Розділові знаки при діалозі

Особливості діалогічного мовлення

· емоційна забарвленість,

· спонтанність,

· двосторонній характер.

Типи діалогів

· діалог-розпитування,

· діалог-домовленість,

· діалог-обмін думками,

· діалог-обговорення.

Структура діалогу

· реплікування,

· діалогічне єднання,

· міні-тексти,

· зв’язні тексти.

Основні діалогічні вміння

· починати діалог,

· реагувати на репліку,

· підтримувати розмову,

· стимулювати співрозмовника,

· уміння вести діалоги різних функціональних текстів.

Функції діалогічного мовлення

· повідомлення інформації,

· прийняття (неприйняття) інформації,

· обмін судженнями,

· обґрунтування своєї точки зору,

· взаємопереконання.

ПУНКТОГРАМИ ПРИ ПРЯМІЙ МОВІ ТА ДІАЛОЗІ

Розділові знаки при прямій мові

При прямій мові ставляться такі розділові знаки:

1.Якщо пряма мова стоїть після слів автора, то після них ставиться дво-крапка, сама пряма мова береть­ся в лапки, а після лапок ставиться крапка. У кінці
прямої мови знак питання, знак оклику, три крапки ставляться перед лапками:

Он бачиш, питає дика рожа:

«Чи я хороша?»

А ясен їй киває в верховітті:

«Ти найкраща в світі!»

(Леся Українка)

2. Якщо пряма мова стоїть перед словами автора, то після неї ставиться ко-ма, знак питання, знак окли­ку або три крапки і тире. Слова автора пишуться з малої літери. Напр.: «І споконвіку було Слово, а Сло­во вБога, і Бог було Сло-

во...» — пригадаймо ці сентен­ції євангеліста Івана (О. Федик).

3. Якщо слова автора стоять в середині прямої мо­ви, то перед ними ста-виться кома, знак питання, знак оклику, три крапки і тире, а після них — кома й ти­ре, якщо перша частина прямої мови не становить закінченого речення: «Слово — перше дзеркало ду­ху, — казав Петрарка, — а дух не останній водій слова» (3 журн.).

4. Якщо ж перша частина прямої мови — речення закінчене, тоді після слів автора ставиться крапка й ти­ре, а продовження прямої мови пишеться з великої
літери:

«Синку кріпися! — мені ти говорила. —

Адже ж не паном родився ти, чей!..»

(І. Франко)

«Іди, доню! — каже мати. —

Не вік дівувати».

(Т.Шевченко)

5. Якщо слова автора в середині прямої мови, роз­падаються на дві час-тини, одна з яких стосується пер­шої частини прямої мови, а друга — другої, то перед другою частиною прямої мови ставиться двокрапка і тире, а перше слово прямої мови пишеться з великої літери: «Нехай не марнують ні хвилини! Стри-вай! — схопив Артем за повід коня і крикнув Тимосі: — А як тільки заїдуть у во-рота заводу, нехай зразу ж пода­дуть знак. Заводським гудком» (А. Головко).

Розділові знаки при діалозі

Діалог — це роз­мова двох осіб. Учасники діалогу обмінюють­ся репліками-висловлюваннями. Репліки здебільшого оформлені як неповні, еліптичні речення простої будови.

Усна форма діалогу пов’язана з активною роллю інтонації, міміки співроз-мовників. У писемній формі діалогу відповідна інформація міститься в ремарках (у драматичних творах слова автора називаються ремар­ками).

1. Якщо кожна репліка діалогу починається з абза­цу, то перед нею ставить-ся тире. Напр.:

— А ви, Майстре, теж пишете для себе, щоб знай­ти вираження певних проблем?

— Такого усвідомленого завдання я перед собою не ставлю. Жорж Сіме-нон, наприклад, говорив, що пише із потреби писати. Отак, як людина споживає їжу із потреби їсти.

— Що потрібно для того, щоб писати?

— Окрім природного хисту, потрібно, щоб саме життя було цілеспрямо-ваним і змістовним. Такою ж мірою, думаю, слід вести мову й про працездат-ність та працелюбність. До одержимості.

— Що може бути поштовхом до написання літературного твору?

— Усе (І. Семенчук, О. Гончар).

— Значить, ти не маєш підводи?

— Не маю.

— То чого ж було сидіти так довго? Треба було повернути назад.

Зварич усміхнувся вдоволено (Р. Купчинський).

2. У прозових п’єсах назви дійових осіб пишуться в один рядок з їхніми репліками. Після імені дійової особи ставиться крапка:

Т а н я. З великої висоти море здається калюжею.

Ул я н а. Ти його бачила з висоти?

Т а н я. Побачу (О. Коломієць).

3. У віршових п’єсах, зазвичай, назви дійових осіб пишуться з окремого рядка, посередині формату або з правого краю. Крапка після імені дійової особи не ставиться. Напр.:

Свічка

О любий друже мій!

Чи не любов од віку пориває

Людей на подвиг, на борню, на бій?

Отак і я на честь твою жадаю

Всі засвітити в Києві вогні!

М е л анка

Боюся я вогнів нічних — вони

Моїй душі ворожать тільки горе...

(Підводиться)

Прощай, мій любий...

(І. Кочерга)

4. Ремарки автора, що йдуть перед початком кожної окремої п’єси, наби-рають петитом і не беруть у дуж­ки:

Картина третя

Ранній ранок. Дача Петра. Повне враження, що це подвір’я Платона. Ґанок будиночка з прибудовою. Домашній стіл, стовпчик з умиваль­ником. Лише впа-дають в око вибагливе кріс-ло-гойдалка та літні кольо­рові стільці навколо столу. Платон стоїть посередині двору, оглядає подвір’я. Підійшов до стільця, сів і тут же підвівся, ніби злякався, що він розвалиться під ним. Попробував, чи міцно вко-паний стіл. Прой­шовся двором, наче шукає собі роботи. З’являється Віля, моло-дий хлопець у джинсах, довгокосий, з гітарою, сорочка в пальмах, він деякий час спостерігає за Платоном Микитовичем (О. Коломієць).

5. Ремарки поряд з іменем дійової особи виділяють курсивом у дужках з малої літери, крапка ставиться після дужки. Напр.:

П л а т о н (усміхнувся). Не забув?

П е т р о. Нічого не забув... (О. Коломієць).

Форми передачі чужої мови

Пряма мова (ПМ)	Непряма мова (НМ)	Невласне пряма мова (НПМ)
- передає висловлену в даній момент думку; - передає чиїсь слова, сказані раніше; - передає невисловлені думки; - насичена засобами емо- ційності й експресивно- сті; - слова автора відіграють граматичну і стилістич- ну функції; - слова автора можуть пропускатися в конст- рукціях з прямою мо- вою, речення використо- вуються в художній лі- тературі як один із сти- лістичних прийомів.	- ПМ (присудок – дієсло- во має форму дійсного чи умовного способу) → НМ (підрядне спону- кальне речення зі спо- лучником що); - ПМ (присудок вираже- ний наказовою формою) НМ (підрядне спону- кальне зі сполучником щоб); - ПМ (запитання, що ви- ражаються не тільки інтонацією, а й питаль- ним словом або питаль- ною часткою чи) – НМ (непряме питання, тоб- то підрядне речення з питальними словами); - не кожну ПМ можна за- мінити непрямою (особ- ливо, коли вона насиче- на зворотами, вигуками, звертаннями, вставними словами); - при заміні ПМ на НМ замінюються форми осо- бових займенників, іноді слова переміщаються, замінюються іншими або випускаються.	- поєднує властивості ПМ і НМ (як ПМ повністю або частково зберігає лексичні, фразеологічні, синтаксичні особливості мовлення того, хто го- ворить, а синтаксично може виділятись чи не виділятись з авторської оповіді); що ж до пра- вил заміни особових займенників і дієслівних форм – повне співпадан- ня з НМ; - НПМ – витончений ви- сокохудожній прийом, за допомогою якого ав- тор описує дію і одно- часно розкриває образи героїв; - НПМ – це внутрішня мова персонажів; - НПМ характеризується збігом двох мовних пла- нів, двох стилів.

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ПРЯМІЙ МОВІ

Пряма мова береться з обох боків у лапки. Причому в лапки беруться також знак питання, знак оклику і крапки, якими закінчується речення. Крапка і кома виноситься за лапки. Проте якщо в лапках вже є знак питання, знак оклику чи крапки, то ні крапка, ні кома після лапок не ставиться.

Якщо слова автора	Приклади
стоять перед прямою мовою, то після них ставить-ся двокрапка А: “П”. А: “П!” А: “П?”. А: “П...”	І гукнуло військо хором: “Ми готові йти до бою, краще смерть, ніж вічний сором!”
стоять після прямої мови, тоді після неї ставиться кома і тире; якщо в кінці прямої мови стоїть знак оклику чи крапки, то перед словами автора ставиться тире “П”, - а. “П!” – а. “П?” - а. “П...” – а.	“Невиправдані людські втрати – найбільша ганьба для командира”, - говорив старий лей-тенант. “Я – злодійка?!” – вимовила стара.
розривають пряму мову і перша частина прямої мови не є закінченим реченням, то перед словами автора і після них ставиться кома і тире “П, - а, - п”.	“Еге, - подумав Остап”, - так ось воно що!..”
розривають пряму мову і перша частина прямої мови є закінченим реченням, після якого мала бути крапка, то перед словами автора ставиться кома і тире, а після них – крапка і тире, причому пряма мова продовжується з великої букви “П, - а. – П”. якщо після першої частини стоїть знак питання чи знак оклику, то перед словами автора зберігається цей знак і додається тире “П! – а. – П”. “П? – а. – П”. якщо після першої частини стоять крапки, то вони залишаються перед тире. Пряма мова продовжу-ється або з великої, або з маленької літери, залеж-но від того, яка літера була б після крапок при від-сутності розриву “П... – а, - п”. “П... –а. – П”.	“Сюди мабуть, ніколи не залітали степові наші птахи, - подумав Козаков. – А ми зале-тіли”. “Ага, книжечку мою читають!” – подумав Василь Іванович. – Ну нехай собі читають”. “Гратиму? І я гратиму?... Ну й... – глянув навкруги, - ну й життя гарне...” “Ходять тут усякі... – бурмоче дід. – Недавно двоє пройшло”.
розкривають пряму мову, але одна частина слів автора належить до першої частини прямої мови, а друга – до другої, то після слів автора ставиться двокрапка і тире, а друга частина прямої мови по-чинається з великої букви “П, - а: - П” або “П, - а. А: - П”.	“Сьогодні ж додому, - повторив Сахно, згадав Юрка, Зою і додав: - Ходімо подарунки дітям купувати”. “Зараз, - сказав Матьоха. Потім згадав щось і повернув голову до жінки: - Де там Зінька з кислицями?”
коли кілька реплік прямої мови ідуть у рядок і не вказано, кому вони належать, то кожна репліка береться в лапки і відділяється одна від одної тире “П”. – “П?” – “П!” – “П...” перед реплікою (у тому числі і перед першою) мо-же ставитись тире без лапок, тоді кожна парна репліка береться в лапки - П. – “П?” – П! – “П...”	“А в тебе земля ще де є?” – “Ні, нема”. – “А хата є?” – “Є”.

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ЦИТАТАХ

Лапки, кома, тире, двокрапка чи три крапки?

Правила

Приклади

Цитати виділяються лапками. Якщо вони супроводжуються словами автора, розділові знаки ставляться так, як при прямій мові. Коли авторська мова починається словами так указує (говорить), ось що сказав, ось як описуєі под., після лапок ставиться тільки тире. Якщо цитата вводиться в авторські слова як частина речення, перше слово пишеться з ма-ленької букви. Якщо цитата наводиться не повністю, то про-пуск слів позначається трьома крапками, що можуть стояти на початку, у середині або в кінці цитати. Якщо цитата з пропуском початку речення стоїть перед словами автора, починаючи текст, перше слово пишемо з великої букви (навіть коли в тексті, який цитується, воно пишеться з малої букви). Якщо вказівка на автора або на джерело цита-ти йде безпосередньо за нею, то вона береться в дужки, а крапка ставиться після дужок. Якщо вказівка на автора або на джерело цита- ти стоїть нижче, після цитати ставиться крап-ка. Епіграфи пишуться без лапок, а вказівка на автора не береться в дужки. Дослівні вирази, які вставлені в текст як члени речення, виділяються лише лапками. Якщо перед дослівним виразом є слова вислів, фраза, реченняй под., перед ним ставиться двокрапка.

“Ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою”, - говорив Шевченко про себе і свою долю. “Він був сином мужика і став володарем у царстві духа” – так визначив велич Шевченка І. Франко. Л. Толстой говорив, що він дуже любить “на-родну українську мову, звучну, барвисту й та-ку м’яку”. “Він – поет цілком народний... – писав про Шевченка М. Добролюбов. - Він вийшов з на-роду, жив з народом і... був з ним міцно й кровно зв’язаний”. “... Нам потрібно любити її і гордитися своєю найпрекраснішою матір’ю”, - писав Т. Шев-ченко про Україну. Але: Т. Шевченко писав про Україну: “... нам потрібно любити її...” “Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова” (В, Сухомлинський). “Українські простори – столиця ліричної поезії”. А. Міцкевич. Як жити, зачепившись на мілкому, То краще потонуть на глибині. Л. Костенко Гребінчине “ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь” треба раз у раз пам’ятати, ро-зуміючи під домівкою і рідний край, і рідну мову, і берізку біля рідної хати, і те оточення, серед якого ти зріс, тих людей, які помогли тобі стати на ноги і навчили тебе добра... (М. Рильський). Дуже вчасно згадати вислів Г. Сковороди: “Розум завжди любить до чогось братися і, коли він не матиме доброго, тоді “звертається до поганого”.

ПУНКТОГРАМИ ПРИ ПРЯМІЙ МОВІ ТА ДІАЛОЗІ