Предпатологічні стани і захворювання в спорті

5. Поняття про допінги(фармакологічні засоби для підвищення фізичної працездатності вище норми)

Спортивні змагання все більше перетворюються на змагання фармацевтів: одні шукають шляхи виявлення допінгів, інші змагаються у створенні нових препаратів і розробці схем їх застосування, що дозволяє отримати високий результат і приховати засоби його досягнення. Допінг шкодить здоров’ю спортсмена, разом с тим основною проблемою є етична – використання допінгу не сумісне з ідеєю чесних змагань, що є основою в спорті та олімпійському русі. Перший допінговий контроль був проведений в 1960 році.З 1968 року допінговий контроль став обов’язковим при проведенні Олімпійських ігор, більшості міжнародних змагань. З 2004 року Всесвітнє антидопінгове агентство (ВАДА) займається акредитацією лабораторій у всьому світі, підготовкою і публікацією забороненого списку.Антидопінгові правила ВАДА є обов’язковими до виконання всіма спортсменами світу. Спортсмен, включений в регістраційний пул тестування може бути вибраний для допінгового тестування у будь-який час і в будь-якому місці..

Структура забороненого списку включає три частини:

1.Субстанції та методи, заборонені в спорті постійно: анаболічні речовини, гормони та подібні їм речовини, бета –«агоністик, речовини з антиестрогенною активністю, діуретини та інші маскуючи речовини і методи посилюючі перенесення кисню.

2.Субстанції та методи, заборонені на змаганнях:всі вищезгадані та стимулятори, наркотики, глюкокортікостероіди,

3.Субстанції, заборонені в окремих видах спорту: алкоголь, бета – блокатори.

Спортсменам міжнародного класу, які потребують лікування, іноді потрібно призначити лікарські препарати з забороненими субстанціями, застосування таких препаратів можливе з дозволу міжнародної спортивної федерації або Комітету з терапевтичного використання ВАДА

		5.3. Бета - адреноблокатори

6. Заcоби відновлення при оздоровчому і спортивному тренуванні

	6.1 Збалансованість компонентів харчування

	6.2. Режим харчування спортсмена

	6.4. Гідротерапія– прискорює процеси відновлення, сприяє підвищенню працездатності спортсмена, попередженню травматизму

	6.6. Мазі, гелі, креми Ті, що викликаютьгіперемію - фіналгон, ефкамон та ін. Ті, що знімають набряк, запаленнягепаринова мазь, репаріл-гель та ін.
	6.7. Функціональні фіксуючі лейкопластирні пов’язки (тейпи) без прокладок с прокладками (клейові)
	6.8. Психологічні засоби: психотерапія, навіяний сон, м’язова релаксація, психогігієна. психопрофілактика, різноманітність дозвілля, комфортабельні умови побуту, зниження негативних емоцій

Матеріали для самоконтролю:

А.Завдання для самоконтролю:

1.Побудувати графік розподілу показників оперативного лікарського контролю(фізіологічну криву) тренувального заняття:

1) в стані спокою ЧСС за 10 сек=11,АТ=110/70 мм рт. ст.

2)в кінці розминки ЧСС за 10 сек=18,АТ=115/65 мм рт. ст.;

3)на піці тренувального заняття ЧСС за 10 мсек=25, АТ=140/60 мм рт. ст.;

4)в кінці тренувального заняття ЧСС за 10 секунд=14, АТ=110/70 мм рт. Ст..;

Б.Задача для самоконтролю:

Проведено оперативний контроль тренувального заняття тривалістю 2,5 години одного з найкращих футболістів команди 20 років.До тренування пульс становив 60 уд\ хв., А Т = 120\80 мм рт. ст. Під час найбільшої інтенсивності фізичного навантаження (пік) пульс становив 172 уд\хв, АТ = 170/80 мм рт сч., після тренування пульс становив 112 уд/хв., АТ = 130/80 мм рт.ст.

1.Який ефект тренування визначався у спортсмена?

2.Чи відповідає інтенсивність тренувального навантаження можливостям організму спортсмена?

3.Чи загрожує така інтенсивність тренувального навантаження здоров’ю спортсмена?

4.Який кумулюючий ефект можна очікувати після певного циклу таких тренувань?

Література:

1.Шаповалова В.А., Коршак В.М,.Халтагарова В.М. і ін. Спортивна медицина і фізична реабілітація, К. Медицина,2008,246 с.

2..Спортивная медицина – под. Ред. В.Л. Карпмана. – учебник для институтов физ. культуры.- Москва. – 1980.

3.Детская спортивная медицина. Руководство под ред. Тихвинского С.Б., Хрущева С.В. Москва. –1984.

4.Спортивная физиология под ред. Я.М. Коца. – Москва. – 1986

5.Зациорский В.М. Основы спортивной метрологии. М. ФиС, 1979, 151 с.

6.Кукролевский Г.М.,Граевская Н.Д. Основы спортивной медицины.М.Медицина, 1971, 367 с

7.Граевская Н.Д. Долматова Т.И.. Спортивная медицина.М. «Советский спорт», 2005, 277 с.

8.. Уилмор Дж. Х., Костил Д.Л. Физиология спорта и двигательной активности (перевод с английского), К.: Олимпийская литература, 1997. – С. 273-369.

9.Романчук А.П.Современные подходы к оценке кардиореспираторных взаимодействий у спортсменов.Одесса «Астропринт», 2006,231