2015-06-30
672
Зона вільної торгівлі - це частина території країни, де товари іноземного походження зберігаються, продаються та купуються без сплати традиційного в таких випадках мита.
| Історично це похідна форма ВЕЗ. Це пояснюється тим, що переважною формою міжнародного економічного співробітництва довгий час залишалась зовнішня торгівля. Перша в світі документально відома вільна зона була проголошена в 166 році до н.е. урядом грецької держави - острова Делос. У період Середньовіччя зони вільної торгівлі набули поширення у формі „порто-франко” в портових містах - Гамбурзі, Бремені, Марселі, Ліворно та ін. На території України в період 1819 - 1857 рр. зона „порто-франко” існувала в Одесі. Найбільш поширений сучасний різновид таких зон – „дьюті фрі”- крамниці у великих міжнародних аеропортах. |
Практично всі розвинені країни надають частині території права вільних зон, які використовуються для обслуговування торгівлі. Широке розповсюдження ця категорія вільних зон отримала не тільки завдяки значному сприянню зовнішній торгівлі, а й тому, що їх створення не пов'язане із значними витратами та організаційними складностями. Доход країни де створюється така зона, складається з надходжень за оренду приміщень та механізмів, а також від оплати послуг, які надаються в зоні (сортування, пакування, часткова переробка). В Україні планується створити таку зону в Ковелі.
|
|
|
До другої групи ВЕЗ належать ті, в яких першочергову роль відіграють валютні чи фінансові важелі.Це банківські та страхові зони, підприємницькі зони, „технологічні парки”.
Про вільні банківські чи страхові зони мова йде, коли згадується ряд держав чи територій, добробут яких ґрунтується на створенні у своїх межах ліберальних умов для діяльності ТНК. Там існує сприятливий валютно-фінансовий режим (пільговий режим оподаткування банків чи його відсутність; мінімальні вимоги щодо розмірів статутного капіталу, відсутність митних тарифів для іноземних капіталовкладників та валютних обмежень), високий рівень банківської та комерційної секретності, сприятливе державне регулювання.
Найбільш відомі зони такого типу створені в Гонконзі, Сингапурі, Бахрейні, Манілі, на Багамах.
Підприємницькі зони виникли в результаті проведення урядом політики підтримки, головним чином, середнього та малого бізнесу. Підприємницькими зонами, як правило, проголошуються населені пункти, квартали в містах, де низька економічна активність. Розташовані там фірми мають більшу свободу діяльності та деякі фінансові пільги. У США близько 1500 підприємницьких зон діють у 700 містах та населених пунктах.
|
|
|
„Технологічні парки” (або - „технополіси”) - це нова ефективна форма інтеграції науки та виробництва. Технопарки орієнтуються на розвиток наукових галузей високої технології і тому функціонують в економічно розвинених країнах. Ці зони є згрупованою на невеликій території сукупністю лабораторій та виробничих приміщень, які надаються на сприятливих умовах „венчурним” (ризиковим) фірмам, що займаються освоєнням перспективних наукових та технологічних ідей. Найбільш відомий у світі технопарк - „Сілікон Веллі” (Кремнієва долина) знаходиться в США. Там сконцентровані 2-3 тис. малих венчурних фірм. На сьогодні „кремнієва долина” забезпечує до 25% світових потреб у продукції галузей високих технологій (інформатика, електроніка, біотехнологія, роботехніка). Всього в США нараховується більше 80 таких зон, в Японії - 20, у Китаї - більше 50.
Найбільший резонанс у світі останнім часом отримали експортні промислові зони. Їх історія починається від часу створення в кінці 50-х років вільної зони поблизу ірландського аеропорту Шеннон. Але розповсюдились вони переважно в країнах, що розвиваються. Їх популярність відчутно зросла у 80-ті роки, коли ряд країн „третього світу” з експортною орієнтацією економіки увійшли до складу нових індустріальних країн, наблизившись за багатьма економічними показниками до промислово розвинених.
Ці зони характеризуються тим, що призначені для залучення іноземних інвестицій в промисловість та послуги. Їх найсуттєвішими рисами є:
- відсутність обмежень на діяльність іноземного капіталу, насамперед, це стосується переказу за кордон прибутків і капіталу;
- звільнення від податків та тарифів на певний період машин, сировини та компонентів, які завезені в зону для організації виробництва;
- звільнення іноземних фірм на певний час від сплати податку на прибуток, а також надання пільгового періоду для сплати всіх інших прямих та непрямих податків, які звичайно сплачують інофірми в даній країні;
- надання пільгового кредитного обслуговування;
- надання в оренду землі, приміщень, а також транспортних послуг за пільговими розцінками;
- існування необхідної інфраструктури, житлових приміщень, крамниць;
- існування спеціальної адміністративної структури, яка повинна суттєво спростити для іноземних інвесторів процедуру входження в зону та контакти з місцевою владою.
Усі вільні зони експортної спрямованості побудовані таким чином, що виступають „островами” світового ринку на національній території і мають за мету максимально наблизити іноземних споживачів до місцевих ресурсів за умов, які максимально відповідають вимогам ТНК.
Поширена думка, згідно з якою наслідки діяльності зон для економіки приймаючої країни полягають у:
- розповсюдженні сучасних технологій, найновіших засобів маркетингу та менеджменту;
- підвищені кваліфікації трудових ресурсів;
- зростанні зайнятості;
- підвищенні якості та технічного рівня експортної продукції, що виробляється, сприянні її виходу на світовий ринок, зростанні валютних надходжень.
