Про логічну перспективу

Логічна перспектива — це повідомлення основної думки під час читання вголос речення, «ланцюжок» із декількох речень, завершених за думкою і композиційно, уривка, оповідання, статті, монологу.

К. Станіславський називав перспективою «розважливе гармонійне співвідношення й розподіл частин при охопленні всього цілого».

У перспективі переданої думки (логічній перспективі), на його думку, важливу роль відіграють логіка й послідовність під час розвитку думки й створення співвідношення частин протягом усього цілого. Така перспектива в думці, що розгортається, створюється за допомогою довгого ряду наголошених слів, що надають зміст фразі. Як у слові ми виділяємо той або інший склад, а у фразі те або інше слово, у значному за розмірами уривку необхідно визначити найважливіші фрази, а в цілому довгому оповіданні, діалозі, монолозі — їх найважливіші складові частини, так само, як у цілій великій сцені, акті — їх найважливіші епізоди. Виходить низка наголошених моментів, що різняться між собою силою і темпом.

Інакше кажучи, для того щоб мовлення мало перспективу, потрібно знати головну думку уривка й створити звукові співвідношення між усіма наголошеними (сильно, середньо, слабко) і ненаголошеними словами, що складають речення або декілька речень.

Щоб найточніше і найвиразніше донести свої думки й почуття, виконавець насамперед повинен опанувати техніку передавання логічної перспективи у звучанні. Уміння визначати головне, не пропустивши і не зім'явши другорядне, привести слухачів «до мети» — фіналу речення, уривка, оповідання — це вміння донести логічну перспективу.

Повідомлення логічної перспективи вимагає координування різних за силою і якістю наголосів. Це аналогічно до різних планів у живописі. У живописі найважливіше висунуто на передній план; додаткове, менш важливе перебуває на другому, на третьому плані; нарешті, найменш важливе майже непомітно.

На думку К. Станіславського, «в мовленні існують такі плани, що дають перспективу фрази. Найважливіше слово найяскравіше виділяється й виноситься на найперший звуковий план. Менш важливі слова створюють цілі ряди глибоких планів».

Станіславський радить під час визначення наголосів, у першу чергу, обрати серед усієї фрази одне найважливіше слово і виділити його наголосом. Після цього варто зробити те саме з менш важливими, другорядними словами, що потрібні для загального змісту, їх доречно відсунути на задній план.

Навіть маленька фраза має свою перспективу. Що ж це озна­чає? У короткій фразі є своя «мета» — головне наголошене слово, що несе основну думку.

ВПРАВИ