2015-06-28
299
Лобіювання – це діяльність, яка охороняється конституціями багатьох країн, у тому числі і Конституцією України. Конституція України, хоч прямо і не регулює лобістську діяльність, але створює умови для такої діяльності, гарантуючи кожному “право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань” (стаття 34); “на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів” (стаття 36); “брати участь в управлінні державними справами...” (стаття 38); і “направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування...” (стаття 40).
Якщо, історично українські неурядові організації, такі як профспілки, молодіжні організації, спілки жінок та інші не могли
проявляти будь-яку незалежну ініціативу без дозволу на те урядових інстанцій, то сьогодні ситуація інша. Лобіювання стає все популярнішим. Неурядові організації почали розуміти, що вони можуть впливати на політичні рішення країни, і їхній інтерес до цього процесу значне підвищився. Відповідно до Звіту про гуманітарний розвиток в Україні від 1996 року, в нашій країні існують понад 5000 неурядових організацій.
Якщо порівняти з минулим, то можна сказати, що Україна сьогодні має багато неурядових організацій, але якщо порівнювати з іншими розвинутми демократичними країнами, то це – голка в стозі сіна. Деякі з цих організацій вже мають досвід лобіювання депутатів парламенту. Прикладом, успішного лобіювання “Спілкою орендаторів-підприємців” України парламенту 12-го скликання став закон “Про оренду майна державних підприємств”, а “Спілка військових матерів” значно вплинула назміст Постанови Верховної Ради “Про порядок проходження військової служби призовниками України.” Але деякі неурядові організації чи заінтересовані групи роблять лише перші кроки в лобіюванні, оскільки вони тільки розпочинають свою діяльність
