Шлях справедливості

Людству відома ще одна, п'ята відповідь на виклик сучасності. Відповідь, яку дали самі розвинені країни наприкінці ХІХ, початку ХХ сторіччя, відповідь яку потім декілька разів повторювали. Відповідь, що і призвела до утворення зони свободи і справедливості. Це - "шлях справедливості".

Що ж стало основою цього шляху? Відбувався він в межах ринкової економіки, але не "капіталістичний спосіб виробництва" став головним елементом прориву. Капіталізм виник за півтора сторіччя до того. І не дешева сировина стала основою прориву - Європа її мала вже понад 400 років. І не іноземні інвестиції, бо не було країн багатших, з більшим інвестиційним потенціалом.

Багатства країн “Золотого мільярду” сьогодні зростають і не завдяки примітивній експлуатації інших народів. Раніше, від моменту відкриття Америки та морського шляху до Індії, Європа безсоромно експлуатувала ресурси усього світу протягом кількох сторіч. І сьогодні багаті країни не пропускають можливості заробити легкі гроші, але не міжнародна експлуатація є основою могутності цих держав. Основою "шляху справедливості" стало стрімке зростання продуктивності праці.

Тисячоліттями зростання продуктивності людської діяльності нагадувало дуже повільне сходження по сходах. Стрибкове зростання продуктивності від винаходу мотиги, сохи, плугу, лемеху до плугу змінювалося довгими періодами незмінного способу виробництва. Коваль часів Наполеона за день робив стільки ж підков, скільки і в часи короля Артура.

Утопісти вигадували фантастичні способи підвищення продуктивності праці. Наприклад, Джонатан Свіфт, описуючи ідеальне суспільство, пропонував, щоб найважчу працю - орання землі - робили свині, яких будуть принаджувати закопаними жолудями. Маркс надії на прорив у продуктивності праці пов'язував з машинним виробництвом. Він вказував, що за сто років після винайдення парової машини продуктивність зросла в 2 рази.

У ХХ сторіччі продуктивність виробництва почала зростати ще швидше. Незважаючи на війни та кризи, продуктивність економіки підвищувалася на 6% щорічно, подвоюючись кожні 18 років. Повільне сходження по сходах продуктивності змінилося стрімким, безперервним зростанням. За ХХ сторіччя продуктивність праці в розвинутих країнах у порівняльних цінах зросла не в 2 рази, як від переходу до капіталістичного способу виробництва, а в 6 разів (з 10,3 до 61,3 тис. дол. на працюючого в рік). Протягом ХХ сторіччя продуктивність праці зросла в порівняльних цінах у США з 17 тис. дол. на працюючого до 73,1, у Великобританії з 15,8 до 55,8, у Німеччині з 11,6 до 56,2, у Японії з 3,1 до 54,9. Саме це зростання продуктивності праці стало основним джерелом зростання багатств.

Чотири фактори призвели до зростання продуктивності. По-перше, почали постійно запроваджувати нові технології. Але нові технології стали найменш вагомим фактором зростання продуктивності виробництва.

Професіоналізація управління підприємствами, професійний менеджмент став більш значущим фактором зростання продуктивності, ніж нові технології. Підвищення кваліфікації праці, професійна освіта, вирощування "дорогої робочої сили" стало фактором зростання продуктивності ще вагомішим, ніж професіоналізація управління і застосування нових технологій. І, нарешті, була запроваджена нова форма організації виробництва, яка прийшла на заміну "дрібному бізнесу" і поєднувала нові технології, професійний менеджмент, кваліфіковану робочу силу. Такими підприємствами стали промислові корпорації.

Але зростання продуктивності супроводжувалося таким стрімким зростанням маси випущених товарів, що людство вперше зіткнулося з проблемою надлишку товарів. Світову економіку почали струсати кризи перевиробництва. Щоб збути надлишок продукції, спочатку її намагалися експортувати в колонії. Це допомогло ненадовго, бо населення в колоніях було бідне і зростало меншими темпами, ніж рівень виробництва в багатих. Тому почалися страшні світові війни за ринки збуту. Але продуктивність зростала швидше, ніж могли спожити усі бідні країни та колонії разом узяті.

І тоді було запропоновано новий шлях, що поєднав економічне зростання та гарантував збут від підвищення продуктивності. Виявилося, що несправедлива економіка не може бути продуктивною. Продуктивна економіка вимагає створення "економіки споживання" - збільшення споживання власного населення через зростання зарплат і пенсій. Батько сучасної економіки Джон Мейнард Кейнс отримав Нобелівську премію та титул англійського лорда за те, показав що для гарантованого збуту виробленої продукції частка створеного суспільного доходу, яка дістається робітникам при розподілі має складати від 60 до 80%.

Стрімке зростанню рівня споживання громадян західних країн скоро перевищило сумарне споживання колишніх колоній. Це змінило систему міжнародних економічних відносин. До середини ХХ сторіччя міждержавний обмін відбувався по схемі: колонії поставляють сировину і скуповують готову продукцію, метрополії - заробляють на цьому гроші. На початку 60-х років ХХ сторіччя, одночасно з крахом колоніальної системи, міняються міжнародні торгівельні потоки.

Якщо у 1953 році індустріально розвинені держави експортували до інших багатих країн 38% свого експорту, а до бідних - 62%, то у 1963 році - "році краху колоніальної системи" - величина потоків практично зрівнялася - 49% і 51% відповідно. На межі ХХ і ХХІ сторіч експорт розвинених країн до бідних країн склав менше 5%.

Все просто. В Китаї населення більше ніж у Голландії майже в сто разів, але комп'ютерів, тим не менш, більше купують у Голландії. Економічне співтовариство багатих країн усе більше замикається на себе.

І це стосується не тільки ринків збуту, але і ринків сировини. Різко впав попит на мідь - зв'язок тепер все більше іде не по дротах, а по оптоволокну. Розвинутим економікам треба менше сталі - надлишок світових потужностей складає 300 мільйонів тон на рік. Менше треба вугілля, менше залізниць... Можливості країн "золотого мільярду" продовжують зростати, відставання бідних країн постійно зростає. Ми, весь інший світ, стаємо для країн ОЕСР усе менш необхідними, усе менш цікавими.

Росія, програвши боротьбу за світове лідерство, мріє стати "світовим енергетичним лідером". Мабуть збирається "взяти за нафтогазове горло" весь світ: "вчора платили 50 дол. за тисячу кубометрів газу, сьогодні заплатять 230, а завтра - 1000". Але це не вдалося країнам ОПЕК, не вдасться і Росії. Бо на виклик ОПЕК Захід відповів ресурсозберігаючими технологіями. А сьогодні готовий викласти нову відповідь - взагалі відмовитися від імпорту нафти і газу. Навіть Швеція з її північним кліматом збирається відмовитися від експорту нафти і перейти на біопаливо.

В країнах, що подолали "бар'єр несправедливості" виникла нова система взаємовідносин між власником-капіталістом і трудівником, що знаменувала вихід на новий рівень продуктивності і справедливості: об'єднання зусиль власників і трудівників заради збільшення виробництва, спільний контроль за виробництвом і спільна участь у розподілі створених багатств, отримання трудівниками частки доходу корпорації поза заробітною платою через корпоративні соціальні фонди, що знаходяться під контролем і управлінням їх представників - профспілок.

Цей новий прорив до справедливості виявився настільки ефективним, що в американській корпорації "Дженерал Моторс" не через тиск трудівників, а з ініціативи самої дирекції були запроваджені механізми співучасті трудівників в управлінні корпорацією. Нові взаємовідносини між трудівниками і капіталістами породили новий тип корпорації - соціалізовану корпорацію. Справедливість виявилась соціальною технологією, тим механізмом, що дозволив акумулювати енергію усього суспільства заради здійснення цивілізаційного прориву.

Протягом ХХ сторіччя західні країни здійснили цивілізаційний прорив. Його було досягнуто не за рахунок збільшення кількості малих підприємств, як пропонують ліберали. І не за рахунок ліквідації приватної власності на засоби виробництва, як пропонують комуністи. Цивілізаційний прорив епохи промислового капіталізму відбувся, бо країни Заходу знайшли відповідь відчуження праці від капіталу - соціалізацію. Внаслідок цього прориву була створена обмежена зона справедливості - "золотий мільярд".

Основою цього шляху стала соціалізація. Японія запропонувала свої засоби соціалізації, зосередившись на співучасті трудівників в управлінні і доходах корпорації. В Євросоюзі основою соціалізованої економіки стала система трипартизму з наголосом на співучасть в управлінні на галузевому рівні. В США основою соціалізації економіки стали передача пакетів акцій трудівникам та публічний контроль за владою, системою права і великим бізнесом. Саме на шляху соціалізації було подолано бар'єр несправедливості і збудована держава загального добробуту.

Сьогодні перед світом постав новий виклик - відчуження власника від капіталу. Менеджери здобули економічну владу і розпоряджаються нею задля власної користі. Вони почали відмовлятися від завоювань людства у попередню епоху: почали руйнувати державу загального добробуту, згортати механізми соціалізації. І зразу розпочалася світова криза, вперше за багато десятиліть розпочався спад економік розвинутих країн. Людство стало перед прірвою глибшою за падіння Римської імперії.