Подолання відчуження власника від капіталу

Сьогодні перед людством постала нова проблема такого ж масштабу як і відчуження праці від капіталу - відчуження власника від капіталу. Корпорація (не має значення яка - радянська, американська, німецька чи українська), полишена стихійному розвитку, неминуче опиняється в тенетах безконтрольної влади менеджерів. І менеджери починають обкрадати власника, хто б він не був, акціонери чи держава. Але і без менеджерів корпорація існувати не може. Як же відновити ефективність роботи корпорацій?

"Старі ліві" традиційно пропонують націоналізацію. Але ці ліки не дадуть результату. Махінації менеджерів почалися саме на державних підприємствах. Як і у випадку відчуження праці від капіталу націоналізація сама по собі відчуження не долає.

Може допоможе державний контроль? Але ні, проблема олігархічної економіки це і не проблема слабкості держави. В Росії при тотальному контролі держави за економічною діяльністю, чортополох олігархії розквітнув ще нестримніше, ніж в Україні.

Ліберали у якості панацеї пропонують приватизацію і лібералізацію. Але півтора десятиріччя тотальної приватизації теж не дали результатів. А лібералізація, читай невтручання, для олігархів як мед на душу.

Відчуження власника від капіталу породжене такими ж глибинними причинами і викликає такі ж тектонічні зрушення, як і процес відчуження праці від капіталу. Тому відповідь на олігархізацію слід дати на такому ж фундаментальному рівні.

Як відчуження праці від капіталу вдалося подолати за рахунок соціалізації, так і відчуження власника від капіталу можна подолати тільки через механізми соціалізації. Але тепер соціалізації потребують не тільки трудівники, але і всі суб'єкти соціально-економічних відносин, всі фактори виробництва: трудівники, власники землі і капіталу та навіть менеджери.

Досьогодні еволюція відносин власності нагадувала гру в “короля на горі”, фактори виробництва по черзі перебуваючи на горі економічної піраміди, на повну силу користувалися своїм панівним положенням та економічною владою, утверджуючи їх та пригноблюючи інші фактори виробництва. Спочатку власники землі (усі ці барони, латифундисти, джентльмени і поміщики) пригноблювали трудівників та власників капіталу. Будь-який феодал мав повну владу не тільки над життям і доходами трудівників, але і над життям і доходами торгівців та банкірів. Потім власники капіталу постійно демонстрували свою владу трудівникам і власникам землі. І в страшних снах трудівники здригаються при слові “звільнення”, а фермери при натяку на “невиплачену закладну на землю”. А сьогодні менеджери демонструють м’язи трудівникам, власникам землі і акціонерам.

Невже людство, розірвавши пути феодалізму політичного і соціального виявиться безсилим перед феодалізмом економічним? Невже еволюція відносин власності завжди буде повторювати один і той же сценарій: повалення старого “короля гори”, економічну владу здобуває новий фактор виробництва, який зразу перетворюється з пригнобленого в пригноблювача? Невже це правильно, щоб за диктатурою феодалів прийшла диктатура капіталістів, а за нею диктатура менеджерів, за якою приийде диктатура трудівниа? І так нескінченно...

Комуністи, продовжуючи грати в економічний феодалізм, обіцяли “зтерти на порох” власників всіх факторів виробництва, крім праці. Ми не будемо йти цим шляхом. Настав час емансипувати найзакритішу і найконсервативнішу частину людських відносин - економічні відносини. Політика, сімейні стосунки, міжрасові відносини і ставлення до сексуальних меншин давно зазнали демократичних перетворень. І тільки економічні відносини залишаються неемансипованими, зберігаючи феодальну структуру, феодальні відносини і феодальне мислення.

Але людство в своїй еволюції підійшло до межі, коли збереження феодалізму у економічних відносинах загрожує його існуванню. Втрата власниками капіталу частини економічної влади (повноважень “управління”, “розпорядження” і навіть “користування” супроводжувалося збільшенням продуктивності економіки з 200% за століття до 600%. Але після здобуття менеджерами повноваження “право на дохід” економіка почала котитися в прірву. Власники капіталу не бачать сенсу вкладати його в справу яка приносить прибутки не їм, а трудівники не бачать сенсу ефективно працювати, бо результати їх праці по над голодним мінімумом будуть у них вкрадені. Якщо менеджери збережуть за собою всю повноту економічної влади, то падіння людства буде страшніше, ніж після краху Римської імперії.

Тому ми пориваємо із традицією економічного феодалізму. Ми відмовляємося від влади “короля на горі” для себе, але і не довіримо тепер її нікому, ні власникам землі, ні власникам капіталу, ні менеджерам. Настав час демократизувати економічні відносини, зруйнувати кайдани економічного пригноблення, незалежно від того, від кого воно виходить. Віднині ми збудуємо економіку не на феодальних, а на демократичних засадах. Соціалізація має стати інструментом емансипації всіх факторів виробництва. Тільки економічна демократія, солідарний розподіл економічної влади між усіма факторами виробництва (власниками землі, капіталу, праці і менеджерами) і їх солідарна відповідальність за результати діяльності здатні не тільки подолати відчуження праці від капіталу і власника від капіталу, але і збудувати економіку справжньої справедливості і нечуваної донині ефективності.

А поки одночасне відчуження капіталу і від власника і від працівника об'єктивно зробило трудівників і акціонерів союзниками в боротьбі за свої права. Соціалізація, як інструмент подолання відчуження, необхідна і працівникам і акціонерам-співвласникам корпорацій. Більше того, в умовах України, коли 70% підприємств було приватизовано на користь трудового колективу працівник і співвласник-акціонер це, як правило, одна і та ж особа.

Тому наше гасло: "справедливому розподілу доходу має передувати перерозподіл економічної влади". Відповідальність за долю корпорацій будуть нести не тільки менеджери, але і трудівники та співвласники-акціонери. Власники, менеджери і трудівники повинні діяти соціалізовано, як одна команда, об'єднана спільним інтересом, максимально сприяючи ефективності роботи корпорації в цілому. Коротко нашу мету можна сформулювати так: "Соціалізовані корпорації замість олігархічних!"

Першим кроком спрямованим на подолання відчуження власника від капіталу буде соціалізація виробництва. Соціалізація буде запроваджена, по-перше, на рівні підприємств та корпорацій. Спостережна рада, до складу якої ввійдуть представники працівників корпорації не допустить створення схем, в яких прибуток осідає не у виробничому підприємстві, а у посередницьких структурах. Навіть якщо ці схеми влаштовує власник контрольного пакету акцій, представники трудівників у Спостережній раді разом з іншими акціонерами просто змінять дирекцію, яка перекачує прибуток підприємства до посередницьких структур.

Наше перше завдання - законодавчо гарантувати представництво трудівників в Спостережних радах підприємств України. Після відвоювання цього механізму соціалізації профкоми стануть основним інструментом боротьби з олігархічними схемами на рівні підприємства.

По-друге, для перебудови економіки із залежної в самодостатню буде створено тристоронні комісії з представників держави, роботодавців і галузевих профспілок для управління перспективним розвитком галузей. І найпершим завданням профспілкових делегацій в галузевих трипартитних комісіях стане руйнація схем нееквівалентного міжгалузевого обміну. Міжгалузеві баланси буде відновлено, а схеми олігархів в енергетиці, металургії, транспорті по викачуванню ресурсів з інших галузей - зруйновані.

Наше друге завдання - законодавчо гарантувати повноваження права і повноваження тристоронніх галузевих комісій та права представників профспілок та об’єднань роботодавців. Основний тягар запровадження цього механізму соціалізації ляже на галузеві профспілки.

Соціалізованими мають бути не тільки окремі підприємства, але і вся економіка. Економіка України являє собою дуже нерівномірну структуру. Складаючись із майже 100.000 підприємств, основні багатства, тим не менш, створюються лише на 1000 з них: 4-х хімічних, 8-ми нафтопереробних, 15 металургійних, декількох феросплавних, гірничо-збагачувальних, тощо. 1% підприємств на яких працює третина всіх трудівників дають основну масу доходів усієї економіки України. Саме над цими підприємствами і встановили свою владу олігархи і вивозять їх доходи за кордон.

Ми не претендуємо на ці доходи, але суспільство через профспілки контролюватиме доходи ключових підприємств національної економіки та їх спрямованість на розвиток, на повторну хвилю індустріалізації, на відновлення машинобудівного потенціалу України.

Наше третє завдання - законодавчо гарантувати права і повноваження представників профспілок у Раді Соціального Партнерства (аж до права законодавчої ініціативи) в частині контролю за управлінням, розвитком, розподілом доходу ключових підприємств України.

Але соціалізація виробництва - лише один бік соціалізації. Не менш важливим завданням є соціалізація розподілу. Трудівники, ті хто створюють всі блага, всі цінності, крім зарплати мають право на частину прибутку. Говорячи економічною мовою "право на дохід" має бути соціалізовано, не просто повернуте власникам, а коопероване між усіма факторами виробництва.

Здійснення права на дохід в частині фактору виробництва "робоча сила" буде реалізоване у формах корпоративних фондів споживання які будуть фінансувати за рахунок прибутку підприємств соціальні програми (оздоровлення трудівників, будівництво житла, підвищення кваліфікації і перенавчання). Управління цими фондами буде в руках профкомів підприємств.

Наше четверте завдання - законодавчо гарантувати створення корпоративних соціальних фондів споживання і передати їх під управління профспілок.

Третій напрямок соціалізації - соціалізація споживання. Соціалізоване споживання в Україні розвинуто доволі потужно і має давні традиції. Мова йде, перш за все, про фонди зальнообов'язкового соціального страхування. Але реформування цих фондів ішов у напрямку протилежному як соціалізації, так і лібералізації. Соціалізовані форми були знищені, а навзамін були збудовані забюрократизовані структури, які стали такою ж жертвою олігархів, як і виробничі підприємства.

Наприклад, коли фонд соціального страхування був під управлінням профспілок, витрати на утримання апарату фонду офіційно складали 1,6% від загальних витрат фонду. Сьогодні всі фонди передано в управління державі. І тепер вони мають ефективність бюрократичних структур. Фонд зайнятості витрачає сам на себе більше чверті своїх доходів, а служба субсидій за комунальні послуги - більше 50%.

Але найяскравішим прикладом є Пенсійний фонд. Його кошти обслуговуються в банку Аваль (вже проданому іноземцям). Обслуговуються монопольно, вибору нема (скажемо, в Німеччині соціальні фонди можуть вибирати з десятка спеціально сертифікованих банків). Коштів за те, що банк оперує колосальними фінансами, які складають третину держбюджету, Пенсійний фонд не отримує (в уже згаданій Німеччині банки платять соціальним фондам комерційні відсотки).

Наше п'яте завдання - передати фонди загальнообов'язкового страхування під управління профспілок.

Будуть застосовані й інші заходи, щоб перетворити із феодальної вотчини менеджерів на вільний, соціалізований простір.

Ніякі інші заходи (ні "сильна влада", ні лібералізація, ні націоналізація) не здатні подолати олігархізацію української економіки. Тільки соціалізація, усі три її напрямки - соціалізація виробництва, соціалізація розподілу та соціалізація споживання здатні подолати джерело несправедливості і неефективності української економіки - відчуження власника від капіталу.

Соціалізована економіка - наша мета. Соціалізація економіки - шлях до подолання відчуження, шлях до побудови ефективної економіки, шлях до справедливості.