Однопалатні парламенти

Ще на світанку утвердження конституціоналізму на користь єдиного зібрання висувалися аргументи, які можна було б звести до двох головних: один з них чисто теоретичний, інший - узятий з практики.

Аргумент, який базується на теорії єдності суверенітету Ж.-Ж. Руссо, викладений Арманом Моррастом у 1848 р. У своїй доповіді Установчим Зборам він писав: «Суверенітет єдиний, нація єдина, національна воля єдина. Як же хочуть, щоб і делегація суверенітету не була єдиною, щоб національне представництво було поділено надвоє, щоб закон, який походить від загальної волі, був примушеним мати два висловлювання для однієї думки?». Отже, в країні, де панує народний суверенітет, може бути тільки одне представництво - представництво народного суверенітету.

Але ще класики конституційного права кінця XIX - початку XX ст. - А.Есмен і Л.Дюгі не визнавали сильним цей теоретичний аргумент. Л.Дюгі, наприклад, вказував, що існування двох палат цілком суміщається з єдністю і неподільністю суверенітету. Парламент, продовжував він, складається з індивідів; але ніхто не скаже, що представництво поділено між стількома індивідами, скільки є членів парламенту; не можна точно також говорити, що представництво поділене надвоє, бо члени парламенту збираються в двох палатах. Утворюючи дві палати, не розрізняють двох воль народу, а тільки дають єдиному органу представництва внутрішню будову, яка дає йому можливість більш корисно виконувати свою функцію.

Прихильники єдності парламенту висувають міркування практичного характеру. Так, згідно з новою Конституцією Перу 1993 р., в державі була введена однопалатна система. Обґрунтовуючи це рішення, автори проекту конституції висували таке міркування: при двопалатній системі конфлікт між палатами є постійним; одна з них превалює над іншою. Наводився і аргумент, що при двопалатності відбувається послаблення ефективної діяльності органів держави, гальмується процес законотворчості, утворюються перешкоди для виконавчої влади; однопалатність же надає парламенту динамізму й ефективності.

Вагомим аргументом на користь однопалатної системи могло би стати висловлене у свій час А.Токвілем міркування щодо необхідності протистояння президенту, який безпосередньо обирається народом, і, внаслідок цього, дуже могутньому, законодавчу владу, однаково могутню, і завдяки цьому здатна чинити йому опір. Але для розуміння реального характеру однопалатної системи необхідно враховувати дух, традиції, громадську думку, соціально-економічний і політичний розвиток кожної країни та інші специфічні фактори.

Нарешті, не можна забувати і про вплив «соціалістичної» доктрини. Вона завжди відстоювала однопалатний верховний представницький орган під гаслом його нібито більшої демократичності (В'єтнам, Китай, Куба, КНДР). Цілком імовірно, що вибір однопалатної системи такими країнами, як Україна та іншими колишніми пострадянськими республіками, крім цього фактора, можна пояснити непідготовленістю громадської думки до сприйняття двопалатної системи. В Україні, наприклад, двопалатність у громадській думці чомусь пов'язується з федералізацією держави. До того ж проти двопалатності в унітарних державах виступають у більшості випадків ліві партії. Враховуючи їх відчутний вплив на соціально-політичне становище в перші постсоціалістичні роки, неважко було прогнозувати вибір однопалатної чи двопалатної систем в деяких державах, які утворилися на терені колишнього СРСР.

У цілому ж картина розповсюдженості однопалатної системи в світі така. Майже в половині держав Європи парламенти є однопалатними. На Американському континенті однопалатні системи характерні для невеликих держав (Коста - Ріка, Сальвадор). Подібна ж тенденція властива і для невеликих країн Азії (за винятком Ізраїлю, Ірану, Туреччини). Щодо Африки, то тут можна навіть встановити певну закономірність: у країнах з авторитарними і тоталітарними режимами парламенти в переважній більшості однопалатні (наприклад, Бенін, Гамбія, Гвінея-Бісау, Замбія, Зімбабве, Кот д'Івуар, Малаві, Нігер, Сенегал, Сомалі та ін.).

Підбиваючи підсумки короткому аналізу представницьких інститутів різних країн під кутом зору того, з якої кількості палат складаються їхні парламенти, необхідно акцентувати увагу на тому, якого значення надають правлячі кола вибору двопалатної чи однопалатної системи.