Джерела права Руської Держави

На Русі значного поширення набули рецептовані (запозичені) джерела права. Їхня поява була обумовлена впливом візантійської церкви, особливо після прийняття християнства у 988 р. Представники вищого духовенства, а де більшість складали греки, керувалися нормами візантійського права, і прибуваючи на Русь, приносили з собою правову свідомість, вироблену на батьківщині. Не знаходячи відповідних норм у місцевому законодавстві, церковні ієрархи змушені були заповнювати прогалини відповідниками з візантійського права.

Джерелами іноземного права на Русі були:

- «Закон судний людем» - юридичний збірник, укладений болгарським царем Симеоном (893 – 927 рр.); був переробкою деяких візантійських і давньоєвропейських законів. Мав велике поширення на Русі;

- «Номоканони» (на Русі називалися Кормчі книги) – юридичні збірники, де містились як церковні правила, так і настанови римських і візантійських імператорів про церкву.

- «Еклога» - офіційний законодавчий звіт візантійського права VIII ст., пам’ятка законодавства інокоборців. Мала на меті обмежити церковні привілеї та землеволодіння, спрямовувалося проти пишності обрядів, збільшення кількості монастирів. Збірка наразилася на шалений спротив духівництва, зрештою її було скасовано;

- «Прохірон» - своєрідний посібник для вивчення законодавства Візантійської імперії. Анулював низку положень «Еклоги», змінив багато джерел права. У галузі спадкового права скасував інститут заповіту, збільшив розмір перед шлюбного подарунку з боку нареченого тощо.

Перекладені слов’янською мовою «Еклога» і «Прохірон» дістали на Русі назву «Градського закону». Їхній текст час від часу доповнювався руськими правовими нормами, що відзначалися гуманнішим, ніж у Візантії, характером. Там, де у Візантії застосовувалися смертна кара або калічницькі покарання, у нас накладалися грошові штрафи на користь єпископа.

«Книги законні» - це переклад візантійських законів. Їхніми джерелами були закони візантійських імператорів, «Еклога» та «Прохірон». На Русі з’явилися в кінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. Основну увагу приділяли кримінальному праву, зокрема системі покарань за злочини проти держави, життя, здоров’я, честі фізичних осіб.

Місцеві джерела права. Ними на Русі були, як звичай, так і закон. Найдавнішим джерелом права будь-якого народу, зокрема й українського, був звичай. У ІХ ст. він набув значення неписаної правової норми. У той час звичаєве право позначалося такими староруськими термінами, як «правда», «покон», «закон». Неписане звичаєве право знайшло своє місце у перших актах князівського законодавства, які скоріше фіксували звичаєві норми, ніж створювали нові.

Першою писаною збіркою права, яка на жаль, не дійшла до нас, був «Устав і закон руський». На його існування вказує згадка, що міститься у ст. 6 русько-візантійського договору 945 року.

Писані норми права на Русі мали також форму договорів. В історичних і правових пам’ятках того часу вони називалися «миром», «рядом». Відомі такі договори:

- договір князя з народом. Укладався в разі обрання князя на віче або в разі самовільного захоплення князівського стола. У період становлення держави (ІХ-ХІ ст.) укладались, як усно, так і письмово. Від ХІІ ст. договори оформлялися лише в письмовій формі. У них зазначались умови, на яких князь мав здійснювати свою владу. Договір скріплювали взаємною присягою народу та обраного князя. Вона складалася обома сторонами у формі хресного цілування;

- міжкнязівські договори. Відомі з ХІІ ст., мали на меті запобігти чи припинити міжусобні війни, розв’язати суперечки. Зазвичай називалися «хрестовими грамотами»