Спеціалізовані види телережисури

До спеціалізованих видів режисури належать такі, що вимагають особливої додаткової підготовки, постійної спеціалізації, або є галуззю режисури, якій притаманний особливий тип обдарування, а саме:

– спортивне мовлення;

– концертні та театральні записи;

– музичні програми;

– музичні кліпи;

– народне мистецтво;

– дитяче мовлення;

– рекламне мовлення;

– режисура телевізійної програми, її оформлення.

Кожен з цих видів режисури потребує спеціальних глибоких знань, широкої інформованості в конкретній сфері, підвищеного постійного інтересу до матеріалу, психологічної, педагогічної тощо підготовки і, врешті решт, особливого типу обдарування, який дозволить режисеру не просто висвітлювати певні події і проблеми, але й створювати специфічні, властиві кожному з цих напрямків, екранні твори.

Тривалий час на телебаченні існував ще один спеціалізований вид режисури: молодіжне мовлення. Однак нині від нього залишилась хіба що програма «КВК» та окремі студентські телепрограми на кшталт «Студентського квитка» (студія Київського міжнародного університуту). 105.Типи взаємин актора і режисера в екранних мистецтвах Взаємини режисера і виконавців носять індивідуальний характер, який здебільшого відповідає творчій манері режисера. Однак можна виділити п´ять основних методів роботи з актором на репетиціях і на зйомках:

– за системою Станіславського – глибокий аналіз ролі, ретельний пошук виражальних засобів, побудова мізансцен, у яких актор міг би відчувати себе «в образі», намагання зафіксувати моменти найглибшого перевтілення; цей метод чудовий, але довгий, складний і далеко не кожному під силу; – режисерський показ. Цей метод передбачає залучення до зйомок акторів-професіоналів з гнучкою пластикою, чутливих і спостережливих, здатних відчути зміст показу, його пластику і реалізувати їх за допомогою власного психофізичного «матеріалу»; – використання «типажу», тобто залучення до зйомок професіоналів та непрофесіоналів за головною ознакою – схожість з тим уявним образом ролі, яка склалась у свідомості й відчуттях режисера; цей метод передбачає постановку перед виконавцем здебільшого суто фізичних завдань, які в монтажі будуть знаходити свій драматургічний вияв; якщо режисер – професіонал, нічого поганого в цьому немає, але, здебільшого, «типаж» використовується для створення другорядних ролей; – робота з професіоналом; досвідченому актору високого професійного рівня здебільшого достатньо попередньо переглянути сценарій, вивчити роль в об´ємі епізодів, або просто зрозуміти характер і логіку поведінки персонажа. Такий актор і сам буде «працювати» з режисером, уточнюючи необхідні йому деталі й особливості характеру героя.

Розділ п´ятий. Засоби образної виразності

106. Гіпербола Свідоме перебільшення певних якостей задля образного, емоційного підкреслення певних провідних рис характерів, явищ, подій тощо. Сутність гіперболи в тому, що навиразнішу якість перебільшують настільки, що в реальності вона не може існувати, але стає невід´ємним загальним емоційним визначенням. Типова гіпербола, знайома кожному з твору Миколи Гоголя: «Рідкісна птаха може долетіти до середини Дніпра». Екранний зразок гіперболи дав колись Олександр Довженко у фіналі «Арсеналу»: героя фільму Тимоша розстрілюють, але кулі неначе відскакують від нього, символізуючи невмирущість революції. 107. Еліпс Пропуск певної фази, поняття з наступним переходом до іншої фази без втрати змісту дій. У кінематографі першим активно почав використовувати такий метод монтажу Франсуа Трюффо. Зокрема, у фільмі «Стріляйте у піаніста!», герой іде до дверей будинку, а в наступному кадрі вже натискує пальцем кнопку дзвоника на дверях квартири, розташованої на якомусь поверсі. 108. Інверсія Інверсія – це зміна звичного порядку речей, а також розподіл події, дії, думки тощо на окремі фази, які показують загальну картину, ідучі від її частини. Наприклад, людина йде, але спочатку показують її ноги, а потім саму людину, тобто мовою кадрів це читається як «іде людина». Або в інформаційному сюжеті на фразі «В місті пройшла демонстрація підпріємців під лозунгом «Збережіть робочі місця» спочатку показують транспарант з написом «Збережіть робочі місця», а вже потім – демонстрацію.

109. Інтонація Інтонація – специфічний засіб художнього узагальнення, виразу і передачі емоційно наповненої думки. Вона може мати місце і в драматургічному матеріалі, дикторському тексті як тонкий вияв авторського ставлення до подій, персонажів, і в акторській грі, де інтонація передається за допомогою жесту, міміки, пластики та певного емоційного наповнення мовної думки. Інтонація відображає саме емоційне ставлення до певних явищ, фактів, дій, проявів характеру, їх авторську, або від імені персонажу оцінку, яка формально начебто не виявлена у формі прямого мовного виразу. Інтонація має величезний спектр, обумовлений багатством емоційного самовиразу людини. 110. Іронія Класичний приклад іронії в кіно продемонстрував режисер Яков Протазанов у комедії «Свято Святого Йоргена»: чернець перераховує гроші від продажу освяченої води. Аби гроші не розвіювалися вітром, він кладе на них розп´яття. Тобто, іронія – це насмішка, виявлена неначе не напряму, дещо приховано, через невідповідність певної деталі змісту, дії, явищу. У ній виявляється наявність якостей, протилежних тим, які раніше були задекларовані. 111. Катехреза Застосування, або суперечливе зіставлення понять, які мають начебто зовсім інше значення, але детально розкривають іншу ознаку. Наприклад: «червоне чорнило», «горить чорним полум´ям». Екранним прикладом катехрези можуть бути спомини старої людини про свою молодість. 112. Літота Доказ одного через заперечення іншого. Наприклад: «Весна ще не наступила, але зима вже пішла», або «Він не дурний», замість «він розумний». Як не дивно, але літота являє собою також антитезу гіперболі, оскільки має друге значення – зменшення якостей. Наприклад: Хлопчик-мізинчик, або Дюймовочка. 113. Метафора Перенесення ознак одного предмета на інший з метою виявлення в ньому нових якостей, або його образного змісту в новому контексті. Наприклад, великий камінь посеред річки порівнюється з мостом, оскільки здатний виконувати цю функцію при переході ріки. Метафоричне мислення – одна з найпоширеніших форм створення художніх монтажних образів в екранних мистецтвах. 114.Метонімія Метонімія - це заміна одного поняття іншим, котрий має з ним певні причинні зв´язки. Така заміна може вказувати на якусь ознаку поняття замість самого поняття, або бути перенесенням властивостей одного предмета на інший. В О.П.Довженка є влучний приклад метонімії у фільмі «Арсенал» - останній звук гармонії, як останній подих її хазяіна. Однією з форм метонімії є синекдоха. Це виділення частини замість цілого, або ж показ цілого замість частини. Можна сказати «не верти, як корова хвостом», а показати саму корову, а можна сказати «дає корова молоко», а показати тільки вим´я. Саме синекдоха є засобом, який допомагає уникнути прямого, необразного показу об´єктів одночасно з їх назвою в дикторському тексті, все ж таки показуючи їх. 115.Образи художній і публіцистичний Художній образ є формою відображення дійсності і виразу думок і почуттів митця, у якому смисл і почуття, емоційне та інтелектуальне ставлення митця до світу перебувають в нероз´ємній єдності. Образ народжується в уяві митця, втілюється в художньому творі та відновлюється в уяві глядача-читача-слухача. Художній образ – це суб´єктивна модель буття, яка відображає реальні об´єкти, елементи дійсності, але сповнює їх новим інтелектуально-почуттєвим змістом, даючи змогу суб´єктам, що сприймають цей образ, психологічно співпереживати з образом, переживаючи при цьому різноманітні емоційні стани. Художній образ, який є певною моделлю дійсності, що відображає її бачення митцем, повинен бути багатовимірним, аби дозволити суб´єкту, який сприймає, якомога повніше знайти в ньому близькі йому інформаційні, естетичні, емоційні елементи – до персоніфікації включно. Саме неодномірність, неоднозначність є показником глибини художнього образу. Образ публіцистичний – це такий опис, або показ, котрий дозволяє яскраво побачити, глибше зрозуміти певне явище. Цей образ може бути створений і завдяки порівнянню, зіставленню, які розкривають сутність явища, дозволяють глибше його зрозуміти, визначити, оцінити. Публіцистичний образ робить думку переконливішою, наочнішою, висловлює її у концентрованій, зримій формі. Структурно екранний образ складається з авторської ідеї, візуальних, мовних, звукових складників. 116. Перифраз Стилістичний засіб, який полягає в тому, що замість назви предмета вказують на якість його ознаки, або коли замість поняття вказують на предмет, від якого це поняття є похідним. Скажімо, замість «прогавив», показують гаву, яка стрімко відлітає. Інше значення перифразу – використання певних понять, явищ, фактів лише як пародійне, або протилежне за змістом висвітлення. Приклад такого використання перифразу в кіно – пошуки лева, під яким закопаний скарб, як пародія на знаменитих кінематографічних левів з фільму «Панцерник «Потьомкін» С. Ейзенштейна (у фільмі Е. Рязанова «Пригоди італійців у Росії»). 117. Символ Буквально слово символ перекладається з грецької як «прикмета, за якою можна упізнати». Тобто, символ є знаком поняття, явища, яке їх означає. Наприклад, символом миру є всесвітньовідоме зображення голуба, створене Пабло Пікассо. П´ять схрещених кілець – символ олімпійського руху тощо. Екранні символи космічної ери – злет ракети, або посмішка Юрія Гагаріна. Так само своєрідними символами інформаційних програм кожного з телеканалів виступають сталі комп´ютерні та музичні заставки тощо. 118. Синтаксичний паралелізм Це паралельне зображення, зіставлення явищ, або предметів, які мають певні спільні ознаки, але належать до різних площин життя. Класичний приклад синтаксичного паралелізму дав О.П. Довженко у фільмі «Щорс»: бійці Богунського полку перемагають поляків на фоні картини «Запорізькі козаки під орудою полковника Івана Богуна б´ють ляхів», яка висить на стіні панського палацу.

Розділ шостий. Екранні виражальні засоби

119. Адресний план Своєрі дна зображальна експозиція сцени, епізоду; кадр, композиція якого знайомить глядача з місцем дії та розташуванням персонажів. 120. Атмосфера Атмосфера – це матеріальне середовище, у якому існує художній образ. До неї входять пластичні елементи, освітлення, речі, костюми, звуки, шуми, ритми, характер дії. Атмосфера – це образ часу і місця, у якому розгортається дія, нехай вони і є віртуальними. Точно визначена атмосфера створює емоційний настрій, який сприяє кращому розумінню драматургії, відчуттю взаємодії характерів. 121. Ведучий як виражальний засіб телебачення Функція ведучого телевізійних програм пов´язана з унікальними особливостями телебачення як засобу прямого екранного спілкування з глядачем. Особлива персоніфікована природа телевізійного видовища, його умовна миттєвість визначають особливе значення індивідуалізованої екранної особи, яка психологічно утворює реальний час екранних подій, адекватний їх змістовно-емоційному сприйняттю глядачем. Саме тому ведучий стає особливо найважливішим засобом драматургічної організації телевізійних творів, який створює атмосферу довірливого, індивідуалізованого спілкування з глядачем, поєднує розрізнені елементи телевізійного видовища в єдину часову структуру, перетворює інформаційний зоровий матеріал на структурні елементи образного авторського мислення.

Включення ведучого у драматургічну структуру телепрограми дозволяє замінити складну кінематографічну систему зображального образотворення вільною організацію екранної образності за допомогою думки, залучення телеглядача до реального процесу екранної думки. 122. Виражальні засоби екранних мистецтв Виражальні засоби – комплекс різноманітних засобів побудови та поєднання кіно- і телевізійних кадрів, пов´язаних з використанням та організацією технічних, естетичних, змістовних елементів і прийомів, які дають змогу відобразити в окремих кадрах і їх монтажних поєднаннях розвиток інформаційного та драматургічного змісту екранного твору. До цих засобів належать: - зображальні засоби – масштаб (крупність) показу, точка зору камери (ракурс), мізансцена, перспектива, атмосфера, акторська гра, грим, костюм, реквізит, усі види художнього оформлення, світло, колір, рух камери, багатошаровість, спецефекти, графіка мальована і комп´ютерна; - звукові засоби – природні та художні звуки (шуми, вислови, розмови – в тому числі синхронні), музика, закадровий текст, синхронні діалоги. До виражальних засобів традиційно відносять і монтаж, однак обгрунтованішим є визначення монтажу як технічного та творчого методу авторської організації драматургії та виражальних засобів екранного видовища. 123. Грим Грим – це мистецтво облагородження, маскування дефектів і зміни обличчя виконавця, насамперед – актора, за допомогою спеціальних гримувальних фарб, пластичних і волосяних масок і наклейок з огляду на роль, яку актор виконує. Грим, який відповідає зовнішньому вигляду персонажу відповідно до задуму режисера, допомагає актору правдивіше розкривати внутрішній зміст, створювати характер героя. В ігровому кіно безпосередньою розробкою гриму займається художник-гример. 124. Декорація Спеціально побудовані в павільйоні, або на натурі художні об´єкти, які відтворюють середовище, у якому в конкретних епізодах розгортається екранна дія. За обсягом декорації можуть бути простими «вигородками», тобто образами певних фрагментів середовища, або, навіть повномасштабними моделями будівель і цілих міських кварталів. Декорації на основі творчого задуму режисера створюються художниками-декораторами за ескізами художника-постановника. У останнього є кілька основних завдань: створити цілісну систему декораційних образів, яка б відповідала стилістичному задуму режисера, сприяла б активному розумінню драматургічних подій, створювала необхідну атмосферу кадрів, давала можливість акторам діяти у середовищі, яке органічно відповідає характерам їх персонажів, а також не обмежувала застосування технічних засобів, необхідних операторській групі для виконання зображальних завдань. 125. Дикторський текст. Його функції Дикт орський текст є закадровим мовним супроводом екранного твору, в якому викладається зміст екранних подій та авторське ставлення до них. Дикторський текст пояснює зміст зображального матеріалу, монтажно організовує його драматургію, виявляє взаємозв´язки між змістом окремих кадрів та епізодів, утворює драматургічний та емоційний контрапункт між зображенням і думкою, виявленою у слові. Дикторський текст є важливим засобом формування образної структури екранного твору, створення відповідної атмосфери його сприймання, наближує екранні події до глядача. У телевізійних творах дикторський текст посилює властиві телебаченню елементи прямого авторського спілкування, інтимізації, ефекту «миттєвості». Важливим, специфічним екранним складником дикторського тексту є його індивідуалізоване читання диктором, актором або автором. Незважаючи на те, хто його начитує, дикторський текст телевізійного твору повинен бути сповнений авторських, зацікавлених, щиро людяних інтонацій, спрямований на утворення хоча й умовного, але діалогу з глядачем, під час якого в останнього буде посилюватися співучасть з екранним зображальним матеріалом. Створюючи дикторські тексти, не слід обмежуватися традиційною формою тексту «від автора», але шукати різноманітні форми суб´єктивного «героя» дикторського тексту, які дадуть змогу посилити психологічно-емоційну взаємодію між глядачем та екранним твором. 126. Звук. Види звуку у видовищі Усі звуки, які застосовуються в екранних видовищах, поділяються на природні й художні. До природних належать шуми, які записуються в реальних умовах, хронікальні репліки й фонові розмови, синхронні документальні записи. Художні звуки – шуми, які спеціально створюються за допомогою технічних чи акторських засобів, синхронні чистові акторські записи, озвучання та закадрові тексти. До художніх звуків у неігровому кіно і телебаченні з повним правом можна зарахувати і музичне оформлення, завданням якого є і створення відповідної атмосфери епізодів, і розкриття глибинних внутрішніх процесів екранних подій. А ось у ігровому кіно музика виконує подвійну функцію. Вона може бути і фоновою, темпо- та ритмотворювальеною, а може бути і повноправним драматургічним фактором, створюючи, посилюючи, рухаючи відповідні емоційні стани глядачевого сприйняття, акцентуючи увагу на драматичних ситуаціях, а то й передаючи авторське ставлення до екранних подій. Формами звуку є також дикторський текст, синхронні записи, екранний діалог, акторська мова. І якщо в кіно провідним чинником змісту й емоціональності для всіх видів звуку є зображення, яке звук доповнює, збагачує, насичує, то на телебаченні саме звук у вигляді слова, людської думки є головним вектором драматургічного розвитку, зокрема, і зображального. 127. Звуковий ряд 1. Описові частини літературного та режисерського сценаріїв, у яких викладені уявлення автора чи режисера про текст і музично-звукову фонограму майбутнього екранного твору; 2. Текст, діалог, звуки, музика, що включені до екранного твору в цілісній єдності із зображенням. 128. Звуко-зоровий контрапункт Звуко-зоровий контрапункт – це таке поєднання звуку й зображення, яке створює невід´ємну художню єдність звуку і зображення, що становить художній образ.

У цьому випадку звукові й зорові елементи взаємно доповнюють і взаємозбагачують одне одного, створюючи спільну драматургічну дію.

Наприклад, у показі пам´ятника партизанам можна використати динамічний поділ пам´ятника на окремі кадри – фрагменти руху партизана. Водночас диктор каже: «Підіймались на битву партизани». Продовжуючи цей текст, у пісні, яка йшла досі другим планом, на перший план виводяться пісенні строки: «И командир кричит: «Громи, громи, громи захватчиков, ребята!» Поєднання рухомого зображення, дикторського тексту й уривка пісні створює цілісний звуко-зоровий образ у формі звуко-зорового контрапункту.