Класифікації соціальних технологій

Зважаючи на специфіку соціального впливу на об'єкт (залежно від рівня суспільних відношень) можна визначити три групи соціальних технологій: технології макросистем (макротпехнології); мезотехнології -технології рівня міста, населеного пункту; мікротехнології, що розраховані на невеликі людські спільноти.

Ряд дослідників характеризує соціальні технології за ступенем їх практичного втілення в організаційний процес. Серед соціальних технологій визначають: кабінетні - отримані на основі інформаційно-логічного аналізу; лабораторні - отримані в експериментальних, штучно створених умовах; польові - отримані в реальному соціальному середовищі.

Багатоваріантність класифікації соціальних технологій дозволяє нам визначити такі основні

види соціальних технологій:

> правового забезпечення функціонування суспільства;

> політичні технології адміністративно-владного регулювання;

> економічного функціонування суспільства, розвитку власності;

> інформаційного забезпечення засобами масової інформації та комп'ютерної мережі;

^ духовно-культурного розвитку;

> забезпечення соціального функціонування суспільства.

Залежно від сфери докладання зусиль та масштабності соціальних операцій можна визначити такі

групи соціальних технологій:

> глобальні;

> інноваційні;

> регіональні;

> інформаційні;

> історичні;

> технології соціальної злагоди;

> технології розв'язання конфліктів;

> політичні;

> адміністративно-управлінські;

> психологічні та психофізичні технології; >• технології соціальної роботи.

Діяльнісний аспект розуміння соціальних технологій дозволяє визначити наступні їх види:

> соціальний контроль;

> соціальна профілактика;

> соціальна терапія;

> реабілітація;

> соціальна допомога;

> соціально-правовий захист;

> соціальне страхування;

> соціальне обслуговування;

> соціальне опікунство;

> соціальне посередництво;

> соціальний супровід.

Завдання підвищення технологічного рівня соціальної роботи складається з таких компонентів: структурного, функціонального, нормативного, операційного та інструментального.

Структурний компонент технологізації містить поняття керованих та некероваїшх соціальних ситуації та можливої післядії (результату та наслідку).

Функціональний компонент дозволяє визнати такі механізми здійснення соціальних завдань як заборона, настанова, дозвіл, обмеження, орієнтування, спрямування.

Нормативний компонент технологізації соціальної роботи означає встановлення закономірностей, принципів та правил.

Операційний компонент технологізації означає виокремлення певних процедур та операції та їх подальшу координацію та синхронізацію. До основних процедур належать:

> інстпитпуціоналізсщія (встановлення норм та еталонів поведінки, розробка та впровадження соціальних статусів, формування системи цінностей та ідеалів);

> профілактика (система дій, спрямованих на передбачення та нівелювання аномальних станів соціальної системи);

> контроль (система дій, що забезпечує нормальний стан соціальної системи);

> корекція (виправлення припущених помилок, відхилень).

Інструментальний компонент технологізації передбачає усталення всіх наявних способів здійснення соціального регулювання, а саме: нормативного; традиційно-ритуального; конвенціонального (неформальні зобов'язання, угоди); компаративного (соціальне порівняння); змагання; оціночного; статусного (вплив на статус людини); символічного; психотерапевтичного; соціоекологічного (вплив на життєве середовище); раціонального (переконання); сугестивного (навіювання); стимулюючого; селекційного та ситуаційного.

3. Характеристика основних етапів реалізації соціальних технологій:

Аналіз літератури з проблем соціальної роботи дозволяє нам визначити такі етапи реалізації соціальних технологій:

> теоретичний, який передбачає обґрунтування мети та об'єкта технологічного впливу, виокремлення складових компонентів (елементів); з'ясування соціальних зв'язків між ними;

> методичний, який пов'язаний з добиранням методів, засобів впливу, обробкою інформації, її аналізом, вибором принципів трансформації результатів аналізу в висновки та рекомендації;

> процедурний, який пов'язаний з практичною діяльністю по апробації обраної послідовності використання інструментарію.

Структура технологій соціальної роботи визначається наявністю:

> програми (проекту), в межах якої розв'язується певна проблема;

> заданого алгоритму як системи послідовних операцій на шляху досягнення результату;

> певного стандарту (нормативу) діяльності; критеріїв успішності.

Зупинимось на визначенні технологій соціальної роботи як сукупності

форм, методів та прийомів, що застосовуються соціальними службами, окремими закладами соціального обслуговування, соціальними працівниками з метою досягнення успіху соціальної роботи та забезпечення ефективності реалізації завдань соціального захисту населення.

Характеристика етапів технологій соціальної роботи:

1. Первинне та зальне цілепокладання

2. Пошук джерел інформації

3. Збирання, аналіз та обробка даних

4. Вибір можливих варіантів дій

5. Вибір інструментарію

6. Прийняття рішення

7. Організаційно-процедурна робота

Особливостями технології соціальної роботи є:

> динамічність (гнучкість), яка проявляється в постійній зміні змісту та формі роботи фахівця з клієнтом;

> неперервність, що визначається потребою постійної підтримки контакту з клієнтом;

> циклічність, тобто стереотипне, закономірне повторення етапів, стадій, процесу в роботі з клієнтами;

> дискретність соціальної роботи як технологічного процесу, яка проявляється в нерівномірному ступені впливу на клієнта різних етапах діяльності.

Технології соціальної роботи слід розглядати саме як технології забезпечення соціального функціонування суспільства.

Тому визначення соціальних технологій може бути в кожному з компонентів соціальної роботи: в соціальний роботі як науці; соціальній роботі як в циклі навчальних дисциплін і соціальній роботі як виді професійної діяльності.

Саме останній напрямок і є сутністю соціально-педагогічної діяльності. Ця група технологій виступає у формі умінь та практичного досвіду в реальній роботі соціального педагога.

Можна зробити висновок, що технології соціально-педагогічної

роботи - це сукупність способів, дій, спрямованих на встановлення, збереження чи поліпшення соціального функціонування об'єкта, а також на попередження негативних соціальних процесів.

Технології соціальної-педагогічної роботи відображають її найголовнішу складову - прикладний аспект. Врахування технологій, що мають місце в соціально-педагогічиій роботі допомагає помітно збільшити можливості вирішення соціальних проблем дітей і молоді. Соціально-педагогічний підхід до соціальної роботи ми розглядаємо як сприяння саморозвитку особистості, реалізації її творчого потенціалу, здібностей, задатків, активізацію зусиль клієнтів (індивідів, груп, спільнот) на вирішення власних проблем.

Зважаючи на інтегрований, універсальний характер соціально-педагогічиої роботи, можна визначити її основні складові: соціально-психологічні, соціально-медичні і безпосередньо соціально-педагогічні технології.

Під соціально-педагогічними технологіями окремі автори розуміють певну програму дій соціального педагога, його співробітництво з індивідом чи соціальною групою в прогнозованих чи спонтанних умовах.

Для розробки соціально-педагогічних технологій необхідно враховувати такі обставини, як: особистісні якості соціального педагога, індивідуалізацію і персоналізацію соціальних дій. До найбільш повторюваних недоліків соціально-педагогічних технологій можна віднести навчальний, моралізаторський та прагматичний характер соціальної роботи.

В основі реалізації соціально-педагогічних технологій мають бути закладені принципи соціальності та розвитку. їх визначення і застосування в роботі є свідченням певного рівня розвитку соціально-педагогічної діяльності.

Будь-яка соціально-педагогічна технологія, що має з мету проектування та впровадження, має бути орієнтована на технологізацію відповідного процесу. При цьому ефективність процесу технологізації полягає у:

> формуванні процесу;

> наданні йому цільової спрямованості, "векторності";

> оптимізації соціально-педагогічної діяльності;

> забезпеченні сталості соціального процесу;

> створенні механізмів саморегуляції процесу;

> забезпеченні сприятливих для реалізації мети умов.

Крім загального підходу до технологізації соціально-иедагогічного процесу, не виключається можливість застосування прикладних технологій, а саме: технологій соціально-педагогічної практики, адаптації, корекції, терапії, розв'язання конфліктних ситуацій тощо.

Можна зробити висновок, що основним завданням соціально-педагогічних технологій є, перш за все, - розробка методів та методик результативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу; застосування технологізації як способу оптимізації соціально-педагогічиого результату.