Класифікація мирних засобів розв'язання міжнародних спорів

Так само, як і визначень мирних засобів, їхніх класифікацій у сучасних міжнародно-правових дослідженнях безліч. Одні такі класифікації є науково обґрунтованими спробами привести в систему наявні мирні засоби розв'язання міжнародних спорів, інші – навчальним варіантом групування "для запам'ятовування", треті віддзеркалюють суб'єктивне бачення проблеми тим чи іншим дослідником. У результаті кількість класифікацій, що нагромадилася в наукових розробках, наближається до кількості дослідників. Згадаймо тут лише найтиповіші.

В. П. Панов, М. В. Філімонова та С В. Шульга поділяють усі мирні засоби на три головні компоненти:

а) власне мирні засоби розв'язання міжнародних спорів;

б) мирне розв'язання спорів за участю третіх держав;

в) міжнародний третейський розгляд (арбітраж). До власне мирних засобів розв'язання міжнародних спорів вони відносять: 1) безпосередні переговори; 2) міжнародну процедуру примирення; 3) міжнародний юридичний розгляд; 4) розгляд міжнародних спорів у рамках міжнародних організацій.

До безпосередніх переговорів належать: переговори на рівні глав держав і урядів; переговори на рівні міністрів закордонних справ; переговори на рівні дипломатичних представництв; переговори на рівні спеціальних місій; переговори на рівні прикордонних комісарів; переговори на міжвідомчому рівні.

Міжнародна процедура примирення охоплює: посередництво; добрі послуги; погоджувальну процедуру; слідчу процедуру; консультації сторін; обстежування та ін.

Суб'єктами міжнародного юридичного розгляду є: Міжнародний Суд ООН; Постійна палата Третейського суду; міжнародний арбітраж, Суд Європейського Союзу; Європейський суд із прав людини; Міжамериканський суд із прав людини; Суд Східно-Африканського товариства та ін.

Мирне вирішення міжнародних спорів у рамках міжнародних організацій здійснюють: а) ООН (Генеральна Асамблея ООН, Рада Безпеки ООН і тимчасовий спеціальний орган); б) спеціалізовані установи (Організація африканської єдності – Комісія з посередництва й арбітражу; Ліга арабських держав – Рада Ліги; Організація американських держав – Міжамериканська Комісія з урегулювання спорів мирними засобами; Організація безпеки і співробітництва в Європі – Комісія з примирення; суд із примирення й арбітражу); в) регіональні органи.

Свого часу відомі радянські вчені (Г. П. Задорожний, Є. О. Коровін та ін.) вважали більш обґрунтованою таку класифікацію: 1) мирні засоби розв'язання міжнародних спорів і 2) примусові заходи. Очевидно, що ця класифікація охоплює всі засоби розв'язання міжнародних спорів. Навіть такі, що забороняються міжнародним правом, бо до другої групи віднесено: а) примусові заходи без застосування збройної сили і б) примусові заходи із застосуванням збройної сили. Разом з тим заслуговує на увагу класифікація цими авторами власне мирних засобів, які вони поділяли на: 1) дипломатичні переговори: а) безпосередні двосторонні або на конференціях; б) переговори за допомогою стороннього суб'єкта – добрі послуги і посередництво; в) переговори з використанням консультативних органів – змішані, слідчі та погоджувальні комісії; 2) судову процедуру (міжнародний суд і арбітраж); 3) розгляд спорів міжнародними організаціями безпеки (загальними і регіональними).

Хоча автори цієї класифікації продемонстрували абсолютну безпорадність, зарахувавши до правомірних засобів вирішення міжнародних спорів усе, що коли-небудь практикувалося в міжнародному праві, все-таки вона була кроком уперед порівняно з тим, що пропонувало Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти СРСР для юридичних навчальних закладів і факультетів країни.

На пропозицію Міністерства розробники класифікацій мирних засобів розв'язання міжнародних спорів (в оригіналі: міждержавних конфліктів через правові домагання або інші інтереси сторін спору) поділяли такі засоби на: невоєнні і воєнні (насильницькі) засоби. До невоєнних засобів відносили: 1) дипломатичну акцію; 2) добрі послуги і посередництво; 3) змішані комісії; 4) арбітраж; 5) розгляд у рамках Міжнародного Суду ООН.

Пошук оптимальної класифікації мирних засобів розв'язання міжнародних спорів триває і сьогодні. А. М. Талалаєв (Росія) пропонує виділяти: 1) безпосередні переговори (двостороннє обговорення спірних проблем, взаємні консультації); 2) міжнародну погоджувальну процедуру (добрі послуги і посередництво; слідчі й погоджувальні комісії); 3) міжнародний арбітражний і судовий розгляд (арбітраж за згодою сторін: а) арбітраж ad hoc; б) арбітраж, передбачений міжнародною угодою, зокрема мирними договорами 1947 p., Дунайською конвенцією 1948 p., Віденськими конвенціями про право міжнародних договорів 1969 і 1986 pp. тощо; в) розгляд у межах Постійної палати Третейського суду; г) розгляд у рамках Міжнародного Суду ООН, а до нього – Постійної палати міжнародного правосуддя; д) розгляд регіональними міжнародними судами – Судом Європейського Союзу, Європейським Судом з прав людини, Міжамериканським судом з прав людини); 4) процедуру розв'язання спорів у міжнародних організаціях – міжнародна процедура примирення в органах ООН, розв'язання міжнародних спорів у спеціалізованих установах ООН, мирне вирішення спорів між членами регіональних організацій: в рамках Пакту ЛАД, Хартії ОАЄ, Статуту ОАД і Боготського договору 1948 p., Статуту Співдружності незалежних держав 1993 р. тощо.

Інші автори пропонують значно стисліші класифікації мирних засобів розв'язання міжнародних спорів. Так, Д. Б. Левін виокремлює лише дві категорії: а) засоби, що застосовуються самими учасниками спору (дипломатичні переговори, слідчі й погоджувальні процедури); б) засоби, які застосовуються державами, що не є сторонами спору, чи міжнародними організаціями (добрі послуги, посередництво, обстеження, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних органів, у Раду Безпеки ООН і Генеральну Асамблею ООН).

Приблизну схему класифікації мирних засобів розв'язання міжнародних спорів зарубіжними вченими можна звести до такого: 1) дипломатичні переговори – прямі, двосторонні, багатосторонні, з участю третіх держав – добрі послуги і примирення, з використанням консультативних змішаних комісій – слідчі й погоджувальні комісії; 2) судова процедура – міжнародний суд, арбітраж, 3) розв'язання спорів міжнародними організаціями (В. Оутрата, Я. Азуд). Автори найрізноманітніших класифікацій виокремлювали: дружні методи, арбітраж і юридичне вирішення, добрі послуги і посередництво, погоджувальну процедуру (Дж. Брайєрлі); переговори і втручання третьої сторони – розслідування і встановлення фактів, посередництво, примирення і добрі послуги, арбітраж, судовий розгляд, розгляд спорів у регіональних органах, у Раді Безпеки ООН і Генеральній Асамблеї ООН (С. Бейлі); дипломатичні методи – переговори, добрі послуги і посередництво, розслідування обставин, примирення, розгляд у рамках міжнародних інституцій – ООН, ОАЄ, ОАД, ЛАД, НАТО, ОБСЄ, міжнародних організацій з обмеженою компетенцією, арбітраж, розгляд Міжнародним Судом ООН (М. Н. Шоу); арбітраж, юридичне вирішення, переговори, посередництво, добрі послуги, угоди, розслідування, вирішення в рамках ООН (Дж. Старк); дипломатичне, політичне, арбітражне, судове врегулювання (Ш. Руссо); дипломатичну, судову процедури і процедуру в рамках міжнародних організацій (Б. Мурті); дипломатичні засоби, розгляд у рамках міжнародного третейського суду, врегулювання за Статутом ООН, розгляд Міжнародним Судом ООН, на регіональному рівні (Ф. Бербер); юридичні методи, дипломатичні методи, арбітраж, юридичне вирішення (Ю. Стоун) і т. д., і т. п.

У своїх дослідженнях, які стали відправними для цілого покоління радянських учених, Е. А. Пушмін обґрунтовував, що основним критерієм класифікації мирних засобів, який дає змогу виявити їх суттєві ознаки та елементи, мають бути ступінь і форма участі або неучасті суверенної волі учасників спору в процедурі врегулювання й у винесенні рішення по суті. Учасники спору можуть або самі, і тільки самі, вирішити спір, або добровільно усунутися від активної участі в процесі врегулювання і доручити його ведення третім державам або міжнародним організаціям.

Виходячи з цього критерію класифікації мирних засобів розв'язання міжнародних спорів, Е. А. Пушмін пропонував поділити їх на три основні групи:

• безпосередня дипломатична акція (прямі переговори і консультації, змішана погоджувальна процедура, інститут прикордонних представників);

• міжнародні процедури примирення як урегулювання спору сторін за допомогою третіх елементів (добрі послуги, посередництво, класичні види слідчих та погоджувальних процедур, розгляд спорів у міжнародних організаціях);

• міжнародний юридичний розгляд (арбітраж і міжнародний суд).

Очевидно, що наведеними прикладами наявні класифікації мирних засобів розв'язання міжнародних спорів не вичерпуються. Спроби здійснити такі класифікації за різними критеріями робитимуться в майбутньому, оскільки є нагальна потреба в більш ефективному, всебічному вивченні природи, характеру, сутності мирних засобів, їхнього потенціалу у вирішенні спорів тощо.