Подібне представництво називають «реальним», і воно відоме історії парламентаризму (згадаємо, 30-і роки в окремих державах Європи, радянську систему представництва)

Не можна не звернути увагу на те, що законодавства окремих держав, встановивши виборність обох палат, зберігають такий елемент як принцип призначення при комплектуванні верхніх палат (Індія, Італія, Малайзія, Чилі).

Незважаючи на тенденцію до демократизації структури парламентських установ, можна констатувати, що і сьогодні існують парламенти, верхні палати яких формуються на невиборній основі, а шляхом призначення. Такий спосіб комплектування верхніх палат застосовується у таких державах, як Багамські острови, Беліз, Барбадос, Гренада, Йорданія, Канада, Палау, Сент-Люсія, Таїланд, Тринідад і Тобаго, ФРН, Ямайка. У Йорданії й Таїланді сенаторів призначає король, а в Канаді – фактично уряд (генерал-губернатор як представник британського монарха, призначає сенаторів за пропозицією канадського уряду). Шляхом призначення формується також Бундесрат у ФРН.

Верхні палати парламентів деяких країн (сенат Бельгії, сенат Ірландії, національна асамблея Непалу) формуються на змішаній основі, при якій поєднуються елементи виборності, призначення і успадкування. Сенат Бельгії формується так: його членом по праву є син короля, спадковий принц Філіпп, 40 чоловік обираються прямими виборами, по 10 чоловік – із складу Фламандської ради і ради Французької спільноти, і відповідно по 6 і 4 нових членів кооптують сенатори-фламандці і сенатори-франкофони. В Королівстві Непал верхня палата, строк повноважень якої складає 6 років, 10 членів призначаються королем, 35, включаючи не менше 3 жінок, обираються нижньою палатою, решта 15 обираються колегією вибірників 5 економічних зон.

Нарешті, особливим, чисто феодальним способом формується Палата лордів парламенту Великобританії. При такому способі формування поєднуються практично всі невиборні шляхи заміщення депутатських місць.

Потенційний склад палати лордів – близько 1200 чоловік. Переважна більшість її складу – це т.зв. спадкові лорди. Тепер їх приблизно 800, і вони, як і раніше, передають свої титули герцогів, маркізів, графів і віконтів у спадщину разом із місцем у палаті. Крім того, в палаті є 16 шотландських лордів, які обираються шотландськими дворянами на 5-річний термін і довічно (вони складають близько третини палати, є вихідцями з середовища професійних політиків, профспілкових діячів, бізнесменів, осіб вільних професій – це найбільш динамічна частина палати). Щоденна присутність лордів у Палаті складає близько 380 чол. А в цілому за час парламентських сесій 1992-93 рр. 936 перів відвідували засідання палати хоча б один раз.

Оцінка способу формування верхніх палат парламентів проводиться з урахуванням того, наскільки метод формування впливає на фактичну роль відповідної верхньої палати у парламентській організації. Під таким кутом зору виявляється певна закономірність: чим ближчий спосіб формування верхніх палат до прямих виборів, тим ширше коло їхніх повноважень, тим ближче вони до обсягу компетенції нижніх палат.

1. Чисельний склад парламентів.

За своєю природою парламенти – колегіальні органи, то це саме по собі створює умови для їх певної чисельності.

2. Чисельність палат нерідко прямо визначається в Основних законах. Так, Конституція України встановлює конституційний склад Верховної Ради України у чотириста п’ятдесят народних депутатів. У Греції, Іспанії, Македонії, Португалії та деяких інших державах встановлюється чисельний мінімум і максимум складу представницького органу (відповідно 200-300 депутатів (Греція); 300-400 (Іспанія); 120-140 (Македонія); 230-235 депутатів (Португалія).

3. По-різному визначається чисельність верхніх палат у федеральних державах. У державах, де в конституціях фіксується конкретне і рівне представництво суб’єктів федерації, у верхніх палатах (Австралія, СІЛА, Швейцарія, Російська Федерація) склад останніх завжди визначений і залежить тільки від самого факту існування цих суб’єктів. У інших же державах (Австрія та ФРН) в Основних законах зафіксовані норми представництва у верхніх палатах від окремих суб’єктів федерації залежно від чисельності населення останніх.

4. У низці держав питання визначення чисельності складу виборних палат парламентів вирішується на інших засадах. Зокрема, самі конституції або виборчі закони визначають норму представництва, тобто кількість виборців, яких має представляти в парламенті один депутат (наприклад, Конституція Ірландії фіксує положення про те, що кількість членів Палати представників повинна бути встановлена так, щоб припадало не менш одного члена на кожні ЗО тис. населення або не більш одного члена на кожні 20 тис. населення).

Аналіз конституційних положень у плані чисельності парламентів та їхніх палат дозволяє зробити такі узагальнення. 1. Конституції більшості держав, особливо ті, що прийняті після Другої світової війни, частіше вдаються до фіксації конституційного складу нижніх палат, або однопалатних парламентів. 2. При встановленні чисельності нижніх палат законодавство більшості держав виходить із кількості їхнього населення, хоча така залежність відносна. В Європі найменш чисельними є парламенти в таких державах, як Монако (18 депутатів на 31,5 тис. населення), Андорра (28 депутатів на 10400 виборців), Ліхтенштейн (25 депутатів на ЗО тис. населення), Люксембург (60 депутатів на 378 тис. населення), Мальта (65 депутатів на 400 тис. населення). Від 130 до 200 депутатів мають парламенти або нижні палати парламентів Австрії, Данії, Литви, Нідерландів, Норвегії, Чехії, Словаччини, Фінляндії. Водночас найчисельнішими за складом є нижні палати парламентів Російської Федерації (450), Польщі (460), Франції (577), Італії (630), Великобританії (650) та ФРН (662). 3. Кількісний склад нижніх палат практично завжди значно більший, ніж у верхніх палатах (в Італії та Франції вони нараховують відповідно 315 і 319 депутатів).

Література. 3, 7, 8, 9, 13, 20, 21, 24, 28, 29, 32, 34, 35, 42.