Джерела валютного права

ДВП- це спосіб зовнішнього вираження правових норм.

Основним джерелом норм валютного права є нормативно-пра­вовий акт, який являє собою результати правотворчості уповно­важених державою органів, що містять норми валютного права.

У теорії права закони поділяються на конституційні, загальні та спеціальні. До конституційних належить Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року. У ній закріплені загальні засади здійснен­ня грошово-кредитної політики держави та визначений консти­туційний статус Національного банку України як головного ор­гану, на який покладено обов'язок здійснення грошово-кредит­ної політики (ст. 100) та забезпечення стабільності національ­ної грошової одиниці - гривні (ст. 99). У п. 1 ч. 2 ст. 92 Консти­туції встановлено, що виключно законами України встановлю­ється статус національної валюти і статус іноземної валюти на території України.

До загальних законів як джерел норм валютного права Укра­їни можна віднести Цивільний кодекс України, Господарський ко­декс України, Митний кодекс України, Кодекс України про адміні­стративні правопорушення, Кримінальний кодекс України.

До загальних законів належать також ЗУ «Про НБУ» та «Про банки та банківську ді­яльність», «Про ЗЕД».

До спеціальних законів як джерел норм валютного права України можна віднести Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання»

До системи нормативних джерел відносять підзаконні нормативні акти. До них нале­жать нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Державної податкової адміністрації, Державної митної служби.

Прикладом може бути Указ Президента України від 12 червня 1995 р. № 436 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулю­вання обігу готівки».