Складні речення для синтаксичного розбору

І.

1. До болю в серці шкода цього старого двоповерхового батьківського будинку, куди привезла тебе мама новонародженого, де минуло дитинство, де, власне кажучи, все життя минуло /журн./.

2. Дальші рядки маминого листа вразили Ірину. Вони були написані ніби й до неї і в той же час до якоїсь зовсім іншої дівчини, яка зникла раз назавжди майже рік тому і з якою уже Ірина сьогоднішня нічого не мала спільного /журн./.

3. І йому набігли на очі і озеречко червоної пшениці, що нагойдалося собі за літо, і хата-білянка, і оте чорнобриве дівчисько, що босе жде його на вечірнім порозі й назбирує на косу відсвіт далеких зірок і від якого пахне материнкою чи ромен-зіллям /журн./.

4. Десятикласники, затамувавши подих, слухали свого Василя Олександровича і дивувалися не тільки його знанням, його пам’яті, а й тій простоті й сердечності, з якою він розповідав їм про слово, про мову, про книгу, про велике могутнє море, яке називається літературою /з тв./.

5. Кажуть, що там, де побуваєш, лишається частка твого
серця /О. Гончар/.

6. Ніколи не знав, що малюки, вітаючи нас помахом руки, коли наш поїзд між полями лине, дарують неоцінні нам перлини, які ревниво треба берегти /М. Рильський/.

7. Мені хотілось відповісти, що розумію, що я завжди любив ці лермонтовські вірші, але й слова не мовив, бо збагнув, що для Віктора ці вірші важили значно більше, що вони супроводжували його завжди, що він бачив у них щось таке, чого, можливо, мені не побачити. /Є. Гуцало/

8. Взимку і влітку, у весняну пору і в осінні дощі біля підніжжя пам'ятника не в'януть живі квіти — прекрасний символ невгасимої вдячності народу великому Каменяреві, безсмертному співцю боротьби і любові.

(З тв.)

9. Довкола все жило: шарудів листям вітер, тихо шелестіла трава, над ромашкою крилами лопотів метелик, на стеблині пирію сидів коник. (З тв.)

10. Споконвіку пісня була вірним супутником, сестрою і другом людини, з її життєдайних джерел починався Дніпро нашої літератури, вона зростила зерна добра й правди.

(З тв.)

11. Зігріте яскравим проміння сонця, умите теплими дощами, прикрашене зеленню полів та ніжними пелюстками квітучих садів, легкою ходою крокує по Україні літо. (З тв.)

12. Ліс стоїть задумливий, печальний: йому ось - ось треба пишне своє вбрання скидати, підставляти свої віти дощам холодним, хуртовинам сніговим. (З тв.)

13. Наша рідна українська мова - це основа нашої безмежно багатої культури, це наш дух, наш космос, наша душа. наша пісня, якій світ дав найвищу оцінку. (З тв.)

14. З—поміж безлічі книг. з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне. (З тв.)

15. Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства. (З тв.)

16. З давніх часів батьки привчали дітей своїх до традицій берегти хліб, ще з молоком матері засвоювалися високі пошанівні форми бережливого ставлення до святая святих. (З тв.)

17. Зелені килими озимини, гудіння тракторів на безкраїх ланах, ясне сяйво сонця, бадьорі співи птахів - все це зливається в єдиний хоровод весни. (З тв.)

18. Велика любов до людей праці, безмежна відданість прогресивним ідеалам віку, краса творчого подвигу зробили Івана Франка безсмертним у пам'яті народній. (З тв.)

19. Дмитро Шостакович - один з найбільш відомих композиторів нашого часу, його ім'я добре знають у найвіддаленіших куточках земної кулі, його твори звучать на всіх континентах.

(З тв.)

20. Петро Олексійович Левченко - відомий український пейзажист, художник глибоких і щирих почуттів, його завжди скромні пейзажі пройняті любов'ю до рідної землі і простої людини.

(З тв.)

21. Сотні солов'їв щебетали по кущах молодого поросту, горлиці туркотали в ліщині, зозулі неугавно перекликались, перелітаючи з дерева на дерево. (За Панасом Мирним)

22. Хлопець, згадавши недавню бувальщину, мимоволі зупинився біля придорожньої верби, погладив рукою намерзлий стовбур, а той згори струсив на нього дим паморозі.

(За М.Стельмахом)

23. В одному місці розрослись чималі вишняки, а далі од берега, коло самих хат, ростуть дикі груші та яблуні, розкидавши своє широке гілля понад соняшниками.

(За І.Нечуєм - Левицьким)

24. Як тільки весна десь у житечку-пшениці розминеться із літом, у нас достигають суниці, достигають уночі при зорях, і тому стають схожими на росу, що випала з зірок.

(За М.Стельмахом)

25. З таким дзвоном упали перші краплини, що все стрепенулося, і вже широкою чарівною музикою зашумів дощ, про який кажуть, що це сиплеться з неба золото. (За О.Гончаром)

26. Запорожжє іспоконвіку було серцем українським, там воля ніколи не вмирала, давні звичаї ніколи не забувались, козацькі пісні до посліду днів не замовкали, і було те Запорожжє. як у горні іскра.

(За П.Кулішем).

27. Якщо ми нарешті зрозуміли, що треба берегти природу, то давно треба розуміти, що екологія мови — це екологія наших душ як розумних істот, а не просто як живих мешканців Землі.

(За Г. Пудьгою)

28. У великій краплині роси, що зібралась за ніч між пелюстками, відбивається весь той щойно народжений ранок, і тремтить у тій краплині його прохолода, й віддзеркалюється невидимий вітерець.

(Є. Гуцало)

29. Підійдеш до маків, довго стоятимеш, здивований їхньою чистотою й непорочністю, милуватимешся з цнотливості їхнього блиску, не порівняєш їх ні з власним життям, ні свого життя не порівняєш із їхнім цвітінням.

(С.Гуцало)

30. Все довкола благало дощу, але з білястого, злинялого від спеки неба нещадно пекло сонце, і тільки вечорами в останні дні над обрієм стали громадитися хмари.

(За Б. Антоненком-Давидовичем)

31. Никли в міському саду гіллясті клени, на берестах і тополях не перешіптувалося застигле листя, на центральній вулиці вкривалися цупким шаром пороху кущі жовтої акації, і старі верби сумно спускали до води довге віття.

(За Б. Антонечком - Давидовичем)

32. Маки й тюльпани таких яскравих кольорів, які вміє створити й розмалювати лише щедре південне сонце, немовби сперечаються між собою розкішшю і красою. (За Д. Мордовцем)

33. Ліс іще дрімає, а з синім небом уже щось діється; воно то зблідне, наче від жаху, то спалахне сяйвом, немов од радощів. (О.Коцюбинський).

34. Сонце покотилося вгору, піднімалось все вище та вище, і гора заблищала, залисніла й замиготіла усіма кольорами ясної веселки, неначе вона була обсипана битим кришталем.

(За І.Нечуєм - Левицьким)

35. Жнива клекочуть і смерком, і поночі, і вдосвіта, гуркочуть комбайни, захлинаються од веселого гніву молотарки, опівночі на критому току горять жовті ліхтарі, освітлюючи купи зсипаної тут пшениці.

(Є.Гуцало)

36. Пригадую. як ранньої весни поверталися з церкви жінки з запаленими свічками, ховали кволе світло за крайками хусток, оберігали від подуву вітерця, од власного дихання, намагаючись донести свічки додому.

(Є.Гуцало)

37. Діти зламували на Івана Купала гільце, прикрашали його стрічками, паперовими квітами та ходили з ним по вулиці, співали пісень тремтячими голосами, а потім прикривали ним грядку огірків, щоб добре цвіли та родили.

(Є. Гупало).

38. Павутина бабиного літа пливе звіддалік, як чиєсь зітхання, вона знаходить посеред городу нашу матір, чіпляється за плече, потім перепливає на материні чорні коси.

(Є. Гуцало).

39. У Криму споконвіку ростуть кипариси і тополі, може, найстрункіші в світі, небо, і сонце, і гірські струмки, і долини такі чудові, що, здавалося б, там невичерпне життя, невмируще щастя, нестаріюча молодість прихилились навіки.

(За Д. Мордовцем).

40. Холодом віє від снігів, крижані вихори зароджуються у піднебессях, падають на тепле море, чорний дим хмар клубочиться між горами, пожадібливо тягнеться до сонця, а сонце злякано втікає від нього далі й далі.

(За П.Загребельним).

41. Щось її тримало тут, у селі, може, діти, що так жадібно ловили кожне слово молодої, закоханої у своє ремесло вчительки, а може, степи, неокраї, з вічною красою у всі пори року.

(За Г. Кулебою).

42. І ось ви пірнаєте у міцні запахи живиці, перетлілого листя, червневого різнотрав'я; зітхаєте полегшено, мовби позбулися тут своїх клопотів, мовби ліс назавжди визволив душу од честолюбства, заздрощів та житейської скверни.

(Г. Грищук).

43. І все оте; трави, очерети, стежки, хутори з їхніми будівлями, пасовиськами — охоплене, застигнуте з трьох сторін світу синім, зелено-жовтим, гладеньким чи гривасто-розгойданим простором безмежного моря.

(Г.Грищук)

44. Ще не одцвіли маковими пелюстками високі перисті хмари на заході, ще не наспівалися солов'ї вечорові, а вже запалало небо на сході, налилося таким ніжним соком, що аж захотілося його напитись.

(За Ю.Збанацьким).

45. Мова - основа культури нації, найбільший скарб, і відбирати її у народу - значить відбирати усе минуле й сучасне, позбавляти людину й народ найлюдянішого в їх творчому існуванні.

(К.Наріжний).

46. Матері сподіваються від своїх дітей найвищих духовних злетів, бо й в останню хвилину думають про те, щоб діти їхні жили гідно серед людей і творили добро на своїй землі.

(О. Сизоненко).

47. У найважчих обставинах, коли життя здається неможливим, не можна переступати ту грань, за якою кінчається владарювання розуму над нашими вчинками і починається темна стихія егоїстичних бажань.

(В. Сухомлинський).

48. Через часові відстані ми бачимо життєвий і творчий подвиг Тараса Шевченка, осягаємо неперехідне значення його творчості, що і сьогодні дихає життям, правдою, глибиною і красою людського почуття. (За О. Гончаром).

49. Підсумками референдуму Україна засвідчила перед усім світом, що, незважаючи на жорстоке і послідовне викорінення генетичного коду, в менталітеті українця державницька ідея - незнищенна.

(М. Шпаковатий).

50. Треба активно розвивати свою мову: усно й письмово викладати думки, перебудовувати сказане, шукати найкращі й найдоцільніші варіанти висловлювання. (О. Федик)

51. День, як зізнання у любові,

Весь розпрозоривсь і навис,

Ще квітнуть зорі, і в діброві

Ромени ще не одцвілись.

(Г.Світлична)

52. Запахла знов на вітрі рута - м'ята,

Не варто давній смуток пам'ятати,

Вуста зелений холод холодить,

Не варто по стежках тривог ходить!

(В.Корж)

53. Огорнута тонким повітрям літа,

Настояним на зорях і на травах,

На зустрічах, прощаннях і надіях,

Світилась ніжно молодість твоя.

(С.Бурлаков)

54. Любов до рідної мови - найприродніше духовне начало людського життя, вона не тільки не заперечує любові і пошани до інших мов, а навпаки - народжує, плекає інші мови. (3 тв.)

55. На весь світ славиться своїми багатствами Україна, але найбільше славиться вона своїми людьми, які успадкували від своїх предків любов до праці, щедрість і доброту. (З тв.)

56. Одступились співанки забуті,

Що згубились в зеленій руті,

Що співалися в добру пору:

"Рости, рости, тополенько,

все вгору та вгору..."

(В.Корж)

57. Трояндо, до твоєї таїни

Лиш подумки торкнусь,

Щоб не згасити,

Щоб засвітились дивно з глибини

Усі твої гарячі колорити.

(С.Бурлаков)

58. Якщо не можна вітер змалювати,.

Прозорий вітер на ясному тлі,

Змалюй дуби, могутні і крислаті,

Котрі од вітру гнуться до землі.

(Л. Костенко)

59. З раннього дитинства ідо глибокої старості людина невіддільно пов'язана з мовою, а розпочинається прилучення до краси рідної мови з бабусиних добрих казок.

(За І. Вихованцем)

60. Поезія Володимира Сосюри довірлива, щира, безманірна, справді була співом душі - душі відкритої, людяної, дивовижної, тонкої і ніжної у своїх почуваннях. (О. Гончар)

61. Мальовничу природу України, її добрих і мужніх людей Тарас Шевченко сприйняв і полюбив ще змалечку, бо й сам він був живою часткою усього того світу, в якому народився і жив.

(З тв.)

62. Леся Українка прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти, але її творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос пролунали життєрадісні мотиви, сповнені віри і сили. (З тв.)

63. Україна - край чудесних пісень і мальовничих пейзажів, край квітучих садів і сріблястих рік, земля, по якій несе свої води до Чорного моря величавий Дніпро. (З тв.)

64. Культура мови - це духовне обличчя людини; вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духовних багатств рідного народу і надбань усього людства.

(О. Федик)

65. Звертаючись до образу Лесі Українки, до цього феномена людської стійкості, можемо бачити, якою силою може ставати в людині високість помислів, безмір любові до свого народу.

(О. Гончар)

66. Подвиг в ім'я людства - це, кажучи словами Сивоока, ті вчинки, які залишають слід на землі, без яких неможливим був би поступ людства. (З тв.)

67. Український народ упродовж свого існування завжди був неперевершеним творцем чарівної пісні, яка відрізняється своєрідністю, неповторністю на тлі світової музичної
культури. (З тв.)

61. Вітерець легенький дихнув, поблизу в траві засюрчав коник, а там, над шляхом, понеслась - полилась, неначе срібний дзвіночок, жайворонкова пісня.

(З тв.)

62. Володимир Сосюра був народжений і покликаний життям для поезії, вона була йому довгі роки єдиним заняттям, працею і відпочинком, його хлібом насущним, приносила творчу насолоду.

(3 тв.)

63. Невипадково збудований на крутих берегах Дніпра, Київ стоїть наче пильний вартовий на сторожі нашої мирної праці, звеселяючи своєю чудовою красою наші серця.

(З тв.)

64. Хто стане заперечувати, що багатюща народна мова - це одне з тих вищих художніх достоїнств, якими чарують нас і героїчний народний епос, і кращі твори народної української класики.

(З тв.)

65. Праця наша - довічна, бо є для кого трудитися, є кому ввірити образ і серце, є в кого черпнути глибин життя, глибин історії, глибин людяності.

(З тв.)

66. У кожному своєму концерті, хоч де б відбувався її виступ, Соломія Крушельницька виходила на сцену з українською народною піснею, несучи її в життя далеко за межами Батьківщини.

(О. Гончар)

67. Рідна мова - найбільша духовна коштовність, у якій народ звеличує себе, якою являє світові найцінніші набутки свою серця і мудрості, передає з покоління в покоління життєдайні традиції.

(І. Вихованець)

68. Треба глибоко розуміти, що мова тільки та невичерпно багата й гарна, яка виплекана твоїм рідним народом, яка живиться із народних джерел, що ніколи не замулюються.

(З тв.)

69. На весь світ славиться своїми багатствами Україна, але найбільше славиться вона своїми людьми, які успадкували від своїх предків любов до праці, щедрість і доброту.

(З тв.)

70. Українська сцена була багата яскравими індивідуальностями; згадаймо гордість нашої культури - класичний „театр корифеїв”, що уславив себе грою братів Тобілевичів, натхненним мистецтвом Марії Заньковецької. (О. Гончар)