2015-06-30
608
І, в першу чергу, такий стан речей спричинений недосконалістю понятійного апарату МКП, зокрема невизначеністю (або відсутністю взагалі) на міжнародно-правовому рівні найбільш уживаних в основних договорах з космосу термінів і понять «космічна діяльність», «космічний об'єкт», «космічний простір» та інш. Термінів і понять, узгоджених з реаліями сучасної космонавтики і сприятливих розвитку такої термінології, що допомагала б в розробленні та подальшому вдосконаленні міжнародно-правових регуляторів космічної діяльності, та полегшила би застосування єдиного підходу до розуміння новітніх проблем цієї діяльності, вирішуваних на внутрішньодержавному рівні.
Більше того, проблеми, пов'язані з неоднозначним тлумаченням зазначених вище термінів, ось вже понад три десятиліття не дають можливості державам-членам ООН зняти з порядку денного щорічних сесій Комітету ООН з космосу та його підкомітетів такі «актуальні» питання, що вже можуть бути віднесені до «класичних» в теорії міжнародного космічного права: делімітації космічного простору, особливостей геостаціонарної орбіти та справедливого розподілу її ресурсу та ін.
З перших років космічної «одіссеї» людства з'ясувалось, що будь-який з напрямів космічної діяльності може зачіпати інтереси однієї чи кількох держав, а більшість видів її стосуються інтересів усієї світової спільноти. Це призвело до необхідності, з однієї сторони, розподілу понять «правомірна космічна діяльність» і «протиправна космічна діяльність», з другої, встановити визначений порядок провадження допустимої з точки зору міжнародного спілкування космічної діяльності.
Специфічність норм і принципів космічного права зумовлюється особливостями самого космічного простору як нової сфери діяльності людини, що суттєво відрізняється від діяльності в будь-якій іншій галузі. Правники різних шкіл і напрямів вже досить тривалий час як прийшли до одностайної думки, що космічний простір і космічна діяльність є унікальним середовищем і особливим напрямом людської активності, та, відповідно, правовий режим цієї діяльності повинен бути спеціальним, як і термінологія, що покликана описувати цей режим. Однак, саме з точки зору термінології космічне право має серйозні недоліки, що не дає змоги говорити про його досконалість навіть в першому наближенні.
Цілком зрозуміло, що вже етапи розроблення й прийняття міжнародно-правових актів, норми яких регулюють відносини держав в процесі діяльності з дослідження та використання космічного простору, мають здійснюватись за умови більш-менш однозначного тлумачення основоположних понять МКП, якими оперує нормотворець. Наразі в космічному праві не існує чітких (однозначних) визначень цих або адекватних понять, закріплених міжнародно визнаними документами.
Водночас основні міжнародні договори в галузі дослідження та використання космічного простору залишають неврегульованими або неповністю врегульованими принципові з точки зору встановлення ефективних правових регуляторів космічної діяльності питання як: демілітаризація космічного простору, міжнародна відповідальність держави за національну космічну діяльність, юрисдикція і контроль держави над космічними об’єктами, відповідальність за шкоду, спричинену такими об’єктами, права власності на космічні об’єкти тощо. у зв’язку з міжнародно-правовими аспектами вирішення цих та інших питань вже сьогодні нагальним є сучасне формулювання таких основоположних термінів і понять міжнародного космічного права, як: «космічний простір», «космічна діяльність», «національна космічна діяльність», «космічний об’єкт», «космічне сміття», «держава реєстрації», «запускаюча держава» та ін. Тобто, термінів і понять, що не тільки б відповідали основному своєму призначенню – сприяти однозначному тлумаченню міжнародно-правових норм, викладених у відповідних міжнародних актах, встановленню чітких меж застосування цих норм, але й відповідали б реаліям сьогодення, сприяли б створенню та використанню понятійного апарату для єдиного підходу до міжнародно-правових регуляторів космічної діяльності, подальшого удосконалення правових механізмів цієї діяльності, нарешті, забезпечення на цій основі реальної уніфікації національних законодавств з питань космічної діяльності.
Зокрема, щодо віддзеркалення сучасних умов космічної діяльності (прогресуюча комерціалізація та приватизація, подальше розширення світового космічного ринку) в її міжнародних і національних правових регуляторах необхідно звернути увагу, в першу чергу, на урахування наслідків швидко зростаючої участі саме приватного сектору та транснаціональних утворень в провадженні цієї діяльності. Адже це питання напряму зачіпає публічний характер космічного права і чинного Договору про космос 1967 року.
Як відомо, Договір про космос закріплює міжнародну відповідальність держав як один з основних принципів космічної діяльності.
Відповідно до ст. VІ Договору про космос держави-учасниці Договору несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, незалежно від того провадиться вона урядовими організаціями чи неурядовими юридичними особами, і за забезпечення того, щоб національна діяльність провадилась згідно з положеннями, що містяться в цьому Договорі. Розгляд міжнародної відповідальності держав саме в світлі їх національної діяльності у космічному просторі є правомірним, оскільки Договір ставить за обов’язок усім без виключення суб’єктам відповідної діяльності провадити її тільки з дозволу і під постійним контролем з боку відповідної держави. Тобто, міжнародна публічно-правова і цивільно-правова відповідальність за національну діяльність у космічному просторі покладає виключно на держави, навіть за умов, коли така діяльність провадиться виключно приватними юридичними особами.
Поступова приватизація космічної діяльності знайшла своє віддзеркалення у внутрішньому законодавстві кількох держав (США, Франція, Російська Федерація), які регулюють наслідки приватної діяльності у космічному просторі відповідно до існуючої міжнародно-правової практики. Питання, однак, полягає в тому, що сфера дії такого національного законодавства визначена Договором далеко не однозначно. Адже ні термін «національна діяльність» у космічному просторі, ні термін «відповідна держава» на міжнародному рівні визнання не отримали. Тим не менше вони містять основу для визначення сфери дії національного законодавства з метою примусу приватних осіб до дотримання правових норм, встановлених на міжнародному рівні.
На підтримку цих думок і для розуміння перспектив подальшої еволюції МКП в умовах комерціалізації та приватизації космічної діяльності вкрай важливими є висновки симпозіуму, проведеного у 1997 році спільно Міжнародним інститутом космічного права та Європейським центром космічного права під час роботи сесії Юридичного підкомітету Комітету ООН з космосу. В цих висновках зазначено, що Договір про космос в основному зачіпає інтереси держав, встановлюючи тільки загальну схему взаємодії з неурядовою діяльністю на основі положень взаємопов’язаних ст. VI, VІІ. По суті ця структура покладає тягар юридичних прав і зобов’язань приватного підприємства на державу, яка з метою врегулювання відповідних відносин на внутрішньодержавному рівні мусить розробляти національне космічне законодавство. Проблема, однак, полягає в тому, що ряд ключових термінів і понять реалізованої таким чином структури не визначено однозначно на міжнародному рівні. Крім цього, зазначені терміни та поняття мають вирішальне значення для шляхів, якими фактично піде формування національного космічного законодавства. І навпаки, національне космічне законодавство може зі свого боку впливати на формування МКП, у тому числі в напрямі напрацювання чітких формулювань[27].
Важливим результатом дискусії в рамках Третьої конференції ООН з космосу можна вважати висновок про те, що наразі повністю відсутній системний аналіз особливостей сучасного тлумачення норм міжнародного права з питань космічної діяльності. Тих норм, які можуть бути застосовані при розгляді проблем демілітаризації космічного простору (добросовісність в дотриманні норм, умови денонсації відповідних договорів і угод з початком війни, включаючи право на превентивну самооборону в цій сфері військового протистояння). Крім цього, є «білі плями» в створенні та запровадженні понятійного апарату для єдиного підходу до розуміння інших проблем, що вирішуються на міжнародному рівні при розробленні правових аспектів запобігання гонки озброєнь в космічному просторі: класифікація критеріїв «оборонності» та «наступальності», питання обмеження систем, які забезпечують застосування зброї, дослідження особливого правового статусу аерокосмічних засобів та інш.
