Валютні ринки та валютні операції

Валютні ринки. Операції з обміну валют відомі з давніх часів. Однак міжнародні валютно-фінансові ринки в сучасному розумінні сформувалися у XIX ст. Об'єктивна основа їх виникнення – особливості кругообігу капіталу. Передумовою фор­мування світових ринків валюти, кредитів і цінних паперів послужили інтернаціоналізація господарських зв'язків, концентрація капіталу у виробництві і банківській сфері та розвиток міжбанківських телекомунікацій. Струк­турно міжнародні валютно-фінансові ринки поділяються на:

- міжнародний ринок валют;

- міжнародний кредитний ринок;

- міжнародний фондовий ринок;

- міжнародний ринок фінансових дериватів.

Міжнародний валютний ринок включає світові, регіональні та національні (місцеві) ринки. Валютні ринки – це офіційні центри, де відбувається кулівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції. Їхні функції:

- забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків;

- страхування валютних ризиків;

- диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав;

- регулювання валютних курсів;

- отримання спекулятивного прибутку;

- регулювання економіки.

Учасниками валютних ринків виступають: банки, спеціалізовані фінансо­во-кредитні установи, страхові компанії, брокерські фірми та підприємства, корпорації та державні органи.

Міжбанківський ринок поділяється на прямий та брокерський. Тому складовою ланкою в інституціональній структурі валютного ринку є брокерські фірми, які здійснюють майже 30 % загального обсягу валютних операцій. Брокерські фірми стягують за посередництво комісію.

Світові валютні ринки концентруються в світових фінансових центрах. Світові фінансові центри – це місця концентрації банків і спеціалізова­них фінансово-кредитних установ. Такими центрами на сьогодні є Лондон, Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх, Токіо. Близько 50 % міжнародних валютних операцій здійснюється на трьох ринках – Лондонському, Нью-Йоркському і Токійському. Так, тільки в Лондонському Сіті зосередже­но близько 570 банків з 80 країн – більше ніж у будь-якому іншому місці на земній кулі. Американських банків тут більше, ніж у Нью-Йорку, а банків неєвропейських країн загалом вдвічі більше, ніж у Парижі та Франкфурті, разом взятих. Валютна біржа Лондона є найбільшою у світі. З 1989 по 1998 р. щоденна маса іноземних валют, які стали об'єктом торгів, зросла з 184 млрд до 500 млрд дол. США (36 % від світового обсягу). Сіті – найбільший у світі центр торгівлі цінними паперами, в якому здійснюється понад 90 % обсягу всіх європейських торгів цінними паперами і відбувається 60% всього міжна­родного обігу цінних паперів за межами вітчизняних ринків.

Загальний щодобовий обсяг міжнародних валютних операцій наприкінці 90-х років XX ст. досяг 1,4 трлн дол. США. При цьому співвідношення вар­тості світових валютних і торговельних операцій виросло з 10:1 в 1980 р. до 65:1 – у 2002 р.

Для сучасних валютних ринків характерні такі особливост і:

- інтернаціоналізація валютних ринків на основі інтернаціоналізації світо­вих господарських зв'язків;

- децентралізація та глобальний масштаб валютних операцій;

- уніфікація валютних операцій;

- широкі масштаби спекулятивних операцій;

- нестабільність валютних курсів;

- широке використання сучасної телекомунікаційної та обчислювальної
техніки.

Міжнародний кредитний ринок – ц е частина валютно-фінансового ринку, яка охоплює рух позичкового капіталу і включає в себе:

- світовий грошовий ринок (короткотермінові депозитно-позичкові операції від одного дня до року, а також ринок євровалют);

- світовий ринок капіталів — ринок середньо- та довгострокових іноземних кредитів і ринок єврокредитів (від 1 до 15 років).

На міжнародному кредитному ринку в обігу знаходяться боргові зобов'язання, які засвідчують право кредитора на отримання певної суми боргу з боржника. Ці боргові зобов'язання існують в численних конкретних формах. За методологією Світового банку боргові зобов'язання поділяються:

- за строком погашення – на короткострокові (зі строком погашення
до одного року) та довгострокові (зі строком погашення більше одного року);

- за типом боржника – на державні, гарантовані державою та приватні;

- за типом кредитора – на офіційні та приватні боргові зобов'язання.

Міжнародний кредитний ринок має сьогодні величезні масштаби, що вимі­рюються десятками трильйонів доларів. При цьому відсутні чіткі просторові та часові межі. Він має специфічний склад учасників: приватні фірми, банки, ТНК – 40 %; фондові біржі – 40 %; міжнародні фінансові інститути – 20 %. Інституціональна структура міжнародного кредитного ринку, на відміну від світової валютної системи, відносно стійка. Операціями на цьому ринку займаються приблизно 500 найбільших банків із загального числа в 50 тисяч.

Доступ позичальників на міжнародний ринок кредитних капіталів також обмежений. Основними позичальниками на цьому ринку є ТНК, уряди, міжнародні валютно-кредитні, фінансові установи. Як валюти операцій, використо­вуються конвертовані валюти провідних країн та євро: долар – 60 %, евро – 17, єна – 6, швейцарський франк – 1 %.

Для міжнародного ринку кредитних капіталів характерна універсальність: на ньому здійснюються міжнародні валютні, кредитні, фінансові, розрахун­кові, гарантійні операції. При цьому має місце спрощена стандартизована процедура здійснення операцій з використанням новітньої комп'ютерної технології.

Вартість кредиту на світовому ринку включає змінну (відсотки) та постійну (комісійні) складові. Має місце більш висока прибутковість операцій в євровалютах, ніж у національних валютах. Ставки з євродепозитів вищі, а з єврокредитів нижчі, тому що на євродепозити не поширюється система обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані тримати на безвідсотковому рахунку в центральному банку. Не сплачується і податок на відсотки.

Міжнародний фондовий ринок – це та частина міжнародного валютно-фінансового ринку, де, в основному, здійснюється купівля-продаж цінних паперів – титулів власності. Найбільш поширеними видами цінних паперів є акції та депозитарні розписки. Акції – це цінні папери, що підтверджують право власника на частку в статутному капіталі акціонерного товариства. Депозитарні розписки – це цінні папери, що підтверджують право влас­ності національного банку на акції іноземних компаній. Вони отримали най­більше поширення у вигляді американських депозитарних розписок (ADR) та глобальних депозитарних розписок (GDR).

Міжнародний ринок титулів власності дуже сегментований. На національних фондових ринках акції місцевих компаній переважають над інозем­ними цінними паперами. Це пов'язано як із законодавчими обмеженнями на обіг акцій компаній-нерезидентів, так і з консерватизмом інвесторів, які надають перевагу місцевим компаніям.

Обсяг міжнародного фондового ринку визначити досить важко, оскільки відсутня відповідна статистична база. За оцінками МВФ, в 1995 р. він стано­вив 44 млрд дол. США, з яких 75 % припадало на розвинені країни, а 25 % – на країни, що розвиваються.

Міжнародний ринок фінансових дериватів – це специфічний сегмент міжнародного валютно-фінансового ринку, на якому здійснюється торгівля інструментами фінансового ризику. Ці інструменти виникли на початку 80-х років XX ст. і отримали назву фінансових дериватів. Вони були настільки нетрадиційними, що навіть не вмістились у традиційну балансову схему банківського обліку, тому кожен банк спочатку вів облік за своїми правилами.

Фінансовий дериват – це інструмент торгівлі фінансовим ризиком, ціна якого прив'язана до ціни іншого фінансового чи реального активу.

У середині 90-х років XX ст. сталося стрімке зростання обсягів торгівлі фінансовими дериватами. Щоденний обсяг міжнародного продажу цих інструментів досяг 1 трлн дол. США. Тому за дорученням розвинених країн Банк міжнародних розрахунків узагальнив досвід торгівлі фінансовими деривата­ми і здійснив їхню класифікацію. За цією класифікацією, існує чотири групи активів, до кожної з яких чи їхнього поєднання може бути прив'язаний де­риват: товари, акції, іноземна валюта та ставка відсотка.

Характерною рисою дериватів є те, що при їх продажу чи купівлі сторони обмінюються не стільки активами, скільки ризиками, що витікають з цих активів. їхня ціна визначається рухом цін на товари чи фінансові інстру­менти. Закриваються такі контракти шляхом розрахунку готівкою і не ви­магають зміни власника чи поставки зазначеного в них товару.

Метою фінансового деривату можуть бути:

- фіксація майбутньої ціни на певний актив уже сьогодні (форварди та
ф'ючерси);

- обмін потоками готівки чи обмін активами (своп);

- придбання права, але не зобов'язання на здійснення операції (опціон).

Організаційно міжнародна торгівля фінансовими дериватами здійснюється на біржах (40 %) та поза біржами (60 %). Для другої половини 90-х років було характерним зростання частки позабіржової торгівлі та абсолютне пе­реважання валютних і відсоткових дериватів над товарними дериватами і дериватами на акції. Основні центри біржової торгівлі знаходяться у Ве­ликій Британії, СПІА, Німеччині. Позабіржова торгівля сконцентрована у Нью-Йорку, Чикаго, Токіо, Сінгапурі та Гонконзі.

Регіональним валютно-фінансовим ринком виступає євроринок, Євроринок – це частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-кредитні операції в євровалютах.

Євровалюта – це конвертована валюта будь-якої країни, переказана на рахунки іноземних банків і використовується ними для операцій в усіх краї­нах, включаючи країну-емітента цієї валюти. Хоч евровалюти функціону­ють на світовому ринку, вони зберігають форму національних грошових оди­ниць. Приставка " євро " свідчить про вихід національних валют з-під контролю національних валютних органів. Це "бездомні" валюти, наприклад євродола­ри, переказані в іноземні банки, які розташовуються за межами США, або у вільну банківську зону в Нью-Йорку (з 1981 p.). Операції з євродоларами не підлягають регламентації з боку американської держави, як і інших держав. Ринок євровалют, початково — євродоларів, виник з кінця 50-х років XX ст.

Розміри євроринку досить динамічно зростають. Обсяг-брутто становить сьогодні 4,5 трлн дол. США проти 2,5 млрд дол. США у 1960 р. Обсяг-нетто в 1,5 раза менший за рахунок так званого кредитного мультиплікатора – коефіцієнта, що відображає зв'язок між депозитами і зростанням кредитних операцій шляхом створення міжбанківських депозитів. Одна і та ж сума євровалют протягом року неодноразово використовується для депозитно-кредитних операцій.

Процентна ставка на ринку євровалют включає як змінну ЛІБОР – лондонську міжбанківську ставку пропозиції за короткотерміновими міжбанківськими операціями в євровалютах (зазвичай на 6 місяців), а як постійний елемент – надбавку до базової ставки "спред", тобто премію за банківські послуги (маржу). Рівень маржі коливається від 0,75 до 3 % і залежить від співвідношення попиту на кредит і його пропозиції, строку позики, кредито­спроможності клієнта, кредитного ризику. Міжбанківська процентна ставка попиту за короткотерміновими операціями на євроринку в Лондоні нази­вається ЛІБІД.

Особливим сектором світового валютного ринку є ринки золота, економічне значення якого полягає в його використанні протягом тривалого істо­ричного періоду як основи грошової і валютної систем. У результаті демоне­тизації золото пішло з обігу в скарб, а операції з ним зосереджені на особли­вих ринках.

Ринки золота – спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється його регулярна купівля-продаж за ринковою ціною. Основними джерелами попи­ту на золото є промислово-побутове споживання, приватна тезаврація, інвес­тиції, страхування ризику, спекуляції, купівля центральними банками.

Попит на ринку золота представляють фірми, комерційні банки, приватні особи. З 1978 р. МВФ дозволив центральним банкам укладати угоди на ринках золота за поточними цінами. У зв'язку з державним регулюванням використання офіційних золотих резервів обмежено. Тому споживання золота зосереджено, в основному, в приватному секторі.

Основним джерелом (до 80 %) пропозиції золота на ринку служить його новий видобуток. За приблизними оцінками, загальний золотий запас люд­ства – приблизно 119,5 тис. т. Третину його (38-39 тис. т) становлять дер­жавні золоті запаси; приблизно чверть (28-30 тис. т) золота – тезаврована, тобто накопичена приватними особами у вигляді скарбу; більше третини (40-42 тис. т) – використано в ювелірних, зубопротезних і промислово-тех­нічних, особливо радіоелектронних виробах. Певна частина (9-13 тис. т) знаходиться у гробницях, скарбах, тайниках, руїнах стародавніх міст, на дні морів, океанів тощо.

На ринках золота здійснюється купівля-продаж стандартних зливків – великих і дрібних. Організаційно ринок золота представляє консорціум із декількох банків, уповноважених робити угоди стосовно операцій із золотом. Вони здійснюють посередницькі операції між покупцями і продавцями, кон­центрують у себе їхні заявки, зіставляють їх і за взаємною домовленістю фіксують середній ринковий рівень ціни (звичайно двічі на день). Крім того, спеціальні фірми займаються очисткою і зберіганням золота, виготовленням зливків.

У світі нараховується більш як 50 ринків золота: 11 – у Західній Європі (Лондон, Цюріх, Париж, Женева), 19 – в Азії (Бейрут, Токіо), 14 – в Америці (з них 5 – у США), 8 – в Африці. Залежно від режиму, що санкціонується державою, ці ринки поділяються на чотири категорії:

- світові (Лондон, Цюріх, Нью-Йорк, Чикаго, Сянган (Гонконг), Дубай та ін.);

- внутрішні вільні (Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро);

- місцеві контрольовані (Афіни, Каїр);

- "чорні" ринки.

До 1974 р. переважали готівкові угоди із золотом, що здійснювалися через 48 год після їхнього укладання. Вони були зосереджені на ринках золота в Лондоні, Цюріху, Парижі, Гонконзі. Для здійснення ризикованих (венчур­них) інвестицій інвестор віддає перевагу терміновим (форвардним і ф'ючерсним) угодам із золотом, що одержали поширення в США з 1975 р. Вони укладаються звичайно терміном 1, 3, 6 міс. і здійснюються за ціною, зафіксо­ваною при укладанні угоди.

На ринку форвардних операцій із золотом розрізняються три основні різновиди:

- хеджування з метою страхування ризику зміни ціни золота;

- спекулятивні термінові угоди (купівля-продаж золота з метою отриман­ня прибутку). Вони є найбільш поширеними;

- арбітражні операції з золотом, аналогічні валютному арбітражу.

Формування ринкової ціни золота – багатофакторний процес. Вона коливається залежно від економічних, політичних, спекулятивних чинників. Тенденція до підвищення ціни золота (70-ті роки XX ст., 1985-1987 pp.) періодично змінюється її зниженням (1980-1985 pp., 1988- березень 1993pp.). Часом коливання ціни золота величезні. Так, ціна золота в Лон­
доні за тройську унцію (31,1 г) становила: грудень 1970 р. – 36 дол. США,
січень 1980 р. – 850, грудень 1980 р. – 610, грудень 1984 р. – 320, лютий
1985 р. – 284, грудень 1987 р. – 500, грудень 1988 р. – 450, липень р. – 386, жовтень 1999 р. – 321, квітень 2002 р. – 299 дол. США.

Сьогодні ринки золота залишаються нестабільними. Крім ринків золота, функ­ціонують також ринки срібла, платини.

Типи угод на валютних ринках. Історично всі операції на валютних ринках поділялись на дві групи: з негайним постачанням валюти та з постачанням через певний період. З часом виникли нові типи валютних угод, що призвело до диверсифікації міжнародного валютного ринку.

Валютні операції з негайним постачанням (" спот "). При здійсненні валютної угоди з негайним постачанням, яка має назву " спот ", іноземна валю­та постачається банками-кореспондентами не пізніше двох наступних банків­ських днів з дня укладення угоди. Строк постачання валюти має назву " дата валютування". Ці операції найбільш поширені, їхня частка становить більше 2/3 обсягу валютних угод на міжбанківському ринку. Ринок "спот" характеризується участю практично всіх країн світу і практично всіх валют. Він має високу стандартизацію та автоматизацію операцій.

За допомогою операцій "спот" банки: забезпечують вимоги своїх клієнтів у іноземній валюті для міжнародних розрахунків; створюють можливості для швидкої міграції капіталів, у тому числі "гарячих" грошей, з однієї ва­люти в іншу; здійснюють арбітражні та спекулятивні операції.

Термінові угоди з іноземною валютою. Термінові валютні угоди (форвардні, ф'ючерсні) – це валютні угоди про постачання обумовленої суми іноземної валюти у визначений угодою термін після її укладення за курсом, зафіксованим на момент її укладення (більше, як через два робочих дні після її укладення). Термінові угоди з валютою укладаються з метою конверсії валют у комерційних цілях, а також страхування портфельних чи прямих капіталовкладень за кордоном та отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.

Форвардні операції – це міжбанківські угоди, в яких фіксуються курс і сума, але до настання терміну (1-6 міс.) розрахунки за зазначеними сумами не здійснюються. Обсяги форвардної угоди можуть бути будь-якими, і при цьому не вимагається їхнього забезпечення.

Серед комерційних банків чи інших учасників валютного ринку є дилери, які "грають" на пониження (" ведмеді ") чи на підвищення (" бики ") курсу валюти. Різниця між курсами валют за угодами "спот" і "форвард" визна­чається як з нижка з курсу "спот", коли курс нижчий, чи премія, якщо він вищий. Премія означає, що валюта котується дорожче за угодою на певний термін, ніж за готівковою операцією. Дисконт означає, що курс валюти за форвардною операцією нижчий, ніж за готівковою.

Ф'ючерсні операції – це торгівля стандартизованими контрактами, в яких детально регламентовані всі умови – сума, термін, метод розрахунку тощо. Їх головна мета – хеджування (страхування ризику) та спекуляція. Готівкою при укладанні угоди вноситься невеликий гарантований депозит. Ф'ючерси – це чисті (абсолютні) застави в умовах руху валютних курсів. Якщо після купівлі ф'ючерсу ціна підвищилася, то його власники отримують при­буток, якщо знизилася – зазнають збитків. Продаж ф'ючерсу дає прибуток, якщо ціна рухається вниз.

Ф'ючерсні операції виникли у 1972 р. і відіграють помітну роль на валютних ринках США та Великої Британії, де на них припадає до 15 % обсягу операцій. На ринку ф'ючерсів діють не тільки банки, а й фірми та приватні особи. Ф'ючерси зазвичай не пред'являються для виконання, а використову­ються як інструмент спекуляцій та хеджування.

Різновидом термінових операцій є опціонні угоди, які дають право купити (опціон кол) чи продати (опціон пут) валюту в майбутньому за курсом, зафіксованим у момент укладення угоди, за умови сплати невеликої премії (1-5 % від вартості контракту). При курсових коливаннях, які перевищу­ють розмір премії, це право використовується, у протилежному випадку спла­чена премія втрачається і валютна операція не відбувається. Опціонами тор­гують як на міжбанківському валютному ринку, так і на фондових, товарних ринках.

Валютні операції " своп ". " Своп " – це валютна операція, яка об'єднує купівлю-продаж на умовах термінового постачання з одночасною контругодою на конкретний термін і тими самими валютами. За операціями "своп" готівкова угода здійснюється за курсом "спот", який у контругоді (термі­новій) коригується з урахуванням премії чи дисконту залежно від руху ва­лютного курсу. При здійсненні операцій "своп" клієнт економить на маржі– різниці між курсами продавця та покупця за готівковою угодою.

Операції "своп" зручні для банків, які, не створюючи відкритої позиції (купівля покривається продажем), тимчасово забезпечують клієнтів необхід­ною валютою без ризику, пов'язаного зі зміною її курсу. Такі операції прово­дяться в усіх основних євровалютах, однак більша їх частка припадає на до­лар США. Розрізняють операції "відсотковий" та "валютний своп", які вико­ристовуються з метою нейтралізації несприятливої зміни відсоткових ста­вок та валютних ризиків за кредитними операціями, а також пониження вартості залучення та надання валютних коштів.

Валютний арбітраж. Валютний арбітраж – особливий вид валютних угод, основна мета проведення яких полягає в отриманні прибутку на основі розбіжностей курсів на окремих валютних ринках, а також курсів різних платіжних засобів на одному й тому самому ринку. Укладання арбітражних угод, основним принципом яких є купити валюту дешевше і продати дорож­че, урівноважує попит і пропозицію на валютних ринках, географічно різних, об'єднуючи їх у єдиний міжнародний ринок. Як наслідок відбувається вирівнювання валютного курсу на різних ринках, що позбавляє арбітраж об'єктив­ної основи. Але арбітраж не зникає повністю, адже з часом виникає нова неврівноваженість валютних курсів. Економічна доцільність арбітражу визначається розміром витрат на купівлю-продаж валюти.

Основні види валютного арбітражу такі: вирівнюючий, відсотковий, валютно-відсотковий.

Вирівнюючий арбітраж ділиться на прямий та непрямий. Прямий арбітраж – використання курсової різниці між валютами боржника та кредитора. У непрямому вирівнюючому арбітражі бере участь третя валюта.

Відсотковий арбітраж – пов'язаний з операціями на ринку позичкових капіталів і включає дві угоди: отримання кредиту на іноземному ринку позичкових капіталів, де ставки нижчі, та розміщення еквівалента запозичень іно­земної валюти на національному ринку капіталу, де відсоткові ставки вищі.

Валютно-відсотковий арбітраж – різновид відсоткового і ґрунтується на використанні банком різниці відсоткових ставок за угодами, які здійсню­ються в різні терміни.

Валютна позиція та ризики банків при валютних операціях. Здійснюючи валютні операції, банк купує одну валюту і продає іншу. При операціях з негайним постачанням валюти це означає, що частина його ре­сурсів у валюті, яку він продає, конвертується у валюту, що купується. Якщо банк здійснює операцію на строк, то купуючи вимогу в одній валюті, він бере зобов'язання в іншій валюті.

У результаті в обох випадках в активах і пасивах банку (грошових чи у формі зобов'язань) з'являються дві різні валюти, курси яких змінюються не­залежно один від одного, приводячи до того, що в певний момент актив може перевищити пасив (прибуток), або навпаки (збитки).

Валютна позиція банку – це співвідношення вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті. Валютна позиція може бути: закритою – у разі рівності вимог і зобов'язань щодо конкретної валюти; відкритою – при незбігу ви­мог та зобов'язань (може бути короткою – якщо пасиви і зобов'язання проданої валюти перевищують активи і потребу в ній; довгою – якщо активи і вимоги валюти, що куплена, перевищують пасиви і зобов'язання).

Відкрита валютна позиція пов'язана з ризиком втрат банку, якщо на момент контроперації, тобто купівлі раніше проданої валюти та продажу раніше купле­ної валюти, курс цих валют зміниться в несприятливому для нього напрямку.

У результаті банк може отримати за контроперацією меншу суму валюти, ніж він раніше продав, або буде змушений заплатити за ту саму суму більший еквівалент раніше купленої валюти. В обох випадках банк несе збитки через зміну валютного курсу. Отже, валютний ризик існує завжди за наявності відкритих позицій, як довгих, так і коротких. Оскільки відкрита валютна позиція виникає щодо конкретних валют, то в ході операцій банку на валют­ному ринку валютні позиції постійно виникають (відкриваються) і зникають (закриваються).