. строя, феодализма и т.д.) или ее отдельные этапы (э. домонополистического капитализма, э. империализма и т.п.). При сосущ. общ.-экономич. формаций э. определяется той. которая наиболее прогрессивна в тот период времени

Карл Ясперс (1883-1969) - нем. филососр, один из основоп. экзистенциализма.. Я. Отрицает возможность научного предвидения будущего и наличие объективных законов исторического развития, признавая лишь каузальные связи. В истории Я. выделяет четыре "среза": возникн. языков, изобретение орудий, начало использования огня; возникн. высоких культур в Египте, Месопотамии, Индии и позже в Китае в 3-5-м т. до н.э.; духовное основоположение человечества, происшедшее в 8-2 вв до н.э. одновременно и независимо в Китае, Индии, Персии, Палестине, Греции; подготовленное в Европе с конца средневековья рождение научно-технической эры, которая духовно конституируется в 17 в., приобретает всеохватывающий характер с конца 18 в. и получает чрезвычайно быстрое развитие в 20 в. Третий "срез" представляет собой, по Ясперсу, своеобразную "ось мирового времени", этап, на котором возникает современный нам человек со своими представл. о присущих ему возможностях и границах осознания себя как Самости. На этом этапе происходит становл. истории человечества как мировой истории, тогда как до "осевого времени" имели место лишь локальные истории. Именно в эту эпоху разработаны главные категории, какими осмысливается действительность, заложены основы мировых и других филос. и религиозных учений, которые дошли сквозь тысячелетия к современности - в Китае учение Конфуция, Лао-Цзы, Чжуан-Цзы; в Индии -Упанишады, буддизм; в Иране - зороастризм; в Палестине - пророчества Илии, Исанти; в Греции -духовный вулкан от Гомера до Аристотеля. Именно сквозь мировую историю человечество продвигается к новому "осевому времени", способному породить основу подлинной человеч. истории, единства человечества, такого общежития людей, при котором их взаимоотн. будут строиться на достойных человека принципах и началах. Условием этого единства должна стать приемлемая для всех политическая форма - правовое государство, основанное на полном отказе от любых видов тоталитаризма

72. Політики і Політична організація суспільства. Структура політичної організації. Демократія і тоталітаризм.

Політична система суспільства — інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо за­хисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

До неї належать законодавча, судова, виконавча системи, центральні, проміжні і місцеві системи управління (самоуправління), які базуються на принципах представництва та організації. Від інших систем політичну систему відрізняють: забезпечення неперервності, зв'язаності, ієрархічної координації діяльності різних політичних суб'єктів для досягнення визначених цілей; віднайдення механізму вирішення соціальних конфліктів і суперечностей, гармонізація суспільних відносин; сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил щодо основних цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку.

Аналіз політичної системи дає змогу вивчити її структуру, тобто внутрішню організацію окремих складових.

Структура політичної системи — сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.

Головний єднальний компонент системи — політична влада — зосереджена в державі, політичних партіях і громадських організаціях. Важливою функцією влади є створення внутрішніх зв'язків системи, врегулювання конфліктів політичними засобами і регламентація поведінки людини, тобто можливість впливати на неї з допо­могою певних засобів — волі, авторитету, права, сили. Отже, влада — це елемент, джерело управління, основа розвитку й функціонування політичних систем.

Структуру політичної системи становлять: політичні відносини; політична організація суспільства (державно-правові органи, політичні партії, політичні рухи, масові суспільні організації, трудові колективи та об'єднання); засоби масової інформації; політичні принципи й норми; політична свідомість і культура.

Полит, отношения - между индивидами, соц. и этничными группами, нациями гос-вами, roc-вом и гражданами, гражданами и организациями, к-рые касаются власти, выработки и осущ. политики.

Полит, деятельность - форма функционир. полит, отн.. осознанная целенапр. деят. соц. субъектов по реализации своих полит, интересов.

Полит, организация общества - стержневой эл-т полит, сис-мы. Включ в себя: гос-во и его органы, полит, партии, общественно-политич. организации и движения, трудовые коллективы со своими органами самоуправления. Т.о. она предст. собой совок, учреждений и организаций, деят. к-рых носит политич. хар-р, т.е. направлена на осуществление полит, интересов классов, соц. групп, нац. общностей. Ведущим звеном явл. гос-во как аппарат законодательной, исполнит, и судебной власти, осущ. свою деят. в интересах господствующих в обществе соц.-классовых сил.

Полит, сознание - отражение полит, жизни общества в идеях, взглядах, представлениях, традициях, соц.-полит, чувствах человека, соц. группы, нации, народа. Это понимание обществом самого себя как политич. целостности.

Полит, культура - характериз. качественное состояние полит, отнош. и деят. в обществе, раскрывает степень, соц.-культурного развития человека и меру его активности в преобр. полит. действительности.

Полит, и правовые нормы - выступают регулятором полит, сис-мы. Действуют и реализуются в виже принципов и утверждений, регулир. деят. полит, институтов и граждан как субъектов полит.жизни.

Правовые нормы - совок, утвержд. или санкционир. гос-вом общеобязат. норм полит, поведения, выполнение к-рых обеспеч. опред. ср-вами гос. влияния, (криминальное, администр, гос. И гражданское право)

Ср-ва массовой инф. - ср-ва духовного общения больших масс людей, духовно-полит, общения гос-ва и общества, человека, полит, института, междунар. организ. и др. гос-ва.

О-ции полит, сис-мы общества - определение целей и задач общества, мобилизация ресурсов, интеграция общества при помощи власти и политики, регулир. соц.-политич. деят., легитимизация достиж. соответствия реальной полит, жизни официальным нормам)

Демократія — форма державно-політичного устрою суспільства, яка грунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усіх людей, що населяють певну державу.

Для утвердження демократії необхідна висока політична культура населення, і саме в процесі демократизації така культура формується. Утвердитись повністю й відразу демократія не може. Для цього необхідно здійснити комплекс заходів у різних сферах суспільного життя, змінити існуючі соціально-політичні структури, сформувати демократичний тип політичної культури.

Демократія — явище, що постійно розвивається. А осмислення поняття «демократія», її органічних ознак дає можливість оцінити напрям розвитку певної політичної системи, її відповідність демократичним ідеалам і цінностям.

Розрізняють пряму (безпосередню) і представницьку демократію.

Неодмінною передумовою демократизації суспільства є встановлення контролю суспільства над політикою, бо там, де народ не контролює уряд, там уряд контролює народ, не даючи йому розвиватися. Незважаючи на всі попередні невдалі спроби реорганізації виконавчих структур, уряд має досить сил і засобів для того, щоб виконувати саме цю, контролюючу функцію.

Тоталітаризм – система політичного панування, за якої державна влада, зосереджена в руках вузького кола осіб, ліквідовує конституційні гарантії прав і свобод особи шляхом насильства, поліцейських методів впливу на населення, духовного поневолення, остаточно поглинає всі форми та сфери життєдіяльності людини.

Узагальнюючи різні точки зору, можна виділити такі характеристики тоталітарного режиму: сильно централізована структура влади, в якій панівна група не несе відповідальності перед виборним органом і не може бути позбавлена влади інституціональними засобами, влада на всіх рівнях формується чурез закриті канали; монопольний політичний контроль над економікою та іншими сферами суспільства, в суто тоталітарному суспільстві жодна з його сфер не вільна від контролю; політизація, регламентація та санкціонування всієї життєдіяльності суспільства, терористичний поліцейський контроль за поведінкою громадян; вимога до громадян активно виявляти відданість і підтримку режиму; громадсько-політичні, недержавні організації існують формально, стають продовженням тих чи інших державних або партійних організацій, їх діяльність детально регламентується; монопольна, деталізована ідеологія, яка легітимізує режим і обгрунтовує його історичну місію.

Тоталітарний режим проводить послідовну декласацію суспільства. Руйнуючи всі його органічні зв’язки, відчужуючи виробників від власності та влади, цей режим кожного індивіда підключає до суспільної системи поза горизонтальними чи будь-якими несанкціонованими зв’язками. В результаті суспільство з організму перетворюється на механізм, довільно сконструйований владними труктурами, тобто на масове суспільство.