Композиція діалогу

I. Що таке чеснота і чи можна їй навчитися?

Для вирішення питання про те, чи можна навчитися чесноти, потрібно спочатку вирішити питання, що таке сама доброчесність

Доброчесність не буває тільки чоловіча чи жіноча, вікова або станова, пов'язана з тим чи іншим становищем людини або його професією і т.д., але це якогось роду певна сутність та ідея, які однаково властиві всім чеснотам і з визначення яких треба починати; така ж загальна ідея повинна спостерігатися у всьому взагалі.

Доброчесність - це не управління людьми, тому що інакше вона не була б властива ні рабам, ні дітям, так само як вона і не справедливість, бо справедливість - це вид чесноти, а що таке сама чеснота, залишається невідомим.

Необхідність висунутої раніше умови для визначення того, що таке чеснота, ілюструється прикладами: геометрична фігура - це не тільки округлість, оскільки існують і прямі фігури; різні кольори можливі лише тому, що є колір взагалі; замість цих приватних і несуттєвих визначень набагато істотніше було б визначити фігуру, наприклад, як те, що слід за кольором, або як межа (кордон) твердого тіла, а колір, разом з Емпедоклом, - як закінчення фігур, хоча такого роду визначення самі по собі недостатні.

З цієї точки зору неправильно і визначення чесноти як бажання хорошого і здатності його виробляти, оскільки творять зло теж можуть вважати себе творцями хорошого. Значить, чеснота - це не здатність виробляти добро в об'єктивному сенсі, оскільки під добром можна розуміти придбання золота, срібла, слави, здоров'я і т.д., а все це може бути і несправедливим; якщо ж ми будемо говорити про справедливе прагненні до добра, то справедливість знову-таки залишається чимось невідомим. Тут Сократ дорікає свого співрозмовника Менона в тому, що ми зараз називаємо логічною помилкою, - petitio principii: чеснота виявляється різновидом чесноти, тобто справедливістю. Слідує інтермедія; в ній йдеться про заціпеніння, яке Сократ викликає у співрозмовників своєю звичайною манерою критикувати традиційні уявлення.