Формування інституту Президента України

2. Порядок обрання Президента України

3. Функції та повноваження Президента України

1. Формування інституту Президента України Запровадження інституту Президента України не є випадковим, так як він бере свій початок з досвіду розвитку цивілізованих країн світу.

Термін "президент" означає "той, що сидить спереду". У Європі інститут президента виник у Франції і Швейцарії в 1848 році і в даний час діє більш, ніж у 150 країнах світу. Як правило, президент - це одноособовий виборний глава держави з республіканською (змішаною) формою правління, який обирається на певний строк.

Інститут становлення українського президентства бере свій початок з Конституції Української Народної Республіки. На жаль, цей акт не набрав чинності, однак він був ухвалений Центральною Радою 29 квітня 1918 року. Необхідно зауважити, що Конституція УНР ні посади президента, ні відповідного органу державної влади не закріплювала, але вона конституювала Всенародні Збори як орган верховної влади, що здійснює законодавчу владу і формує органи виконавчої і судової влади. Голова Всенародних Зборів і один із секретарів Всенародних Зборів наділялися повноваженнями підписувати закони і постанови Всенародних Зборів.

Таким чином, правовий статус Глави держави, на той час, характеризувався тим, що складовою частиною його були також і деякі президентські функції.

Конституція УРСР 1978 року закріпила інститут Колективного президента - Президію Верховної Ради УРСР, а поєднувала деякі функції колективного глави держави.

Після прийняття Декларації про державний суверенітет країни, Верховна Рада України 5 липня 1991 року прийняла закон "Про заснування поста Президента Української РСР та внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) української РСР". В результаті цієї реформи Основний Закон УРСР 1978 року визначав Президента найвищою посадовою особою української держави і главою виконавчої влади.

З моменту отримання незалежності і до проведення першого всеукраїнського референдуму (1 грудня 1991 року) Україна мала риси парламентської республіки. Одночасно з проведенням всеукраїнського референдуму перший Президент України був обраний 1 грудня 1991 року.

На момент підготовки і прийняття нової Конституції України виникла необхідність запровадження поста Президента з метою зміцнення влади, яка була дезорганізована після розпаду СРСР. Крім того, гостро відчувалася потреба в сильній політичній фігурі представника української нації як в середині країни так і на міжнародній арені. Ці мотиви і були покладені в основу запровадження поста Президента при розробці проекту нової Конституції України.

Пошук оптимального варіанту форми правління української держави пройшов складний шлях - від Акту проголошення незалежності до прийняття нової Конституції України.

Аналіз періоду становлення інституту Президента України приводить до висновку, що в залежності від формування статусу Глави держави, який визначав його правове положення Україна мала різні форми правління.

Мотивами, які спонукали до змішаної форми правління, можна вважати такі умови розвитку економічного і політичного життя країни після здобуття незалежності українською державою:

по-перше, не роздержавлена і структурно не визначена на той час економіка, яка потребувала значних зусиль Кабінету Міністрів для здійснення управління у сфері виконавчої влади. У разі, якщо Президент очолив би Уряд безпосередньо, він не зміг би "підняти досить тяжку ношу управлінських обов'язків". Таким чином, модель президентської республіки не змогла б себе реалізувати;

по-друге, модель президентської республіки не могла бути реалізованою і через переважання на той час у парламенті настроїв залишити за останнім вагомі важелі впливу на формування Уряду та контроль за ним.

Крім цього, слід назвати і такі соціальні проблеми, що виникли після розпаду Радянського Союзу як: безробіття, зубожіння населення, розгул злочинності тощо.

Конституція України чітко не визначає форму правління української держави (парламентсько-президентська чи президентсько-парламентська), але, враховуючи історичний досвід української державності, розвиток парламентаризму в Україні, формування інституту Президента України та наявність у нього широкого кола повноважень можна вважати, що українська держава є президентсько-парламентською республікою.

На цьому фоні дискусійним є питання відносно того, до якої з гілок влади відноситься Президент України? На наш погляд, проміжне місце Президента серед гілок влади і набір повноважень, які стосуються усіх гілок влади, справді забезпечують йому статус гаранта державності, представника держави, вищої влади в державі. Однак було б неправомірно визначати президентську владу як окрему гілку влади. Унікальність його статусу якраз і полягає в тому, що Президент не лише бере участь у функціонуванні кожної з гілок влади (законодавчої, виконавчої і судової), а й користується широкими повноваженнями у відповідних сферах.

Прийняття нової Конституції України в певній мірі стабілізувало напрямок розвитку президентсько-парламентської республіки, визначивши Президента України главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, а також прав і свобод людини і громадянина.

Виходячи з конституційних положень і відповідних норм чинного законодавства, можна дати визначення терміну - конституційно-правового статусу Глави української держави, який згідно з Основним Законом України є втіленням держави і державної влади в цілому, а не якоїсь гілки влади.

Конституційне визначення Президента України Главою держави - значно вужче, ніж наповнення цього визначення іншими нормами Конституції, що регламентують його діяльність. Цілий комплекс положень, правил, приписів, процедур, передбачених Конституцією України та правовими актами, створюють ядро президентського статусу, забезпечуючи при цьому його правові гарантії.