Валютні операції як механізм мінімізації банківських ризиків

Система ринкових відносин об’єктивно зумовлює існування ризику в усіх сферах господарської діяльності. Ринкове середовище вносить в діяльність банківських установ елементи невизначеності і поширює велику кількість ризикових ситуацій, які виникають при присутності конкретних умов та обставин. Під "ризиком" прийнято розуміти імовірність втрати комерційним банком частини своїх ресурсів, недоодержання доходів чи появи додаткових витрат у результаті здійснення певної фінансової діяльності, це економічна категорія, яка пов’язана з подоланням невизначеності, конфліктності в ситуаціях оцінювання, управління, неминучого вибору.

Валютний ризик — це ймовірність того, що курс національної валюти щодо іноземної зміниться протягом певного проміжку часу. У реальному житті курси однієї валюти щодо іншої дуже рідко вдається більш чи менш довго втримати на одному і тому самому рівні. Отже, валютний ризик існує майже завжди, коли здійснюються операції з іноземною валютою.

Валютні операції, які проводяться на міжнародному ринку, досить різноманітні. Валютний ризик, що виникає при їх здійсненні, також неоднорідний. Існує кілька основних типів валютного ризику.

На спотовому валютному ринку основним ризиком є ризик зриву поставок, який виникає через несинхронну роботу ринків. Різниця в часових поясах призводить до того, що один з платежів проводиться раніше, ніж зустрічний платіж. Час між здійсненням зустрічних переказів потоку валют є ризиковим періодом. Для зменшення ризику зриву поставки необхідно перевіряти фінансовий стан учасника, з яким проводиться валютна операція. У разі сумнівів можна обумовити в контракті, що зустрічний платіж буде здійснено після отримання визначеної суми валютних коштів.

Інший тип валютного ризику - операційний, який виникає через помилки та зловживання у платіжних та клірингових системах. Методом зниження цього типу ризику є посилення внутрішнього контролю за системами комунікацій.

Обліковий ризик як тип валютного ризику виникає внаслідок зміни вартості активів чи пасивів у іноземній валюті через мінливість обмінного курсу, тоді як основна вартість активу чи пасиву в базовій валюті не змінюється. Даний тип валютного ризику залежить від прийнятої системи бухгалтерського обліку. [13]

При наданні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті виникає кредитний валютний ризик, пов'язаний з можливістю неповернення коштів чи достроковим поверненням кредиту, коли постає проблема реінвестування. Такий тип ризику можна розглядати окремо як кредитний і валютний ризик, застосовуючи відповідні методи управління.

Для всіх учасників валютного ринку найбільш значущим є позиційний ризик, який залежить від розміру та виду валютної позиції, що її займає учасник у кожний конкретний момент часу.

Валютна позиція банку чи фірми визначається співвідношенням активів і пасивів, що виражені в одній і тій самій іноземній валюті. Різниця між сумою активів у іноземній валюті і пасивів у тій самій валюті називається експозицією за даною валютою. Експозиція визначає розмір валютного позиційного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості валютної позиції. Чим більший розмір експозиції, тим більший валютний ризик існує в даного учасника ринку, і навпаки. Загальний підхід до проблеми обмеження валютного ризику полягає у тому, щоб обмежити розмір валютної позиції за кожною валютою щоденно на кінець робочого дня.

Також можливе хеджування валютних ризиків за допомогою форвардних контрактів. Вони захищають обох учасників від зміни валютних курсів протягом форвардного періоду попереднім фіксуванням курсу на момент укладання угоди. Протягом періоду дії форвардного контракту учасники не наражаються на валютний ризик, пов’язаний зі змінами валютних курсів. Операції хеджування не дозволяють учасникам отримати переваги завдяки сприятливій для них зміні валютного курсу, але захищають і від несприятливого розвитку подій. Уклавши форвардний валютний контракт, учасник валютного ринку наперед точно знає величину коштів, які він одержить чи виплатить при проведенні валютної операції в майбутньому, що дозволяє йому планувати свою діяльність.

Хеджування ф’ючерсними контрактами на іноземну валюту можливе завдяки різноманітності цих контрактів. Хеджери мають змогу вибирати такі контракти, які мають високий рівень кореляції з касовою позицією і досить точно відбивають зміни у валютних курсах. Якщо валютна позиція учасника ринку виражена в одній із основних валют, то хеджування проводиться за допомогою ф’ючерсів на ту саму іноземну валюту. А якщо хеджер має відкриту позицію у валюті, для якої не існує відповідного типу ф’ючерсних контрактів, то необхідно підібрати такий ф’ючерс, зміна ціни якого була б паралельною зміні обмінного курсу даної валюти. Цей метод хеджування полягає в мінімізації ризику компенсуванням збитків за касовою позицією прибутками за ф’ючерсною позицією і навпаки.

Приклад 1.

Довге хеджування валютними ф’ючерсами.

Клієнт банку — американська компанія підписала в березні контракт на поставку обладнання з Німеччини на суму DM 500000 з відстрочкою платежу до червня. Отже, в американської компанії створюється коротка відкрита валютна позиція за дойчмарками. Компанія наражається на валютний ризик, пов’язаний зі зміною курсу марки до долара протягом трьох місяців. Якщо менеджмент компанії впевнений, що курс марки до долара знижуватиметься протягом даного періоду, то валютну позицію можна залишити відкритою та одержати додатковий прибуток від сприятливої зміни курсу.

Менеджер банку радить керівництву компанії не приймати на себе валютного ризику, оскільки прогнози свідчать про можливе підвищення курсу марка-долар. Тому за дорученням клієнта менеджер банку купує для компанії червневі ф’ючерсні контракти в дойчмарках, вартість яких на момент операції становить DEM/USD = 0.5400. Описати операцію хеджування.

Розв’язання:

Купуючи ф’ючерси, компанія створює довгу позицію, яка за розміром дорівнює балансовій позиції в DM 500000, і врівноважує її. Оскільки сума одного контракту в німецьких марках становить DM 125000, то для повного хеджування відкритої валютної позиції необхідно купити 4 контракти (500000: 125000 = 4).

У червні компанія проведе операцію продажу чотирьох ф’ючерсів. Якщо курс марки до долара підвищиться, то компанія виграє на ф’ючерсах і одержаний прибуток спрямує на компенсацію додаткових витрат з купівлі DМ 500000, на спотовому ринку. Якщо ж, навпаки, курс марки знизиться, то виграш буде отримано на боці балансової позиції компанії за рахунок купівлі DM 500000 на спотовому ринку за вигіднішим курсом. За ф’ючерсами в такому разі компанія зазнає збитків, які в сумі з основною операцією купівлі марок дадуть такий самий результат, як і в попередньому випадку. Проілюструємо сказане на числовому прикладі, де розраховано результати хеджування валютного ризику при різних варіантах зміни валютного курсу:

а) DEM/USD = 0.5500

б) DEM/USD = 0.5400

в) DEM/USD = 0.5300

Операція хеджування дозволила американській компанії уникнути валютного ризику, пов’язаного зі зміною курсу німецької марки протягом трьох місяців. Уже в березні при проведенні операції купівлі червневих ф’ючерсів компанія зафіксувала для себе валютний курс на рівні DEM/USD = 0.5400, а отже, і вартість обладнання в доларах — 270000.

Завдяки хеджуванню будь-які зміни у валютному курсі за сумою ф’ючерсної операції та операції купівлі марок на грошовому ринку дають один і той самий результат для компанії. Таке хеджування називається досконалим, або ідеальним, оскільки воно дозволяє повністю уникнути валютного ризику. Але можливість проведення ідеального хеджування є скоріше теоретичною, ніж практичною з ряду об’єктивних причин, розглянутих раніше.

Приклад 2.

Коротке хеджування валютними ф’ючерсами.

Банк, базовою валютою якого є американський долар, має довгу відкриту валютну позицію за фунтами стерлінгів, яка утворилась при наданні кредиту в сумі 75000 з 01.07.98 до 15.09.98. За прогнозами банку курс фунта стерлінгів за даний період знизиться, і менеджмент вирішує хеджувати відкриту позицію за допомогою стерлінгово-доларових ф’ючерсних контрактів. 01.07.98 на LIFFE ф’ючерсні контракти на стерлінг-долар котирувались за ціною GBP/USD = 1.6500. Описати операцію хеджування.

Розв’язання:

Для повного хеджування валютного ризику банку необхідно продати 3 контракти (75000: 25000 = 3). Отже, у банку створюється штучна коротка позиція, яка за величиною дорівнює, але за напрямом протилежна балансовій валютній позиції.

15.09.98 банк вирішив закрити ф’ючерсну позицію шляхом купівлі трьох контрактів на курс стерлінг-долар за ціною 1.5900, що склалася на цю дату. За період, протягом якого банк утримував ф’ючерсну позицію відкритою, зміни в ціні одного контракту становили 600 тіків ([1.6500 – 1.5900] • 0,0001).

На LIFFE вартість тіка в стерлінго-доларових контрактах становить 2,50 дол. Отже, від проведення ф’ючерсної операції з трьома контрактами банк одержав прибуток у розмірі 4500 дол. (2,50 • 600 • 3 = 4500).

Але за основною позицією банк зазнав збитків через зниження курсу фунтів стерлінгів у такому самому розмірі. На 01.07.98 вартість Ј75000 у доларовому вираженні становила 123750; на 15.09.98 — 119250 дол. Зниження доларової вартості кредиту становить 4500 дол. (123750 – 119250). Прибуток, одержаний при проведенні ф’ючерсних операцій, дозволив банку компенсувати втрати за основною позицією.

Отже, рішення про хеджування за допомогою валютних ф’ючерсів дозволило банку уникнути валютного ризику. Здійснення ф’ючерсних операцій дало можливість банку зафіксувати ф’ючерсний (майбутній) курс валюти на рівні, що склався на момент продажу контрактів 01.07.98. Але ф’ючерсний ринок не дає змоги зафіксувати спот-курс. Різниця між спот-курсом та ф’ючерсним курсом у момент здійснення ф’ючерсної операції — базис — становить ту величину, на яку ризик не може бути повністю виключений у реальній дійсності. У наведеному прикладі зроблено припущення, що базис дорівнює нулю, а процес хеджування є ідеальним.

Валютні опціони призначені для зменшення й усунення валютного ризику, і їх доцільно використовувати, коли час і сума валютних надходжень/платежів не визначені. Для банків основними напрямками використання валютних опціонів є страхування відкритої валютної позиції та захист інвестиційного портфеля, деномінованого в іноземній валюті.

Реструктуризацію заборгованості доцільно проводити у випадку наявності заборгованості в іноземній валюті, курс якої має тенденцію до зростання, а її погашення передбачалося здійснити за рахунок надходжень валюти, курс якої має тенденцію до зниження. У такому випадку доцільно взяти кредит у «падаючій» валюті і конвертувати суму кредиту у «зростаючу» валюту.

Паралельні позики являють собою взаємне кредитування банками, які містяться у різних країнах, один одного у національній валюті на однакові строки.

Метод самострахування передбачає віднесення до ціни банківського продукту величину можливого збитку від зміни валютного курсу і використовується для формування страхового фонду.

Існує ще один метод, який можна використовувати і в короткостроковому й у довгостроковому періоді, - це структурне балансування. Його сутність полягає у підтриманні певної структури активів та пасивів, яка дасть змогу покрити збитки, отримані у зв’язку з несприятливими змінами валютного курсу, прибутками, отриманими від цієї ж зміни курсу за іншими позиціями балансу. В основному структурне балансування зводиться до управління грошовими потоками в іноземній валюті.

Таким чином, при здійсненні валютних операцій важлива роль відводиться валютним ризикам. Не варто недооцінювати вплив цього фактора. Неврахування валютних ризиків може звести нанівець всі сподівання очікуваного прибутку, або ж зовсім призвести до значних втрат і збитків. [5, 13, 19, 21]

Але всеж можна запобігти втратам, або хоча б зменшити їх розмір. Уміле маніпулювання валютними ризиками значно знижує рівень ризикованості валютних операцій. Одного найбільш ефективного методу не існує, в різних випадках використовуються різні способи, а також використовують їх у сукупності. Страхування валютних ризиків повністю не усуває ризик, але значно зменшує його вплив і є ефективним способом захиститу від непередбачувальних та неконтрольованих ринкових змін.

Отже, правильне управління, основане на достовірній інформації та ретельному аналізі, є частковою, а іноді й повною гарантією захисту від валютних ризиків збитку.