Поточні та строкові операції на валютному ринку

	Вид угоди
Спот (spot)	Форвард «аутрайт» (forward "outright")	Валютний своп (currency swap)
Вид операції	Поточна (арбітражна)	Строкова	Строкова
Визна­чення поняття	Обмін двома різними валютами за узгодженим обмінним курсом зрозрахунком через два дні	Обмін двома різними валютами за розрахованим на дату укладання угоди курсом з поставкою на певну дату у майбутньому	Обмін двома різними ва­лютами за двома проти­лежними конверсійними угодами на однакові суми, але з різними датами валютування
Основні характе­ристики	1. Являють собою позабіржові угоди з фіксова­ними датами валютування 2. Валюти поставляються протягом двох робочих днів з дня укладання уго­ди 3. Обмін валют здійснюється на обумовлену спот-дату 4 Котировка валют здійс­нюється на підставі поточних курсів. 5. Курси валют на ринку «спот» є базовими для розрахунку курсів за всіма строковими угодами та деривативами	1. Являють собою незворотні позабіржові угоди 2. Валюти поставляються у майбутньому за курсом, встановленим на момент укладання угоди 3. Обміну валют на спот-дату не здійснюється 4 Котировка здійснюєть­ся у форвардних пунктах 5 Форвардні курси роз­раховуються на основі спот-курсу і форвардних пунктів 6 Форвардні пункти визначаються різницею процентних ставок між двома валютами, вони не явля­ються прогнозами май­бутнього спот-курсу	1 Являють собою єдину позабіржову угоду з дво­ма датами валютування 2 Мають дві ноги, при цьому друга передбачає зворотну щодо першої дії 3 Операція обміну здійснюється двічі 4 Котировка здійснюється у форвардних пунктах 5. Терміни валютування можуть мінятись від 1 дня до 12 місяців 6. Зазвичай суми базової валюти ідентичні для обох ніг
Фінансо­вий зміст	Купівля чи продаж валют з метою отримання прибутку чи забезпечення потреб клієнта в Інозем­ній валюті	Купівля чи продаж валют з метою отримання при­бутку чи запобігання збиткам	Купівля чи продаж валют з метою отримання при­бутку чи запобігання збиткам
Специ­фіка	Курс визначається курсами поточного дня, або дня укладання угоди	Форвардні валютні курси не фіксуються, а розрахо­вуються і відрізняються від поточних на величину форвардної маржі	Використання двох валютних курсів - "спот" і "аутрайт"
Переваги	1. Оперативність постав­ки валюти 2. Підтримання банками мінімально необхідних залишків на рахунках «ностро» в іноземних банках 3. Зменшення залишків в одній валюті та покриття потреб в іншій, в тому числі і для регулювання валютних позицій банків	1 Страхування валютного ризику 2 Отримання прогнозованого розміру доходу від зовнішньоекономічної операції 3 Страхування незабезпечених валютних позицій 4 Отримання більшого доходу, за рахунок розміру маржі, яку обумовлю­ють термін форвардного періоду та рівень валютного ризику	1. Страхування валютно­го, операційного та економічного ризиків. 2. Забезпечення фінансування довгострокових зобов'язань в іноземній валюті 3. Як позабалансовий інструмент не відобража­ються у балансі та на ра­хунках прибутків і збитків

На сучас­ному етапі ф'ючерси торгуються в Чикаго, Токіо, Сіднеї, Новій Зеландії та ще в кількох місцях.

Ф'ючерсний контракт — це стандартизова­ний контракт на купівлю іноземної валюти за національну на установлений термін у май­бутньому за визначеним курсом. Головними користувачами ф'ючерсів іноземної валюти е комерційні банки, які використовують їх з метою отримання прибутків від різниці ва­лютних курсів на форвардних і ф'ючерсних ринках, а також з метою хеджування. Широко використовують ф'ючерсні контракти імпор­тери й експортери продукції та послуг, які на­магаються захистити себе від втрат при пере­веденні заробленої іноземної валюти в націо­нальну, або хочуть запобігти передплаті у роз­рахунках за майбутні поставки. В останньому випадку торгівля ф'ючерсними контрактами відбувається на біржах, які виступають посе­редниками. В Україні розвиток ф'ючерсного ринку дещо стримується вимогою до емітента погоджувати перед реєстрацією випуску ф'ю­черсів у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку використання як базового активу валютних цінностей з Мінекономіки України або НБУ.

Хоча ф'ючерсні та форвардні контракти схожі за економічною сутністю, вони мають і певні відмінності. Найголовніша полягає у тому, що за обставин, коли курс валюти-товару зростає, грошові платежі можуть постійно надходити на фінансовий рахунок власника ф'ючерсу (які можна одразу відкладати на де­позит і отримувати додаткові прибутки). Збит­ки від падіння валютного курсу власник ф'ю­черсу також повинен компенсувати грошима у той самий день. За форвардних умов цього не відбувається до дати виконання. Форвардні контракти є угодою між приватними особами, вони відрізняються за величиною та строками поставки, їх неможливо продати до закінчен­ня строку угоди, тому вторинний ринок для них практично відсутній, на відміну від ф'ю­черсних контрактів. Завдяки цьому останні набули значного поширення.

Своєрідною формою термінової угоди двох сторін є опціон — право вибору часу поставки або платежу за визначеним курсом (страйк-курсом) певної суми валюти, а також можли­вість відмови від угоди, що надається опціонером своєму партнеру. Причому обумовлюється не чітка дата виконання опціону а лише період часу, протягом якого він дійсний. Най­частіше опціони надаються банками, які отри­мують прибуток у вигляді знижки, коли купу­ють валюту, або надбавки, коли її продають, що відіграє роль компенсації у випадку відмови від виконання опціону. Опціони широко викорис­товуються у ситуації невизначеності часу і суми валютних надходжень, різких коливань валют­ного курсу, в умовах нестійкої кон'юнктури ринку та недостатнього професіоналізму біз­несменів у трансформаційній економіці.

Існує три види валютних опціонів:

1) «американський опціон на спот» дає право купувати валюту у будь-який момент часу протягом обумовленого періоду, на відміну від нього європейський опціон виконується лише на визначену дату;

2) «опціон на ф'ючерс», об'єктом якого є ф'ючерсний контракт (бувають лише американські);

3) «ф'ючерсний опціон», покупець якого погоджується щоденно сплачувати суму здешевлення (подорожчання) ринкової вартості опціону.

Наприкінці 70-х років попереднього сторіччя після відмови від системи фіксованого курсу національних валют стосовно долара США почалося формування валютного ринку FOREX (Foreign Exchange operations – операції по обміні валют на основі попиту та пропозиції). До теперішнього часу ринок ФОРЕКС перетворився в глобальною, об'єднаною єдиною комунікаційною мережею ринок, що відкривається в понеділок ранком у Новій Зеландії й закривається в п'ятницю ввечері в США. Залежно від годинного пояса й появи на ринку ФОРЕКС різних регіональних учасників ринку щоденну торгівлю на ринку ФОРЕКС розділяють на кілька торговельних сесій. Товаром, торгуемым на цьому ринку, є гроші (товар з 100%-ний ліквідністю) - товар на який на ринку в будь-який час є й покупці й продавці. Цілодобовий доступ на валютні ринки Азії, Європи й Америки дозволяє трейдеру (людині, що управляє капіталами на фінансових ринках) робити угоди по найбільш вигідній ціні, а надання банківського кредиту із плечем 1:100 його контрагентом дозволяє трейдеру одержувати більші прибутки при відносно невеликому депозиті (власних коштах) протягом короткого проміжку часу. При цьому простота висновку угод (по телефоні або через інтернет) роблять цей ринок привабливим для ділових людей.

На відміну від інших ринків, ринок ФОРЕКС характеризується самим більшим обсягів торгів, мінімальною вартістю проведених угод і найшвидшим рухом валютних коштів. Ліквідність цього ринку зросла до декількох трильйонів у день. У цей час операції на ринку ФОРЕКС є основним джерелом доходу багатьох провідних банків і інших фінансових інститутів миру.

Компанії, що займаються зовнішньоторговельними операціями (експортери й імпортери), в усьому світі є активними учасниками міжнародного валютного ринку Форекс. В експортерів існує постійний інтерес продавати іноземну валюту, а в імпортерів - купувати її.

Курси валют на міжнародному ринку Форекс постійно міняються. У результаті цього реальна вартість що купується або продаваного за валюту товару може значно змінитися, і контракт, казавшийся вигідним, може в підсумку виявитися збитковим. Звичайно, можлива й зворотна ситуація, коли зміна курсу валюти приносить прибуток, але завданням торговельної компанії не є одержання прибутку від зміни валютних курсів. Для торговельної компанії важливо мати можливість планувати реальну собівартість що купується або продаваного товару.

Угоди на ринку Форекс здійснюються за принципом маржинальной торгівлі. Цей вид торгівлі має ряд особливостей, які й зробили його дуже популярним.

· Невеликий стартовий капітал дозволяє здійснювати угоди на суми, багаторазово (у десятки й сотні разів) його перевищуючі. Це перевищення називають важелем (Leverage).

· Торгівля проводиться без реальної поставки грошей, що скорочує накладні видатки й дає можливість відкривати позиції як покупкою, так і продажем валюти (у тому числі відмінної від валюти депозиту).

Класична валютна біржа – офіційно оформлений ринок, на якому відбувається торгівля валютами на основі попиту і пропозиції.

Операції валютної біржі:

ü укладання двосторонніх угод між членами біржі на купівлю-продаж іноземної валюти;

ü організація розрахунків у іноземній та національній валютах за біржовими угодами;

ü реалізація операцій центрального банку щодо підтримки курсу національної валюти;

ü вираження ринкового курсу іноземної валюти відносно до національної.

Членами валютної біржі можуть бути лише банки, яким надана ліцензія на проведення валютних операцій або фінансові установи, яким законодавчо надане право на ведення валютних операцій.

Процес купівлі-продажу валюти здійснюється аукціонним методом, коли покупець указує в заявці обсяги валюти, яку він хоче придбати, і курс, за яким він її згоден купити. Продавець, у свою чергу, пропонує певний обсяг валюти і курс, за яким він згоден її продати. Оскільки головними суб’єктами валютного ринку є банки, то якщо обсяги і курс покупця збігаються з обсягом і курсом продавця, у цьому випадку валютна позиція вважається закритою. Якщо ж такої рівноваги нема, то валютна позиція називається відкритою.

Валютний ризик — це можливість грошо­вих втрат суб'єктів валютного ринку через коливання валютних курсів. Він тісно пов'яза­ний з інтернаціоналізацією ринку банківських операцій, створенням транснаціональних компаній та банків і диверсифікацією їхньої діяльності, міграцією капіталу поміж країна­ми у пошуках надприбутків, зростанням обся­гів спекулятивних валютних операцій. На су­часних валютних ринках на одну комерційну угоду припадає близько шести спекулятивних.

Одним із методів запобігання ризику у зовнішньоторговельній діяльності підпри­ємства є форфетування — кредитування екс­порту шляхом випуску комерційних векселів або інших боргових зобов'язань за зовнішньоторговельними угодами. Форфетування як форму трансформації комерційного кредиту у банківський використовують тоді, коли покупець не має відповідних грошових ресурсів для оплати великої партії товару, а експортер не може відкласти отримання гро­шей на майбутнє. У цьому випадку покупець виписує комплект векселів на необхідну суму з додатковим відсотком за кредитування, що дає змогу експортеру одразу отримати всю суму й перекласти ризик на банк, що надає кредит. З іншого боку, під час використання форфейтингу можуть виникати додаткові ризики — ризик дефолту з боку уряду країни походження імпортеру, ризик оголошення мораторію на платежі за кордон, зумовлений політичними або іншими обставинами, адміністративні ризики через існування деяких відмінностей у валютному законодавстві країн тощо.

Вищенаведені організаційні методи належать до внутрішніх методів страхування. До зовнішніх методів зниження валютного ризи ку відноситься створення ефективної програ­ми проведення спеціальних фінансових опе­рацій — хеджування.

Хеджування — це компенсаційні дії на ва­лютному ринку із використанням відповідно­го інструментарію для мінімізації втрат від валютних коливань. По суті, це перенесення ризикової позиції на ринку готівки, яка пов'яза­на з валютним курсом або відсотковою став­кою, на іншого учасника ринку, який відкри­ває економічно пов'язану з нею позицію у тій самій валюті на ринку фінансових фючерсів (такий підхід до визначення хеджування був розроблений у США).

6.3. Валютні системи та валютна політика. Особливості формування валютної системи України

Функціональні структури валютних відносин втілюються в історично-конкретних валютних системах. Валютна система – це договірно-правова форма організації валютних відносин між усіма чи переважною більшістю країн світу.

Валютні системи поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову. Збіг меж окремих валютних ринків і валютних систем забезпечує їх внутрішню єдність: ринок створює економічну основу для системи, а система є механізмом забезпечення функціонування і регулювання ринку.

Національна валютна система — органічна частина системи грошових відносин окремих держав, її функціонування регулюється з урахуванням норм міжнародного права, національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства визначається міжнародний статус національної валюти — грошової одиниці даної країни, встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, котирування й регулювання валютних курсів тощо. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктурні ланки — банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватно-комер­ційні інституції. Загальна схема структури і призначення національної валютної система наведена на рис. 6.4 [14].

Розглянемо основні складові елементи національної валютної системи за їх призначенням. Режим формування та використання державних золотовалютних резервів. Він встановлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися в двох аспектах:- як форма жорсткої прив’язки вартості національної валюти до певної іноземної валюти чи кошика валют. Такий режим у світовій практиці відомий під назвою валютного бюро, органом якого стає центральний банк. Рис. 6.3. Складові національної валютної системи - у формі використання валютних запасів для підтримання рівноваги на національному валютному ринку з метою стабілізації зовнішньої і внутрішньої вартості грошей при збереженні незалежності центрального банку в проведенні національної монетарної політики та виконанні ним усіх традиційних функцій. Україна в себе ввела якраз цей режим використання золотовалютних резервів. Оптимальними для безпеки країни пропорціями співвідношення між складовими частинами валютних резервів мають бути валютні резерви у формі: доларів – 4 частини; євро – 2, золото – 1 частина. Найменша питома вага золота пояснюється його найменшою дохідністю - лише 1,75% річних. Ці пропорції в Україні ще не досягнуто. За зовнішніми боргами Україна розраховується такими валютними засобами: доларом – 80%, євро –5%, інші валюти – 15%. Тобто долар залишається головним валютним резервом [14]. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Якщо економіка розбалансована, національні гроші не стабільні, в країні вводяться певні заборони, обмеження, лімітування тощо на операції з іноземною валютою. Так, в Україні в період загострення економічної і фінансової кризи було введено обмеження на відкриття юридичними особами рахунків в іноземних банках і заборонено переведення на них інвалюти; експортерам заборонялося вільно розпоряджатися своєю валютною виручкою, і вони зобов'язані були повністю чи частково продавати її на валютному ринку тощо. У міру поліпшення економічної ситуації подібні обмеження послаблювалися чи зовсім скасовувалися. Розвинуті країни в останні десятиліття взагалі скасували валютні обмеження [14]. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів. Нормативними актами визначається в Україні порядок функціонування біржового ринку, міжбанківського валютного ринку; центральний банк здійснює ліцензування діяльності комерційних банків з валютних операцій, видає дозволи юридичним особам-резидентам на відкриття рахунків в іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів у країну. Регламентується режим поточних і строкових вкладів в іноземній валюті. До 1998р. в Україні не дозволялось здійснювати на ринку операції з дорогоцінними металами. У міру оздоровлення економічної ситуації в Україні режим валютного ринку стає все більш ліберальним [14]. Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин. Нормативними актами України чітко регламентується: порядок відкриття в наших банках кореспондентських рахунків іноземних банків, і навпаки; порядок здійснення платежів за окремими видами комерційних операцій та форм розрахунків; порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо [14].Визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері. Такими органами в Україні е:- Кабінет Міністрів України;- Національний банк України;- Державна податкова адміністрація;- Державний митний комітет;- Міністерство зв'язку України.Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.Крім загальномонетарних цілей, валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері, і теж справляють істотний вплив на розвиток реального сектора економіки. Це, зокрема:- лібералізація валютних відносин у країні;- забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний ринок;- забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти;- захист іноземних та національних інвестицій у країні;- забезпечення стабільності курсу національної валюти.Досягнення цілей валютної політики забезпечується через законодавче регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контроль за виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валютного регулювання тісно між собою пов'язані. Відокремлюють два рівні валютного регулювання : наднаціональний (міжнародний) і національний.

Перший рівень забезпечує МВФ. Саме він здійснює валютне регулювання, керуючись домовленими світовою спільнотою принципами регулювання міжнародних валютних відносин.

Існують такі ргани валютного регулювання, які діють на міжнародному рівні (рис. 6.4).

Другий рівень – це національний рівень валютного регулювання. Він забезпечує регулювання валютних відносин у межах конкретної держави і впливає на повсякденне регулювання валютного ринку.

В Україні основні засади організації валютного регулювання викладено в Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, який заклав перші правові основи організації управління валютною сферою. Механізм валютного регулювання в Україні включає сукупність ме­то­­дів, що використовує Національний банк, Міністерство фінансів, орга­ни валютного контролю.

Рис. 6.4. Міжнародні органи валютного регулювання

Методи валютного регулювання, які найбільш поширені у західних станах наведено на рис.6.5.

Методи валютного регулювання

Валютна інтервенція

Дисконтна (облікова) політика

Девальвація и ревальвація
Офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць	Офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць

Управління офіційними валютними резервами

Реформування їх оптимальної структури та раціональне розміщення активів держави за кордоном

Валютні обмеження

Рис. 6.5. Методи валютного регулювання

Лібералізація валютного регулю­вання – це поступове зняття валют­них обмежень на поточні та фінан­сові операції платіжного балансу, а також зменшення втручання цент­рального банку та органів влади у функціонування валютного ринку. В процесі лібералізації інструменти прямого валютного регулювання по­ступово заміщуються непрямими ва­желями, які діють опосередковано – через вплив на поведінку суб'єктів валютно-фінансових відносин. За своєю суттю лібералізація валютного регулювання є принципом проведен­ня валютної політики на певному етапі розвитку країни.

В економічній літературі за сферою охоплення виділяють внутрішню і зовнішню лібералізацію. У процесі внутрішньої лібе­ралізації знімаються бар'єри, що зава­жають міжгалузевому перетіканню капіталів, створюються ефективні ме­ханізми акумулювання заощаджень та їх перетворення в інвестиції, удос­коналюються інструменти валютного та грошово-кредитного регулювання, стимулюється розвиток фінансових ринків.

При зовнішній лібералізації зніма­ються обмеження на проведення ва­лютних операцій із капіталом. Це полег­шує доступ суб'єктів господарювання до ресурсів світових фінансових ринків, створює сприятливі умови для здій­снення іноземних інвестицій і діяль­ності транснаціональних корпорацій.

Переваги лібералізації:

а) розширення можливостей національних установ та організацій у здійсненні зовнішніх запозичень;

б) активізація припливу прямих іноземних інвестицій;

в) прихід на фінансові ринки іно­земного банківського капіталу, що збільшує пропозицію кредитних ре­сурсів і сприяє зниженню їх вартості;

г) стимулювання розвитку фінан­сових ринків і сектору небанківських фінансових посередників;

д) удосконалення інфраструктури валютного ринку, розвиток і поши­рення валютних деривативів та інстру­ментів страхування від валютних ри­зиків;

є) посилення ринкових засад про­цесу курсоутворення;

ж) зменшення трансакційних ви­трат учасників зовнішньоекономічної діяльності завдяки усуненню потреби пошуку шляхів обходу валютних об­межень.

В Україні протягом останніх років валютне регулювання було спрямова­не на запобігання відпливу капіталів та залучення в країну іноземних інве­стицій. За даними Держкомстату, об­сяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну в 2005 р. сягнув 9 039 млн. доларів США, що становить лише 190.6 доларів на одного мешканця крани (для порів­няння: у країнах Східної Європи об­сяги на одного мешканця коли­ваються від 3 603 доларів у Чехії до 1 191 долара у Польщі). Хоча майже 10 570 українських підприємств ма­ють у своїх активах іноземні інвес­тиції, частка ПІІ у фінансуванні на­громадження їх капіталу є незнач­ною і становить приблизно 5%. Такі невеликі обсяги інвестицій свідчать про низьку привабливість інвести­ційного клімату в Україні.

Повноваження НБУ в сфері валютного регулювання:

1. Розробка сумісно з КМУ платіжного балансу України.

2. Розробка сумісно з правітельством основних напрямів валютної політики.

3. Встановлення курсу національної валюти.

4. Визначення структури валютного ринка України, умов торгівлі на ньому іноземною валютою.

5. Визначення порядку переводів, ввозу та вивозу іноземної валюти в України та за її границі.

6. Встановлення порядку відкриття резидентами рахунків в іноземних банках.

7. Нагромадження та використання валютних резервів з метою забезпечення сталості національної грошової одиниці.

8. Визначення форм статистичної звітності відносно проведення валютних операцій.

9. Участь в визначенні ліміту зовнішнього боргу.

10. Застосування штрафних санкцій до суб’єктів господарювання, які не дотримуються валютного законодавства та ін.

Курсова політика полягає в цілеспрямованому проведенні
комплексу заходів з метою корекції курсу національної валюти. Якщо така корекція спрямована на зниження обмінного курсу, то курсова політика називається політикою девальвації. Девальвація національної валюти сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, посиленню торговельних позицій країни на світовому ринку та стимулюванню експорту. Разом з тим політика девальвації може негативно впливати на позиції імпортерів, бо їм доведеться купувати інвалюту за вищим курсом. Це може спровокувати зростання цін на імпортні товари. Тому при запровадженні політики девальвації потрібно добре зважити як позитивні, так і негативні наслідки. Якщо ціллю курсової політики визнається підвищення обмінного курсу, то вона називається політикою ревальвації. Ця політика стимулює розвиток імпорту, оскільки імпортери для своїх платежів за кордоном купуватимуть інвалюту за нижчим курсом.Буде збільшуватися пропозиція на товарних ринках, що позитивно впливатиме на стабільність цін. Скорочуватимуться виробничі витрати на підприємствах з великим споживанням імпортованих енергії, сировини, матеріалів, комплектуючих. Разом з тим підприємства-експортери за політики ревальвації зазнаватимуть втрат. Якщо одночасно вони не є великими "споживачами імпорту", то можуть послабити свої конкурентні позиції на світовому ринку. Тому політику ревальвації потрібно застосовувати теж надто обережно і виважено. Облікова (дисконтна) політика центрального банку полягає в цілеспрямованому підвищенні чи зниженні облікової ставки та відповідній зміні ставки депозитного та позичкового процента. Якщо процентні ставки збільшуються, то зменшується маса національних грошей в обороті, знижується відплив вільних капіталів за кордон, зростає приплив іноземної валюти (вільних капіталів) з-за кордону. Все це сприяє зростанню курсу національної валюти, зміцненню її позицій на валютному ринку. При зниженні облікової ставки весь процес впливу на валютний ринок відбувається у зворотному напрямі. Формування валютної системи України [13;14;30;31] розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже Законом України "Про банки і банківську діяльність", ухваленому 1991 p., були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні: установлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті (ст. 50); дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах; зобов'язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів (ст. 8). Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної системи.Майже до кінця 1992 p., поки Україна перебувала в рублевій зоні, вона змушена була керуватися переважно валютним законодавством СРСР та традиціями, які перейшли з радянської практики. Зокрема, продовжувалася радянська практика обов'язкового продажу державі 50% валютної виручки експортерів за надто завищеним курсом рубля. Діяли інші досить жорсткі валютні обмеження. Все це не сприяло розвиткові валютних відносин, штовхало підприємства на шлях тінізації своїх валютних операцій, на приховування валютних коштів за кордоном. За експертними оцінками відплив коштів за кордон тільки в 1992 р. становив близько 10-12 млрд дол. США.До практичної розбудови власної валютної системи Україна приступила з виходом з рублевої зони, проголошеним Указом Президента України "Про реформу грошової системи України" від 16 листопада 1992 р. Цим указом було визначено статус рубля як іноземної валюти й упорядковано використання іноземної валюти на території України. Єдиним законним платіжним засобом визнавався український карбованець, а російський рубль, що перебував на рахунках в українських банках, підлягав обміну на карбованці за співвідношенням 1: 1. Розпочалося офіційне котирування українського карбованця до російського рубля.19 лютого 1993 р. Кабінет Міністрів прийняв Декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яким було проголошено курс на лібералізацію валютного ринку, запровадження дійового механізму валютного регулювання і контролю. Зокрема, остаточно визначено статус українського карбованця як єдиного законного платіжного засобу, установлено порядок визначення валютного курсу карбованця за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку, визначені загальні принципи валютного регулювання і контролю та покладено його організацію на НБУ, передбачено відповідальність резидентів за порушення норм валютного законодавства тощо.Проте ці позитивні процеси у валютній сфері відбувалися на фоні гіпервисокої інфляції і нерідко суперечили завданням стримування інфляції. Особливо виразно інфляційні наслідки девальвації карбованця проявлялися по товарах так званого критичного імпорту - нафти і нафтопродуктів, газу, медикаментів, мінеральних добрив тощо: ціни на них зростали пропорційно падінню курсу гривні.Щоб стримати зростання темпів інфляції та витрат на оплату "критичного імпорту", Кабінет Міністрів України 9 серпня 1993 р. видав розпорядження про директивну фіксацію курсу карбованця до долара США, німецької марки та російського рубля. Одночасно вводилося обмеження ринкового механізму використання іноземної валюти і вводився адміністративний її розподіл через так званий Тендерний комітет, який діяв при Кабінеті Міністрів. За новим порядком експортери зобов'язані були 40% валютної виручки продавати урядові через Тендерний комітет за фіксованим курсом 12 610 крб. за 1 дол. США, який був явно заниженим; 10% - НБУ за курсом, що був майже удвічі вищим від фіксованого; 50% - зберігати в себе чи продавати НБУ за ринковим курсом, який був ще вищим і встановлювався на УМВБ.НБУ посилив обмеження доступу комерційних банків до торгів на УМВБ. Результатом посилення адміністративних обмежень стало скорочення надходжень конвертованої іноземної валюти на ринок, посилення її відпливу за кордон, поява множинності валютних курсів і тінізація валютних відносин, прискорення розриву між фіксованим і ринковим валютними курсами, зниження ефективності використання валютних резервів держави. Все це свідчило про те, що адміністративні обмеження валютного ринку не виправдали себе. Проте замість того, щоб повернутися до його лібералізації і розвитку на засадах конкуренції, уряд ще посилив адміністративне регулювання валютних відносин. Указом Президента України від 2 листопада 1993 р. було призупинено валютні торги на УМВБ та інших біржах, а прийнятим у тому самому місяці законом установлення валютних курсів було покладено на НБУ за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Воно стало здійснюватися переважно вольовими методами [13;14]. Головною ознакою другого етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення лібералізації валютного ринку, відновлення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів, істотне розширення переліку потреб резидентів у валюті, які дозволялось задовольняти через купівлю-продаж на біржі та на міжбанківському валютному ринку. У травні 1995 р. зменшено до 40% частку валютної виручки експортерів, яка підлягала обов'язковому продажу. Був також розформований Тендерний комітет. Все це сприяло консолідації валютного ринку, зростанню пропозиції та попиту на інвалюту, посиленню їх ролі у формуванні єдиного валютного курсу, у підвищенні його реальності. Валютний ринок був помітно децентралізований. Зросла довіра до національних грошей, чому сприяла офіційна заборона в 1995 р. обігу іноземної валюти на внутрішньому ринку України. З вересня 1996 p., після випуску в обіг постійної національної валюти гривні, розпочався третій етап формування валютної системи України, на якому ринкові засади набули подальшого розвитку. Основними заходами і результатами цього етапу були:- остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні: спочатку плавання обмежувалося валютним коридором, а з 2000 р. - введено вільне плавання;- введення вільного розпорядження резидентами всією сумою валютних надходжень;- певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших валютних біржах;- подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями;- приєднання України (у травні 1997 р.) до VIII Статті Статуту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями. 6.4. Платіжний баланс та золотовалютні резерви в механізмі валютного регулювання

Особливе місце в механізмі валютного регулювання займають платіжний баланс та золотовалютні резерви. Ця особливість полягає в тому, що саме через них реалізується внутрішній зв'язок стану валютного ринку країни зі станом її національної економіки та забезпечується суто економічне регулювання валютної сфери.

Платіжний баланс – це співвідношення між валютними платежами економічних суб¢єктів даної держави і його економічними межами і ва­лют­ними надходженнями з-поза економічних меж держави за певний пері­од часу.

За формою платіжний баланс являє собою статистичний звіт про надходження валютних коштів у країну та про витрачання їх за певний період у розрізі окремих статей, країн, груп країн. За економічним змістом - це макроекономічна модель, що характеризує стан та динаміку зовнішньоекономічних відносин даної країни з зовнішнім світом.

Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробці і реалізації ва­лют­ної політики. У механізмі платіжного балансу важливе місце посі­дають золотовалютні резерви.

З теоретичного погляду, економічна роль платіжного балансу визначається тим, що відображені в ньому обороти безпосередньо впливають на попит і пропозицію на валютному ринку: надходження валюти створює передумови для формування пропозиції її, а платежі - для формування попиту на валюту. Цей зв'язок можна виразити кількісно у вигляді таких формул [13;14]: , (6.1)
де ПрВ - пропозиція інвалюти протягом звітного періоду,ЗВ1 - залишки інвалюти в суб'єктів ринку на початок періоду; НВ - надходження інвалюти протягом звітного періоду по
платіжному балансу;ЗВ2 - залишки інвалюти в суб'єктів ринку на кінець періоду. , (6.2) де ПоВ - попит на інвалюту протягом звітного періоду;БВ1 - боргові зобов'язання резидентів перед нерезидентами
на початок періоду;ПВ - валютні платежі протягом періоду по платіжному балансу;БВ2 - боргові зобов'язання резидентів перед нерезидентами
на кінець періоду.З наведених формул можна зробити висновок, що попит (ПоВ) і пропозиція (ПрВ) на валютному ринку будуть урівноважуватися за умови збалансованості надходжень (НВ) та платежів (ПВ) платіжного балансу. У механізмі платіжного балансу важливе місце займають офіційні золотовалютні резерви (ЗВР), що враховуються по статті "Резервні активи" і слугують офіційним механізмом урегулювання його сальдо. Активне сальдо платіжного балансу сприяє зростанню золотовалютних резервів, а пасивне - їх зменшенню. Золотовалютні резерви - це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і перебувають у розпорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення. Ці потреби визначають цілі накопичення золотовалютних резервів. Основними з них є:- забезпечення країни достатнім запасом міжнародних платіжних засобів, з тим щоб держава, її окремі структури та недержавні економічні агенти могли своєчасно розрахуватися за своїми зовнішніми зобов'язаннями. Це так зване трансакційне призначення золотовалютних резервів, спрямоване на обслуговування зв'язків національної економіки зі світовою;- забезпечення державі можливості проводити інтервенції на валютному ринку та ринку грошей, з тим щоб підтримувати на потрібному рівні на них попит і пропозицію та обмінний курс національної валюти. Це так зване інтервенційне призначення резервів, спрямоване на підтримку зовнішньої та внутрішньої вартості національних грошей.Джерела формування золотовалютних резервів наведені на рис.6.6Під час здійснення валютних операцій слід розрізняти таке поняття як валютні цінності: Іноземна валюта;Чеки, векселі, акредитиви, акції, облігації і інші цінні папери в іноземній валюті;Дорогоцінні метали: золото, срібло, платина, палладій, рутеній, осмій та ін. крім ювелірних виробів та їх лому;Природні дорогоцінні камені в сирому і обробленому вигляді: алмази, рубіни, бріліанти, ізумруди, жемчуг.

Власні: - купівля іноземної валюти на валютних ринках; - купівля СКВ в структурах державної влади; - купівля монетарного золота в злитках; - прибуток від проведення операцій з золотовалютними резервами

Джерела формування золотовалютних резервів

Рис.6.6. Джерела формування золотовалютних резервів країни 6.5. Світова та міжнародні валютні системи Світова валютна система – це спільно розроблена державами світу й закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин, що включає в себе сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий обіг у межах світового господарства [14].Складовими світової валютної системи є:- форми міжнародних засобів платежу (золото, національні валюти, міжнародні валютні одиниці - СДР, ЕКЮ, євро);- уніфікований режим валютних паритетів та курсів;- умови взаємної конвертованості валют;- уніфікація правил міжнародних розрахунків;- режим валютних ринків та ринків золота;- міжнародні валютно-фінансові організації;- міжнародне регулювання валютних обмежень.Етапи розвитку світової валютної системи наведені на рис. 6.7. Розглянемо коротко зміст цих етапів. 1 етап – система золотого стандарту (золотомонетний стандарт, золото зливковий і золотодевізний стандарти (доларовий та стерлінговий)).Системазолотого стандарту сформувалася на початку XIX ст. іфункціонувала до 1920-хт— 30-х рр. Її визначальними ознаками були: функціонування золота як світових грошей; фіксація золотого вмісту національних валют; їх безпосередня конвертованість у золото, а звід­си - наявність фіксованих валютних курсів. Рис. 6.7. Етапи розвитку світової валютної системи

В період дії золотого стандарту золото оберталось у ви­гляді карбованих монет не лише на зовнішньому, а й на внутрішньому (поряд із розмінними паперовими грішми) ринках. Це забезпечувало фактичну тотожність національ­ної грошової та валютної систем. Різниця між ними по­лягала головне в тім, що на світовому ринку золото як засіб платежу приймалося на вагу. Обмінний валютний курс національних (паперових) гро­шей розраховувався на підставі їх золотого вмісту (масштабу цін), що встановлювався державою.

Водночас система золотого стандарту мала істотні недоліки. Вона була занадто жорсткою, тобто недостатньо еластич­ною, дорогою, залежною від рівня коштовності монетарного товару. Її найбільшим мінусом було те, що умови функціонування золотого стандарту відчутно обмежували мож­ливості проведення окремими державами власної валютно-грошової політики. Це пояснюється тим, що безпосеред­ньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відток золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. До початку 2-ї світової війни практично всі країни Заходу припинили розмін на золото паперових знаків вартості, що підірвало засади функціонування золотого стандарту.

2 етап. Бреттон-Вудська валютна система.

В роки 2-ї світової війни система міжнародної торгівлі та валютних відносин фактично зазнала повного краху. Аби виправити становище, 1944 р. в м. Бреттон-Вудс (СІЛА) зібралася міжнародна валютно-фінансова конфе­ренція, на якій було створено міжурядову установу при ООН з регулювання валютних відносин — Міжнародний валютний фонд (МВФ). Відповідно до статуту МВФ було визначено найважливіші принципи нової валютної систе­ми, що дістала назву Бреттон-Вудської. На відміну від золотого стандарту її підвалиною стала система золото­валютного стандарту, яка перегодом трансформувалась у систему золотодоларового стандарту. Бреттон-Вудська валютна система функціонувала до середини 1970-х рр. і відіграла важливу роль у поглибленні міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва, інтенсивному розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

Визначальні принципи функціонування Бреттон-Вудсь­кої валютної системи були такі:

1. В новій системі збереглася роль золота як загального еквівалента, платіжного засобу та розрахункової одиниці в міжнародному обігу. В тексті Бреттон-Вудської угоди (ст. IV, розділ І статуту МВФ) з приводу цього було записано: «паритети валют всіх держав-учасниць мають виражатись у золоті, яке є загальним еквівалентом, а та­кож у доларах США за його золотим вмістом на і липня 1944 р.». Однак фактично цього положення валютної угоди не дотримувалися. На практиці зв'язок усіх валют із золотом здійснювався опосередковано. Серед країн, що входили до МВФ, лише долар США зберігав зовнішню конвертованість (для центральних банків інших держав) у золото. В цьому полягала його докорінна відмінність від усіх інших валют, які такої конвертованості не мали. Завдяки тому, що паритети майже всіх валют було за­фіксовано в МВФ у доларах США, їхній зв'язок із мо­нетарним товаром здійснювався за системою: золото — долар — національні валюти. У цьому поєднанні долар виступав як знак золота, як різновид світових грошей.

2. Бреттон-Вудська валютна система, як і система зо­лотого стандарту, додержувалася принципу фіксованих валютних курсів, що мало важливе значення для розвитку зовнішньої торгівлі. Офіційні курси валют установлюва­лися визначенням їхнього золотого вмісту (масштабу цін) і відповідно до цього твердо фіксувалися відносно долара. Вони не могли відхилятися більш як на 1% в обидва боки без відповідної згоди МВФ.

3. Долар, функціонуючи в режимі золотого стандар­ту, прирівнювався до золота за визначеним паритетом на основі фіксації ринкової ціни на золото: він містив 0,888 грама золота: ціна однієї унції (31,1 грама) золота становила 35 доларів.

4. Важливою нормою Бреттон-Вудської системи була заборона вільної (приватної) кулівлі-продажу золота. Вка­зані операції могли здійснюватися лише на рівні цент­ральних банків за фіксованою ціною — 35 доларів за унцію. Ця норма була спрямована на забезпечення відповідної стабілізації валютної системи.

Упродовж тривалого періоду ефективність функціонування Бреттон-Вудської системи (золото — долар — національна валюта) забезпечувалася високим рівнем стійкості й довіри до долара, який виконував функцію міжнародної засобу платежу та резервної валюти.

Наприкінці 1960-х — на початку 70-х рр. ситуація істотно змінилася: США значною мірою втратили на світовому ринку свої конкурентні переваги, виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко скоротилися запаси золота. Це також істотно підривало фундамент Бреттон-Вудсь­кої системи.

3 етап. Ямайська валютна система.

Контури нової валютної системи, що функці­онує й розвивається у світовій економіці й понині, були визначені на нараді представників країн—членів МВФ, що відбулася у м.Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 р. Кінгстонська угода започаткувала створення Ямайської валют­ної системи. Ця система почала функціонувати після від­повідних ратифікацій зазначеної угоди державами-учасницями з квітня 1978 р. Зміст визначальних принципів Ямайської валютної системи:

1. Кінгстонською угодою проголошено повну демонети­зацію золота у сфері валютних відносин. Анульовано офіційний золотий паритет, офіційну ціну на золото та фік­сацію масштабу цін (золотого вмісту) національних гро­шових одиниць, знято будь-які обмеження у його приват­ному використанні. МВФ припинив публікацію даних про золотий вміст окремих валют. Внаслідок цих дій золото перетворилося на звичайний товар, ціна якого в паперових (кредитних) грошах визначається на ринку попитом і про­позицією. Відповідно до цього у Нью-Йорку, Чикаго, Токіо та інших центрах світової торгівлі сформувалися міжна­родні ринки золота.

2. Кінгстонська угода поставила за мету перетворити визначену ще 1969 р. МВФ колективну міжнародну оди­ницю — спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights — СДР) на головний резервний актив та міжнарод­ний засіб розрахунків і платежу. Йдеться про те, що система: золото — долар — національна валюта, на фун­даменті якої функціонувала Бреттон-Вудська угода, транс­формувалась у нову систему: СДР — національна валюта. У цій структурі СДР отримувала статус альтернативи не лише золота, а й долара як міжнародних грошей.

3. Впровадження «плаваючих» валютних курсів на­ціональних грошових одиниць.

Формування відповідних інституційних структур і прин­ципів функціонування Ямайської валютної системи ще не завершено. Вони постійно коригуються, наповнюються від­повідно до змін у міжнародних економічних відносинах новим змістом

Проміжними ланками між світовою і національними валютними системами стали регіональні міжнародні валютні системи. Регіональна валютна система – це договірно-правова форма організації валютних відносин між певною групою країн. ЇЇ структурні елементи:- формування регіональної міжнародної розрахункової одиниці;- визначення спеціального режиму регулювання валютних курсів;- утворення спільних валютних фондів;- розвиток регіональних валютно-розрахункових установ. Діяльність регіональних валютних систем зосереджується навколо вирішення двох проблем:- регіональної інтеграції;- зменшення амплітуд коливання курсів національних валют та їх взаємного походження.Найдосконалішою формою регіональних валютних відносин стала Європейська валютна система, яка переросла з 1 січня 1959 р. в Європейський валютний союз (ЄВС). Він створив Європейський центральний банк, у безготівковий оборот ввів євро, забезпечив реальне наближення показників економічного розвитку країн-учасників (Австрія, Бельгія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Ірландія, Італія, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Люксембург).

Мета створення європейської валютної системи – уможливлення міждержавного регулювання валютних відносин. У ЄВС входять три основних елементи: спеціальна європейська розрахункова одиниця – екю; механізм валютних курсів та інтервенцій; механізм кредитування.

Головні передумови утворення ЄВС, це здійснення всіма країнами ЄС:

а) повної та необмеженої конвертованості національних валют;

б) повної лібералізації руху капіталів, інтеграції банківських та інших фінансових ринків;

в) жор­сткої фіксації (без будь-яких граничних допущень) валютних курсів.

Ключовим моментом ЄВС стала європейська валютна одиниця – екю (ECU). Екю – це спеціальний запис на рахунках Європейського фонду валютного співробітництва. Екю використовується як розрахункова база для визначення бюджету ЄС, для розрахунку центральних валютних курсів, а також як розрахункова і кредитна одиниця в розрахунках між центральними банками та база для розрахунку відхилень різних валютних курсів. Курс екю підраховується щоденно. Крім офіційного курсу екю має й ринковий, за яким укладаються угоди на ринку.

Розрахунок екю будується за принципом "валютного кошика". Питома вага кожної національної грошової одиниці у "валютному коктейлі" залежить від частки ВВП країни в сукупному ВВП у товарообігу ЄС. Таким чином, квота національних валют у структурі екю визначається економічним потенціалом кожної країни.

Структура екю підлягає перегляду один раз на 5 років. Нині зафіксована структура екю з такою питомою вагою:

· німецька марка – 30,1%;

· французький франк – 19,0%;

· англійський фунт стерлінгів – 13,0%;

· італійська ліра – 10,15%;

· голландський гульден – 9,4%;

· бельгійський франк – 7,6%;

· іспанська песета – 5,3%;

· інші валюти – 5,45%.

Розглядаючи економічні відносини між Україною і Європейським Союзом у контексті введення євро, слід здійснити аналіз можливих вигод та переваг, які Україна може здобути завдяки орієнтації на європейський ринок. Позитивний вплив від поширення євро на країни з перехідною економікою, до яких відноситься й Україна, полягає в тім, що із запровадженням євро в країнах, котрі не входять до Європейського валютного союзу, для них відкриваються нові перспективи. ЄС стане головним партнером держав Східної Європи, в тому числі й України, в сфері укладання комерційних і фінансових угод, а також здійснення безготівкових операцій.

Отже, використання євро в країнах з перехідною економікою може відбуватися в межах таких функцій грошей, як:

· засіб платежу (укладання комерційних і фінансових угод з країнами-членами ЄС);

· розрахункова одиниця (прив'язка до євро та деномінація фінансових інструментів у євро);

· засіб накопичення (приватні інвестиційні портфелі та валютні резерви центральних банків).

Запровадження євро також справлятиме позитивний вплив на країни з перехідною економікою, які мають зовнішній борг, деномінований у доларах США: підвищення в ціні євро буде вигідним, наприклад, для України, якщо буде вирішено прив'язати гривню до євро. Це пов'язано з тим, що зменшаться витрати в національній валюті на обслуговування зовнішнього державного боргу, деномінованого в доларах США. А оскільки проблема зовнішнього боргу є однією з основних для України, то валютна курсова політика потребує пильної уваги й розгляду можливих позитивних змін для забезпечення стабільного валютного курсу. Отже, зважаючи на перспективи розвитку співробітництва та інтеграції з ЄС, ідею й умови прив'язки національної валюти України до євро доцільно вивчати.

План семінарських занять

1. Валютні відносини у грошовій сфері.

2. Класифікація валют.

3. Конвертованість валюти.

4. Валютні обмеження.

5. Валютний курс та методи його визначення.

6. Види валютних курсів.

7. Режими регулювання валютного курсу.

8. Суб’єкти та об’єкти валютного ринку.

9. Класифікація валютних ринків.

10. Види валютних операцій.

11. Страхування валютних ризиків.

12. Валютні системи та їх види.

13. Основні складові національної валютної системи.

14. Методи валютного регулювання.

15. Лібералізація валютних ринків.

16. Повноваження НБУ в сфері валютного регулювання.

17. Формування валютної системи України.

18. Платіжний баланс та золотовалютні резерви.

19. Етапи розвитку світової валютної системи.

20. Міжнародні валютні системи.

Тематика індивідуального навчально-дослідного завдання

1. Зробити порівняльну характеристику основних елементів та етапів розвитку валютних систем.

2. Охарактеризувати досвід валютного регулювання в Україні та інших державах.

3. Обґрунтувати необхідність валютного регулювання і контролю в Україні.

4. Охарактеризувати економічну природу валютних ризиків та методи управління ними.

5. Зробити аналіз валютного ринку України на сучасному етапі.

6. Надати порівняльну характеристику валютного ринку в Україні та в США.

7. Розкрити роль міжнародного валютного фонду в функціонуванні сучасної валютної системи.

8. Надати порівняльну характеристику Європейської та національної валютних систем.

Запитання для самоконтролю

1. У чому різниця між поняттями «валюта» та «гроші»?

2. Надайте порівняльну характеристику валют.

3. Визначити чинники, які впливають на величину валютного курсу та викликають його коливання.

4. Що таке конвертованість валюти, які види конвертованості валюти
Ви знаєте?

5. Що таке валютний курс, які види валютних курсів Ви знаєте?

6. Основні напрямки курсової політики.

7. Що таке валютний ринок, які види валютних ринків Ви знаєте?

8. У чому полягають переваги децентралізованого валютного ринку перед централізованим?

9. Які функції виконують валютні ринки?

10. У яких випадках використовується валютна інтервенція.

11. Що таке валютний демпінг?

12. Що таке "валютна система", "валютна політика", "валютне регулювання"?

13. Які органи валютної політики і валютного регулювання в Україні?

14. Назвіть основні інструменти валютної політики. Чому серед них є інструменти грошово-кредитної політики?

15. Охарактеризуйте основні етапи розвитку світової валютної системи.

16. Чим відрізняються Бреттон-Вудська та Ямайська валютні системи?

17. У чому полягає значення регіональної валютної системи?

18. Які переваги може надати для України введення евро в обіг?

Тести для перевірки знань

1. Що називається валютним демпінгом?

А) учасники домовляються про купівлю-продаж валюти на певну дату за курсом, визначеним в угоді;

Б) знецінювання національної валюти з метою нарощування експорту

В) співвідношення між двома валютами, що випливає з їхнього курсу стосовно курсу третьої валюти;

Г) сукупність заходів, що реалізуються міжнародними організаціями, державою у сфері валютних відносин.

2. Пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок, яке зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти:

А) котирування валюти;

Б) валютна інтервенція;

В) ревальвація;

Г) валютне регулювання.

3. Встановлення курсу називається котирування валюти. Яке котирування використовує Україна?

А) пряме;

Б) непряме.

4. Валютний арбітраж – це:

А) касова операція з купівлі-продажу валюти;

Б) операція з купівлі-продажу валюти з наступною оберненою угодою з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів;

В) строкова операція про купівлю-продаж валюти на певну дату за визначеним курсом;

Г) валютне регулювання.

5. Валюта, виражена в особливих міжнародних одиницях, що емітуються міжнародними фінансово-кредитними установами – це:

А) колективна валюта

В) іноземна валюта

г) міжнародна торгова валюта

6. Валютна інтервенція передбачає:

А) контроль Центрального банку за рівнем платіжного балансу

Б) втручання Центрального банку або Казначейства у валютний ринок

В) пряме втручання держави у процес курсоутворення

Г) облікова політика і політика обов’язкових резервів

7. Серед основних умов конвертованості валют відзначають:

А) вільний вивіз валютних коштів юридичними особами

Б) ринкові методи управління економікою

В) відсутність обмежень спекулятивних операцій на валютному ринку

Г) високорозвинену банківську систему та свободу експортно-імпортних операцій

8. Валютна система – це:

А) договірно-правова форма валютного регулювання та валютного контролю

Б) складова грошової системи, основною метою якої є створення та контроль за формуванням та використанням державних золотовалютних резервів

В) договірно-правова форма організації валютних відносин між усіма чи переважною більшістю країн світу

Г) сукупність методів та інструментів, спрямованих на реалізацію забезпечення збалансованого платіжного балансу та стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний ринок

9. Валютні відносини – це:

А) економічні відносини, що виникають у процесі міжбанківських торгів валютою

Б) економічні відносини, що регулюють міжнародні торгівельні операції

В) економічні відносини, що виникають у процесі кредитно-грошових і розрахунково-кредитних стосунків у міжнародній сфері

Г) сукупність методів та інструментів, що формують грошовий попит та пропозицію на валютній фондовій біржі

10. Режим валютного курсу, за якого він змінюється під впливом попиту і пропозиції – це:

А) фіксований валютний курс

Б) плаваючий валютний курс

В) форвард-курс

Г) крос-курс

11. Співвідношення між валютними платежами економічних суб’єктів даної держави і валютними надходженнями з-поза економічних меж держави за певний період часу – це:

А) платіжний баланс

Б) золотовалютний резерв

В) курсова політика

Г) конвертація валюти

Завдання для перевірки знань

Завдання 1

Вихідні дані: курсова вартість гривні через чотири місяці складе 7 грн./дол. при 13% річних.

Постановка завдання: Знайдіть курсову вартість гривні на сьогодні.

Завдання 2

Характеристика ситуації: Фірма США експортує товар у Словаччину. Через 3 місяці фірма повинна одержати за товар 800000 словацьких крон, що при поточному курсі 1$ – 40,0 словацьких крон складає 20000$. Однак побоюючись, що до моменту настання платежу курс долара зміниться в несприятливу сторону фірма вирішує провести хеджування.

Постановка завдання: Необхідно виконати порівняльні розрахунки різних варіантів хеджування від ризику валютних утрат, якщо курс 1$ стане дорівнює 34, 37, 40, 43, 46, 49. Премія за опціон складає 3 словацькі крони за 1$. Вибрати найбільш ефективний метод хеджування при курсах 1$ – 34 і 1$ – 49 словацьких крон.