Постійні комітети (комісії) парламенту

Найважливішими робочими органами палат (парламентів) є їхні постійні комітети (комісії), які утворюються ними із числа депутатів і здійснюють законопроекту роботу, готують і попередньо розробляють питання, віднесені до їх відання.

Із самого початку доцільно пояснити особливості застосування термінів «комітет» і «комісія». У країнах, які сприйняли англосаксонську систему права, для позначення цього органу використовується термін «комітет», а в тих, де панує континентальна система права, - «комісія». У палатах (парламенті) будь-якої держави можуть утворюватися і комітети, і комісії, які, цілком зрозуміло, певними ознаками між собою розрізняються. Тобто ці поняття не завжди рівнозначні. Парламентська практика свідчить, що комітети мають більш складну структуру (в його складі утворюються, як правило, підкомітети з основних напрямів його діяльності), і відіграють більш важливу роль у діяльності палат, ніж комісії. Чи не ця обставина стала одним із аргументів при переході деяких країн (Російська Федерація, Україна, Чехія) у ході конституційного процесу від комісійної системи до комітетської.

В якості одного з найважливіших структурних підрозділів палат (парламенту) комітети (комісії) були утворені наприкінці XIX ст. у парламенті Великобританії. З самого початку вони були лише органами, які займалися попереднім розглядом питань, що вносилися потім на пленарні засідання палат. У теоретичному плані роль комітетів (комісій) залишилася такою ж і в наш час.

Наявність розгалуженої системи комітетів (комісій) обґрунтовується такими причинами.

По-перше, необхідністю розвантажити палати від розгляду надмірної кількості справ і, у крайньому разі, від розгляду цих справ у всіх деталях.

По-друге, тим, що робота в комітетах (комісіях) дає можливість залучити до обговорення питань фахівців із числа депутатів і зі сторони.

По-третє, застосування в комітетах (комісіях) спрощеної процедури дозволяє значно прискорити вирішення справ.

Діяльність комітетів (комісій) є об’єктом конституційного регулювання. В конституціях, прийнятих у XX ст., як правило, закріплені норми, які припускають існування парламентських комітетів (комісій). У діючих конституціях відмовились від практики, яка існувала раніше, коли в них визначався перелік цих органів. Тепер у більшості з них не встановлюється ні їхня кількість, не окреслюються і їхні функції. Можливість утворення комітетів (комісій) для проведення розслідування з питань, що становлять державний інтерес, передбачена Основними законами чималої кількості держав (Болгарії, Македонії, Румунії, Словенії, Угорщини, ФРН, України, Чехії).

До числа особливостей регламентації статусу постійних комітетів (комісій) на конституційному рівні можна зараховувати наявність в конституціях деяких країн ряду положень, віднесених в інших державах до регламентарних норм. Конституції Болгарії, Греції, Іспанії, Угорщини, Франції, ФРН, Чехії визначають коло осіб, які можуть брати участь в засіданнях постійних комітетів (комісій), а також фіксують право комітетів (комісій) вимагати надання в їх розпорядженні відомостей і матеріалів. І все ж у більшості держав детальні положення про комітети (комісії) палат містяться в законах, регламентах і правилах провадження палат.

У цілому система комітетів (комісій) існує в усіх палатах (однопалатних парламентах). У парламентах із двопалатною структурою кожна палата, як правило, утворює свої власні комітети (комісії), але в деяких країнах, крім того, формуються об’єднані комітети (комісії) обох палат (у США). Водночас у парламентах Ісландії та Норвегії утворюються тільки об’єднані комітети (комісії), їхні ролі у парламентській діяльності різні.