Поняття і види парламентів

При вивченні цієї проблеми слід звернути увагу на аналіз вченими історії парламенту. Як свідчить історія держави, представницькі органи влади
виникли та існували ще в Стародавній Греції та Стародавньому
Римі. З переходом до монархічних форм правління у період феодалізму представницькі органи державної влади практично припинили функціонувати, оскільки вся державна влада була сконцентрована в руках монарха, за винятком середньовічних міст-республік (Венеція, Генуя, Новгород, Псков та ін.), у яких було запроваджено магдебурзьке право і місцеве самоврядування.
Представницькі органи державної влади характерні для республік
та обмежених монархій.

Нині деякі спеціалісти вважають, що парламентаризм виник іще в античні часи. Наприклад, В. А. Звірковська пише що становлення інституту парламентаризму у світовій практиці мало три основні етапи: 1) античний; 2) середньовічний; 3) етап буржуазно-демократичних революцій ХVП-ХVШ століть. Приблиз­но аналогічну думку висловлює і В. С. Журавський.

Термін «парламент» з'явився ще в XIII ст. у Франції. Так називали одну з палат французької королівської курії (парламент), до якої входили помічники і радники монарха. У XIII ст. цю ідею і сам термін запозичили англійці, назвавши так станово-представ­ницьку установу при англійському королі, внаслідок чого абсо­лютна монархія стала станово-представницькою.

За своєю суттю парламент - це представницька державна установа (орган влади), яка спочатку у багатьох країнах мала дорадчий характер при монарху, а в Англії та інших країнах була також спрямована на обмеження абсолютної влади монарха. Сам інститут - «парламент» і парламентаризм - це державно-політич­не явище епохи феодалізму, яке мало суто класовий представни­цький характер - представництво від окремих станів і класів (аристократії, дворян, поміщиків), у цілому від пануючого класу, а не всього народу. Парламентаризм став наслідком зміцнення економічних і соціальних позицій привілейованих верств суспі­льства, які прагнули до участі в поділі влади через виконання спершу дорадчих, а потім і представницьких функцій.

Парламентаризм іноді називають народним представництвом, яке в Англії склалось історично. Народні представники в Англії боролися за право, коли обстоювали право парламенту щодо обкладення, коли критикували зловживання королівською владою і неправильні дії посадових осіб, коли вимагали, щоб ніхто не підлягав арешту і покаранню інакше, ніж за вироком суду, наполягаючи на незалежності суду, піклуючись про подальший розви­ток права, про видання нових законів. Діяльність парламенту Анг­лії була Спрямована на реалізацію принципу панування права. Організацію і функціонування англійських державних установ запозичили всі політично розвинені народи.

Про сучасну цивілізацію часто кажуть, що вона склалась із трьох основних елементів - із грецької філософії, християнства і римського права. Але це стосується того, якщо брати лише європейську цивілізацію до XVIII ст.

Грецька філософія дала світові розвиток фізики, математики, розуміння природного права, логіку, діалектику, політику (теорію держави), етику та інші гуманітарні науки. Християнство да­ло сучасному світові разом із релігією визнання загальнолюдської солідарності й поваги до людської особистості як такої. Дякуючи християнству, було визнано самостійність будь-якої
особистості й рівноцінність особистостей між собою, а особистість було піднесено настільки високо, що стали можливими і вся сучасна культура, і розвиток народів та суспільств. На початку XX ст. Б. А. Кістяківський писав, що народне представництво, як за своєю історичною роллю, так і за своєю організацією та функціями було головним елементом для створення панування права в сучасній державі. Тому вся діяльність держави регулюється правовими нормами і підпорядковується народній правосвідомості. Цим він підкреслював, що народне представництво або парламентаризм доповнили грецьку філософію, християнство, римське право - основи європейської цивілізації. На нашу думку, він значною мірою перебільшив значення і роль парламентаризму, як і правову державу, оскільки вважав, що правова держава - це така держава, у якій всі відносини регулюються за допомогою правових норм (нормативістський і позитивістський періоди). Він не розмежовував права і законодавства (панування права і панування закону). Водночас парламенти і парламентаризм відігравали позитивну роль в абсолютних деспотичних монархіях, оскільки обмежували свавілля і деспотизм абсолютної влади монарха і по­чали провадити законодавчу діяльність. В епоху станово-пред­ставницьких монархій парламентаризм мав здебільшого аристократичний характер.

Аристократичну форму правління ще Аристотель відносив до правильних форм правління, як й істинну монархію, політію або республіку (демократію, за винятком охлократії). Парламент Англії прийняв Велику хартію вольностей (1225 р.), Білль про права, проголосив принцип «панування права», створив справедливий і незалежний суд, право справедливості тощо.

У XIX і XX ст. ці представницькі вищі органи державної влади мали і мають різну назву: у Польщі, Латвії та Литви – Сейм, у Болгарії - Народні збори, в Естонії та Угорщині – Державні збори, у США і країнах Латинської Америки - конгрес або національний конгрес, у Югославії - скупщина, у Російській Федерації - Державна дума, в Україні - Верховна Рада, у Великій Британії та більшості країн британської Співдружності - парламент. Усі ці вищі представницькі установи або органи державної влади мають делегований і колегіальний характер, сформовані (обрані) на загальнонародних виборах. За своїми повноваженнями вони мають законодавчі та бюджетні функції, здійснюють парламентський контроль за законністю і виконанням законів, державного бюджету, за діяльністю виконавчих органів влади та управління. Роль і значення парламенту як найвищого законодавчого органу влади в різних країнах були різними. В умовах станово-представницьких монархій парламенти відігравали дорадчу роль - дорадчі держав­ні установи. У Російській імперії це була боярська дума, згодом - сенат, Державна дума. В інших випадках парламент був спрямований на значне обмеження абсолютистської влади монарха (Анг­лія, Франція тощо).

Після буржуазних революцій в Англії та Франції роль і значення парламенту і парламентаризму певною мірою змінилися - він став представницьким органом законодавчої влади, з метою не допустити абсолютизації та концентрації державної влади в одних руках, а найго-ловніше - зловживання найвищою держав­ною владою в егоїстичних цілях монарха, диктатора, вождя, дес­пота тощо. Діяльність і функціонування парламенту спрямовані проти деспотизму, тиранії та інших видів авторитарних і антиде­мократичних державно-політичних режимів.

Уся діяльність парламентів визначає суть, характер і зміст такого явища, яке називається парламентаризмом. Сучасні конституційні теорія і практика не визнають парламенти верховними органами влади, тобто такими, що верховенствують у державно­му механізмі. Це суперечило б ідеї установчої влади і концепції поділу влади, які стосовно установчої влади є «встановленими» нею. Парламент є лише органом однієї з цих влад - законодавчої. Парламентаризм - це система взаємодії суспільства і держави, для якої історично характерним стало визнання провідної, особ­ливої та важливої ролі парламенту у здійсненні державно-влад­них функцій. Явище парламентаризму притаманне тією чи іншою мірою кожній демократичній державі. Самі ж парламенти можуть реально існувати і функціонувати тільки в умовах демократично­го політичного режиму, і їх існування є, власне, однією з повних ознак наявності такого режиму.

Нині парламенти діють у більш як 160 країн світу із 195 суверенних держав. За змістом своєї діяльності вони є, в першу чергу, органами законодавчої влади. Парламенти виконують такі основ­ні завдання і функції: законодавчу, представницьку, установчу, парламентського контролю, бюджетно-фінансову, міжнародних зв'язків.

Крім того, парламенти є представницькими органами державної влади, які безпосередньо чи опосередковано за погодженням із президентом формують уряд (Кабінет міністрів), призначають міністрів, членів Верховного суду і Конституційного суду. Парламенти разом із президентом і урядом розробляють стратегію і тактику внутрішньої та зовнішньої політики в різних сферах народного господарства. Парламент виражає або повинен виражати потреби та інтереси народу чи виборців, демократичні форми і методи правління тощо.

Парламент є загальнонаціональним колегіальним представницьким органом державної влади. Порівняно з іншим загальнонаціональним органом відповідного характеру - установчими зборами (конституантою) - парламент діє на постійній основі. Представницьку природу парламенту забезпечує механізм, його формування, оскільки його склад повністю або частково обирається народом (виборчим корпусом). Парламент має колегіальний характер, а посада президента - індивідуальний, одноособовий. Парламент і президент, різняться між собою і своїми повноваженнями, завданнями та функціями, своїм статусом тощо. Водночас вони мають і багато спільного: 1) належать до вищих представницьких органів державної влади; 2) мають єдину і спільну природу - є представниками народу (нації); 3) отримали делеговані повноваження очолювати державу і державну владу; 4) зобов'язані реалізовувати свої повноваження і здійснювати управління відповідно до Конституції та законів України, за допомогою демократичних форм, методів і засобів; 5)їхня діяльність обумовлена спільними завданнями, цілями і функціями державної влади. Втім, у багатьох країнах світу ці два представницькі органи влади часто протистоять один одному, не хочуть виражати загальнонародні потреби та інтереси тощо.

Парламентаризм за своєю природою принципово відмінний
від моделі радянської представницької системи. Ця відмінність
полягає насамперед у тому, що за умов парламентаризму відсутня будь-яка вертикаль зв'язків змістовного характеру між представницькими органами публічної влади – парламентом і муніципалітетами. Останні є представницькими органами місцевого самоврядування, тому парламент неточно іменувати «вищим представницьким органом державної влади». На думку В. М. Шаповала, не існує наукового підґрунтя для поняття «представницька влада», яке іноді вживається у нашій суспільно - політичній і державно-правовій практиці.

З такими твердженнями можна погодитися частково, оскільки
парламент може бути представницьким органом влади всього народу, іноді економічно пануючого класу (класів), соціальних груп або кланів.

Представницькі органи влади соціалістичних республік мали і мають більше державно владних повноважень, зокрема й функцію не лише приймати закони, а й виконувати і дотримуватись їх, здійснювати, крім того, й виконавчі функції (виконкоми всіх рад народних депутатів були одночасно і виконавчими органами влади).

У цьому полягала їхня велика перевага, оскільки вони знали, які необхідно приймати закони, як вони реалізуються, який механізм їхньої дії. Нинішні парламенти знають лише як приймати закони на постійній основі, але не знають, як приймати їх на професійній основі (особливо в Україні), як їх виконувати і який механізм їх реалізації. Без належного механізму реалізації зако­нодавства неможливо реалізувати державну політику, основні завдання і функції держави, державної влади.

Завдання і функції парламенту визначаються конкретним правовим становищем або статусом цього органу державної влади, його місцем і значенням у системі найвищих органів державної влади. У різних державах місце і роль парламенту в системі найвищих органів влади різні. Залежно від видів республіки їх можна поділити на: 1) парламенти в парламентарних

республіках, у яких парламент має домінуюче становище в системі найвищих органів влади; 2) парламенти у президентських республіках, де домінуюче становище належить президентській виконавчій владі, у якій президент очолює уряд і є главою держави; 3) парламенти у так званих змішаних - парламентарно-президентських республіках, у яких існують конкуренція і боротьба за лідерство — бути першим або вищим. Залежно від того, хто є найголовнішим - парламент чи президент, ці республіки і характеризуються як парламентарно-президентська, або президентсько-парламентарна; 4) парла-менти в обмежених, або конституційних, монархіях, які можна певною мірою віднести до демократичних республік із монархічними традиціями і звичаями; 5) парламенти в соціалістичних республіках, які в принципі відмовилися від західного парламентаризму, але не повністю. Цей тип республік потребує
окремого самостійного аналізу; 6) парламенти, які мають дорадчий характер в абсолютних монархіях (станово-представницькі монархії та сучасні дуалістичні чи абсолютні монархії - Бахрейн, Кувейт, ОАЕ та ін.).

Отже, парламент - це ще й загальнонародний або класовий постійно діючий, колегіальний, представницький найвищий (ви­щий) орган законодавчої влади, який здійснює представницькі,? законодавчі, бюджетно-фінансові, контрольно-наглядові функції стримувань і противаг між законодавчою і виконавчою гілками влади тощо, який функціонує на підставі принципів єдності державної влади і розподілу державно-владних повноважень на під­ставі конституції та інших законів держави.

На думку політологів, парламент - виборний повністю або частково найвищий законодавчий орган влади у ряді держав (Анг­лія, Бельгія, Індія, Італія, Канада, США, Франція, Японія та ін.). У більшості країн він складається з двох палат. У широкому розумінні це - найвищий представ-ницький орган певної держави, що виконує законодавчу функцію. Парла-ментом України є Верховна Рада.

У сучасний період політологи визначають його як політико-правовий інститут, що формується у процесі розвитку демократичних засад функціонування влади, характерними ознаками яких є: представництво суспільних і корпоративних інтересів, поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову, дієвість механізму стримувань і противаг. Умовами становлення, функціону­вання та розвитку парламентаризму є політично структуроване суспільство, суб'єктами якого виступають політичні партії, принцип верховенства права, наявність інститутів громадянського суспільства, здатних контролювати владу як через демократичні вибори, так і через легітимні засоби тиску на владу та контролю за діяльністю.

Отже, існують різні підходи до розуміння і визначення парламенту, оскільки в різних країнах світу він має різний політичний і правовий статус, різні повноваження, завдання і функції. У цілому парламент є не тільки вищим органом законодавчої влади, а й інтегруючим інститутом громадянського суспільства, представником громадянського суспільства в системі вищих органів влади.

Практичне заняття № 2