Спеціалізовані комітети (комісії)

Аналіз конституційної практики дозволяє стверджувати, що у багатьох країнах діє система постійних спеціалізованих комітетів (комісій). Вони іменуються постійними, оскільки їх обирають (інколи призначають) на увесь період легіслатури даного парламенту, або на період сесії. На практиці ця різниця не має суттєвого значення, оскільки формування цих робочих органів на початку кожної сесії, як правило, не призводить до значних змін, у їх складі. Звичайно, більш тривалий строк їх існування, а також їхній стабільний і компетентний склад дозволяє членам комітетів (комісій) більш досконаліше вивчити питання, що знаходяться в їх віданні, а значить, і в посиленні ролі цих робочих органів у парламентських дебатах. Отже, система постійних комітетів (комісій) сприяє реалізації в практичній площині теоретичного принципу, згідно з яким усі члени палати (парламенту) беруть участь у дебатах з кожного питання. З іншого боку, реалізація цього теоретичного принципу призвела до того, що тепер усе частіше при визначенні належності того чи іншого депутата до певного комітету (комісії) застосовується метод розподілу обов’язків відповідно до індивідуальних ділових якостей, знань, симпатій і антипатій окремих народних представників.

Постійні комітети (комісії) мають, за загальним правилом, спеціалізований характер: кожний з них відає однією галуззю (наприклад, промисловість, транспорт, сільське господарство), відповідно їм і доручається попередній розгляд усіх проблем, які стосуються даної галузі. Щодо ступеня спеціалізації таких комітетів (комісій), то він у різних країнах неоднаковий (ступінь спеціалізації залежить від сукупної дії багатьох факторів соціально-економічного і політичного характеру). Вважається найбільш зручною і продуктивною така система спеціалізації, при якій коло питань, що відносяться до відання комітетів (комісій), збігається з питаннями, які входять до компетенції відповідних міністерств.

Розглядаючи комітетські (комісійні) структури палат (парламентів) світу, не можна не акцентувати увагу на існування в деяких з них постійних органів, які певною мірою підмінюють самий представницький орган. Наприклад, створені постійні органи (Головний комітет – у Національній Раді Австрії, постійна депутатська комісія – в парламенті Іспанії, постійні комісії – в Асамблеї Республіки Португалії та Конгресі Мексиканських Сполучених Штатах, загальний комітет – у Бундестазі ФРН, постійний комітет – у иргиз стануу зборах народних представників і в парламенті СРВ) у разі необхідності беруть на себе окремі функції палат (парламентів).