Президентське вето та процедура його подолання в Україні

Інститут вето Президента України порівняно з іноземними аналогами є достатньо потужним. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі якщо Президент України протягом встановленого терміну не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом. Сила президентського вето проявляється в тому, що подолати його можливо лише двома третинами голосів Верховної Ради, отже Президент може не мати більшості у Парламенті для того, щоб бути впевненим у власній можливості ветувати будь-які законопроекти. До того ж Президент України має право ветувати будь-які закони, навіть закони про внесення змін до Конституції, і, таким чином, він отримує доволі сильні законодавчі повноваження. Також така розстановка сил між Президентом та Парламентом у випадку їх приналежності до різних політичних сил стимулює конфліктну поведінку обох гравців за умов слабкості важеля Верховної Ради (а саме – необхідність 2/3 голосів для подолання президентського вето), що спричиняє слабкість законодавчої гілки влади. Президент може звернутися до Конституційного Суду для підтвердження конституційності законопроекту, однак термін розгляду законопроекту Конституційним Судом не є фіксованим, отже такий захід представляє собою можливість затягування процесу прийняття закону і є моделлю застосування „кишенькового вето”

Практика повторного розгляду закону парламентом в Україні є ближча до американської системи взаємовідносин Президента США і Конгресу. В Україні, як і в США, необхідною є кваліфікована більшість для подолання вето Президента, неможливим є застосування вибіркового (постатейного) вето. Але наслідки подолання вето різняться. Згідно з американською Конституцією, законопроект, щодо якого було застосовано право вето главою держави, у разі його повторного прийняття двома третинами голосів обох палат Конгресу стає законом і підпису Президента на цій стадії законодавчого процесу не вимагає. В Україні ж і після повторного прийняття закону підпис Президента необхідний. Конституційна практика США не знає випадків не підписання чи не опублікування законів, оскільки після подолання конгресменами вето Президента законопроект “стає законом”.

Така регламентація наслідків подолання президентського вето зумовлена тим, що міжнародна політична практика знає випадки, коли після подолання вето парламентом глава держави ігнорував його волю й не підписував закон, у результаті доля його залишалась юридично невизначеною, оскільки без підпису глави держави закон не міг бути обнародуваний. У таких випадках створювалася критична ситуація, коли президент порушував конституційні вимоги про підписання й публікування ним законодавчих актів, а у парламенту не було способів реалізувати до кінця свою законодавчу функцію.

В Україні випадки не підписання Президентом України закону після подолання Верховною Радою України вето теж мали місце, незважаючи на припис статті 94 Конституції України. У таких випадках інститут президентського вето виступає як інструмент протистояння Глави держави та Верховної Ради України. З цього приводу Верховна Рада України 15 серпня 1997 року прийняла навіть звернення до Президента України. Причиною звернення послужило повернення Президентом України втретє на повторний розгляд Верховної Ради України закон “Про місцеві державні адміністрації”. На той момент Парламент уже двічі долав відкладальне вето в установленому Конституцією України порядку – двома третинами від конституційного складу Парламенту. Але, тим не менше, закон не був схвалений і підписаний Президентом України.

Після набуття чинності новою редакцією Конституції України питання доцільності зобов’язувати Президента України підписувати й офіційно оприлюднювати закон, який під час повторного розгляду був прийнятий кваліфікованою більшістю в 2/3 голосів депутатів, лишається актуальним. Нелогічним є встановлення норми про підписання законодавчого акта вищою посадовою особою держави, з положеннями якого вона не погоджується.

Однією з об’єктивних причин застосування права вето Главою Української держави є невисокий рівень якості законів, прийнятих Верховною Радою України. Тому відповідне повноваження Президента України можна розглядати як важіль удосконалення результатів законотворення, а наявність у Конституції України норми, що вимагає відхилення президентського вето лише кваліфікованою більшістю голосів, озброює Главу держави дієвим засобом впливу на зміст закону на етапі його підготовки. Так, про ефективність цього президентського повноваження в США свідчить те, що оприлюднені наміри Президента застосувати право вето мають наслідок – активізацію конгресменами пошуку компромісу главою держави.

Загалом, як засвідчує досвід зарубіжних країн, збільшення кількості законів, щодо яких було застосовано право вето, часто спостерігається в період істотного загострення відносин між гілками влади і не є позитивною характеристикою взаємовідносин між ними та законодавчого процесу