Тема : міжнародний бізнес

МІЖНАРОДНИЙ БІЗНЕС ТА СВІТОВІ ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ

1. Міжнародний бізнес як система

2. Спільне підприємництво

3. Транснаціональний бізнес

4. Вільні економічні зони як острівки найсприятливішого «клімату» для розвитку міжнародного бізнесу

Як уже зазначалося вище, міжнародний бізнес можна визна­чити як систему міжнародних ділових відносин партнерів на мікрорівні. Навіть державний бізнес в рамках міжнародного бізне­су зводиться до стосунків суто ділового характеру держави або державних підприємств з іншими суб'єктами міжнародного бізне­су, тобто, тут держава виступає не як встановлювач якихось «правил грн» чи налагоджував умов розвитку міжнародних еко­номічних відносин, а як рівноправний партнер бізнесової діяль­ності.

Міжнародний бізнес можна ніс охарактеризувати, як частину загальної системи міжнародних економічних відносин, що від­повідає стосункам, пов'язаним з діловою діяльністю промисло­вого, комерційного, валютно-фінансового, перевізного типів тощо. Кожна форма МЕВ відображена в міжнародному бізнесі, бо валютні відносини здійснюються не тільки на рівні Міжнародно­го валютного фонду, а й на рівні банків, обмінних валютних пунктів, валютних спекулянтів, для яких це і є бізнес. Міжнародні фінансово-кредитні відносини здійснюються не тільки на рівні Світового банку, а й на рівні комерційних банків та інших фі­нансово-кредитних установ чи навіть промислових фірм. Подібна частина міжнародного бізнесу є частиною міжнародних вироб­ничих відносин — транснаціоналізація та кооперація виробни­чої діяльності, частина міжнародного—науково-технічного співро­бітництва також є і частиною міжнародного бізнесу. Діяльність торгових фірм на світовій арені є складовою міжнародної тор­гівлі і знову ж таки це є міжнародним комерційним бізнесом, тобто, складовою частиною міжнародного бізнесу. Такі ж прикла­ди можна наводити і стосовно інших форм міжнародних еконо­мічних відносин, що ще раз підтверджує, що міжнародний бізнес є їхньою підсистемою.

Виходячи з форм міжнародних економічних відносин, можна говорити про такі види міжнародного бізнесу, як валютний, про­мисловий, фінансово-кредитний (банківський, ощадний), торго­вий, аграрний тощо. Кожний з названих видів має свої підвиди.

Якщо виходити з форм власності, то тут більш доречний на­ступний поділ: державний; приватний; змішаний (до даного виду слід віднести не тільки фірми, власниками яких є держави одних країн і приватні фірми інших, а й фірми, що належать одночасно

державі й приватним суб'єктам одної країни, але займаються зовнішньоекономічною діяльністю)..

За типами міжнародні підприємницькі об'єднання поділя­ють на:

— міжнародні картелі;

— міжнародні синдикати;

— міжнародні трести;

— міжнародні концерни;

— міжнародні голдинги;

— міжнародні фінансові групи тощо.

Якщо дивитись з точки зору національних суб'єктів, то між­народний бізнес для них є зовнішньоекономічним бізнесом або зовнішньоекономічною діяльністю, що уже звучить звичніше. То­му зовнішньоекономічну діяльність можна визначити, як бізнесо­ву діяльність суб'єктів країни, що в тій чи іншій мірі пов'язана з входженням цих суб'єктів у економічні стосунки з суб'єктами з інших країн. До зовнішньоекономічної діяльності відносяться і налагодження коопераційних зв'язків з іноземними партнерами, і здійснення зовнішньоторговельних операцій, і залучення інозем­них інвестицій, і вкладання капіталу в закордонні фірми, і здійс­нення транспортних операції на замовлення іноземних фірм, як і на замовлення вітчизняних фірм, але за кордоном.

Найпоказовішим проявом міжнародного бізнесу є транснаціо­нальний бізнес і спільне підприємництво.

2. Спільне підприємництво

Насамперед необхідно зауважити, що виникають деякі про­блеми при визначенні спільного підприємництва як діяльності і спільних підприємств як господарських ланок. Це не дивно, бо спільне підприємництво може розглядатись у кількох ракурсах. Спільним підприємством можна назвати діяльність двох і більше підприємств, що об'єднали свої зусилля на основі кооперації. А от підприємства ці можуть належати як суб'єктам одної країни, гак і суб'єктам з різних країн. Спільним підприємництвом нази­вають також створення спільної філії двома або декількома су­б'єктами (знову ж таки з одної або декількох країн). З позицій власності виникла ще одна назва даного, економічного явища «змішане підприємництво», що створює чималі суперечки в лі­тературі про те, яка назва краща. У пресі її побуті спільне під­приємництво сприймається в основному, як об'єднана діяльність двох суб'єктів з різних країн у вигляді створення спільного під­приємниці їм в одній з даних країн. Останнє має також багато назв, серед яких чіткіше виглядають «спільне підприємство з участю іноземного капіталу» та «міжнародне спільне підприєм­ство».

У рамках даного параграфу, без участі в загальнонаукових дискусіях, під спільним підприємництвом розуміється діяльність, в якій бере участь спільний капітал, що утворився з пайових внесків партнерів з двох або більше країн, котрі спільно здійс­нюють господарську діяльність, керуючи створеним спільним під­приємством і розподіляючи між собою отримані прибутки про­порційно до вкладених капіталів. Відповідно, під спільним під­приємством слід розуміти підприємство, утворене на кошти двох і більше суб'єктів з різних країн, яке працює в режимі нормаль­ного підприємства, як юридична особа, а прибутки діляться між засновниками за принципом пропорційності до паю.

За формою спільні підприємства можуть бути побудовані, як і всяке підприємство, у вигляді товариств з обмеженою відпо­відальністю, командитних товариств або й акціонерних товариств. Класифікують спільні підприємства (СП) за такими основними ознаками, як:

а) приналежність учасників СП;

б) структура партнерів;

в) доля участі партнерів у капіталі СП;

г) вид діяльності.

За країнами приналежності учасників спільні підприємства поділяють на такі типи:

— підприємства, учасники яких належать до розвинених кра­їн (так званий тип «Захід-Захід»);

— СП, учасники яких, з одного боку, належать промислово розвиненим країнам, а, з іншого боку, країнам, що розвиваються, (тип «Північ-Південь») і, як правило, такі СП створюються і

- функціонують на території і в правовому полі останніх;

— СП, засновниками яких є партнери з розвинених країн:, з одного боку, і з посткомуністичних країн, з іншого боку, (тип «Схід-Захід»), з місцем базування, як правило, в останніх;

— СП, засновники яких є тільки з посткомуністичних країн (тип «Схід-Схід»);

— СП, засновники яких представляють посткомуністичні кра­їни і країни, що розвиваються, (тип «Схід-Південь»);

— СП, засновники яких одночасно представляють усі вище названі сторони, тобто відносяться до «комбінованого» типу.

Друга ознака пов'язана з типом власності, а тому класифіка­ція СП за структурою партнерів має такий вигляд: СП, з участю тільки приватного капіталу;

— СП, з участю приватних і державних фірм або організацій;

— СП, з участю тільки державних фірм з різних країн;

— СП, з" участю національних і міжнародних організацій.

За долею участі партнерів у капіталі розглядають такі спільні підприємства:

— СП з рівною долею засновників або з участю на паритет­них засадах (ця форма найбільше притиманна спільним підпри­ємствам, що створюються і функціонують в промислово розви­нених країнах виключно з підприємницьких мотивів, а учасника­ми є рівні за значенням партнери);

— СП з більшою долею іноземного партнера (ця форма ви­гідна в ситуації, коли місцевий партнер не володіє достатніми ре­сурсами);

— СП з більшою долею місцевого партнера (така форма притаманна країнам, в яких місцеві підприємства у своїй діяль­ності мають менше обмежень, ніж іноземні філії чи СП, до яких даний вид підприємства не прирівнюється).

Четверта ознака, тобто класифікація спільних підприємств за видом діяльності, надто широко представлена, а тому тут наво­дяться лиш основні форми:

— СП науково-дослідницького характеру (створюються з ме­тою об'єднання досвіду і результаті наукових, проектних розро­бок для створення нових продуктів, ноу-гау, технологій, нового устаткування тощо);

— СП виробничого характеру (створюються з метою розвитих промисловості, наповнення місцевого ринку даного роду товара­ми, а для іноземного партнера ще й з метою зниження витрат);

— закупівельні СП (вигідні більше для іноземного партнера можливістю придбати на місцевому ринку дешеву сировину, на­півфабрикати, які необхідні йому у своєму власному виробництві);

— збутові СП (вигідні можливістю освоєння нових ринки збуту, як у країні функціонування СП, так і в інших країнах);

— послугові СП (об'єднання досвіду і зусиль з метою якісні­шого надання послуг та розширення ринку кожного з партнерів);

— комплексні СП (мають багатоцільове призначення). Фактори, що стримують розвиток спільного підприємництва у

країнах, що розвиваються, і в посткомуністичних країнах:

а).загальна нестабільність економічного та соціального ста­новища;

б) низький рівень розвитку багатьох елементів ринкової інфраструктури;

в) неконвертованість національної валюти або неврівноваже­ність її курсу;

г) слабка поінформованість іноземних інвесторів про потенцій­ні можливості для інвестування;

г) недосконалість законодавства;

д) порівняно високі податки й незначні пільги на інвестування; є) різноманітні митні перепони;

є) Недостатньо розвинене страхування тощо.

У не яких країнах сформовано непогані умови для створення

СП, але пільговий режим дещо звужується чітко визначений чи сом, тобто через певний період часу", встановлений законодавством, частин пільг перестає діяти, так як вважається, що за цей час спільне підприємство вже може працювати (функціонувати) в нормальному режимі. Але тут постає проблема — деякі СП пере­стають існувати, як тільки закінчується пільговий період. Таке відбувається, як правило, з-за двох причин:

— підприємство не набрало ще необхідного потенціалу;

— засновники, скориставшись пільговим режимом, уже задовільнили свої тимчасові цілі і не бажають прикладати більше зусиль, щоб працювати в більш жорстких умовах.

Звичайно, що можуть-бути fi інші причини, як, наприклад, по­гіршення інвестиційного клімату в країні, де функціонує СП, або не сталося змін в реформуванні економіки, на що надіялись засновники, і т. д.

Перед тим, як перейти до наступного параграфу, варто зазна­чити, що серед засновників спільних підприємств дуже часто є транснаціональні корпорації, для яких СП є зручною.формою «організованого» втілення на нові ринки зі своєю продукцією або на ринки нової продукції.