Шлюбні фактори, що впливають на стабільність шлюбу

І. Прямокорелюючі зі стабільністю шлюбу.

Високі репродуктивні установки жінки.

Наявність в сім’ї голови.

Сумісне прийняття основних сімейних рішень.

Рівноправний розподіл господарчо–побутових обов’язків по нагляду за дітьми.

Сумісне проведення подружжям вільного часу.

Схожість (подібність) сімейних цінностей.

Висока рольова адекватність.

Низька конфліктність в різних сферах життя.

Висока повага та емоційне сприйняття подружжям одне одного.

Висока адекватність сприйняття подружжям одне одного.

ІІ. Зворотньо корелюючі зі стабільністю шлюбу.

Вживання алкоголю.

Розходження репродуктивних установок чоловіка та дружини.

Розходження установок на характер розподілу влади в сім’ї.

Розходження установок на професійну роботу.

Розходження установок на розподіл господарчо–побутових обов’язків.

Розходження установок на сумісність (розділ, домашнє) не домашнє проведення дозвілля.

Негативна оцінка друзів (подруг).

Обмеженість спілкування, захоплень, інтересів.

Відсутність адаптивної поведінки та установок подружжя.

Розходження установок чоловіка й дружини на характер духовного спілкування.

Незадоволеність сексуальними відносинами.

Відсутність довіри і підтримки з боку шлюбного партнера.

Розходження установок чоловіка та дружини на характер допомоги з боку батьків.

Іншим соціально–психологічним підходам до вивчення сім’ї є дослідження подружньої сумісності. При цьому виділяють такі її рівні, як індивідуально–психологічний, соціально–психологічний та соціокультурний. Кожен із запропонованих рівнів володіє своєю специфікацією на різних етапах життєвого циклу сім’ї.

Окремим випадком даного підходу є концепція С. І. Голода, згідно з якої стабільність шлюбу забезпечується через подружню адаптивність, яка в свою чергу залежить від таких факторів, як інтенсивність (симпатія, еротична прив’язаність) і автономія – відносна незалежність одне від одного, передбачає у них такі потреби та види спілкування, які виходять за рамки шлюбу. Всі три виділені автором цінності шлюбу (адаптивність, інтимність, автономія) варіюють в залежності від статі партнера і від тривалості їх сімейного життя.

В цьому напрямі розроблявся підхід до вивчення сім’ї Д.Олсоном та його колегами. Їх концепція почала формуватися наприкінці 70-х років до теперішнього часу вона апробована на сім’ях різного типу, а створений інструментарій задовольняє всім критеріям надійності. Крім того, нам представляється, що саме в цій концепції найбільш чітко відображено соціально-психологічний підхід до дослідження і корекції внутрішньосімейних відносин.

Суть поглядів наукової команди, яку очолює Д.Олсон зводиться до того, що для внутріщньосімейних, а не тільки подружніх стосунків характерні два відносно не залежних аспекти виміру: ЗГУРТОВАНІСТЬ, що визначається як емоційна прив’язаність членів сім’ї один до одного та АДАПТИВНІСТЬ, тобто „спроможність” шлюбної чи сімейної системи змінювати свою структуру влади, рольові відносини і правила, що їх регулюють, у відповідь на ситуативний стрес або динамічний стрес.

Література:

1. Голод С.І. Стабильность сім’ї. Л., Наука, 1989.

2. Мацковский М.С., Гурко Т.А. Молодая семья в большом городе. М., Знание, 1986.

3. Харчев А.Г. Исследование семьи: на пороге нового етапа. Журнал соц. исслед., 1986, №27.

4. Волкова А.П., Трапезникова Т.П. Методические приемы диагностики супружеских затруднений. – Вопросы психологии,1985, № 5.

5. Гозман Л.Я. Психология эмоциональных отношений. М., МГУ, 1987.

6. Обозов Н.Н., Обозова А.Н. Диагностика супружеских отношений. – Психолог. журнал, 1982, № 3.

7. Обозов Н.Н., Обозова А.Н. Факторы устойчивости брака. – Семья и личность, 1981.