Відродження та основні ідеї мислителів Реформації

Термін «Відродження» (Ренесанс) на початку означав факт відновлення в культурі видатних досягнень античної цивілізації, втрачених у епоху Середньовіччя. Згодом це поняття починає використо­вуватися на позначення усього комплексу змін, які відбувалися у Європі. Серед цих змін – формування національної державності, криза римо-католицької церкви, формування гуманістичної системи цінностей. Політична думка епохи Відродження у своєму розвитку пройшла три етапи: 1) гуманістичний або антропоцентричний (середина XIV - середина XV ст.) характеризується протиставленням середньовічному теоцентризму інтересу до людини у її стосунках зі світом; 2) неоплатонічний (середина XV - перша третина XVI ст.) відзна­чається постановкою проблеми соціального буття; 3) натуралістичний (середина XVI - початок XVII ст.) на якому закони природи намагаються застосовувати до пізнання соціальної дійсності.

Реформація – це широ­кий антифеодальний та антикатолицький рух в І половині XVI ст., який зак­лав початок протестантизму. Реформація означала рух за необхідність удосконалювати церкву, світські порядки, правові інститути. Для Реформації дуже показова обов'язковість жорсткого підпорядкування людини громаді. Лідером Реформації був М.Лютер, який виступав не лише проти за­силля папської влади, але й за зменшення влади церкви взагалі. У 1517 р., ставши свідком продажу індульгенцій, він прибив до дверей храму у м.Віттенберг свій твір «95 тез», закликаючи до публічної дискусії. Про­відною думкою тез була неприпустимість перетворення продажу індуль­генцій у засіб збагачення церкви за рахунок духовного розбещення вірую­чих. Хоча диспут над тезами був заборонений, вони сприяли об'єднанню різних верств громадян у боротьбі за релігійну та національну незалежність Німеччини. Провідними ідеями Лютера були: • необхідність всенародної боротьби з папством під проводом світської влади; • безумовний послух народу світській владі; • ідеалом є сильна та стабільна абсолютна монархія; • світська влада не є ідеальною, а лише стримує явне зло; • необхідним є законний примус з боку держави; • монарх як суб'єкт верховної влади є вільним від морально-релігійних обмежень; його дії підвладні лише «судові розуму» та вищим законам; • піддані мають право на незалежні переконання, а у випадку пере­слідування за них - право на опір. Реформістський рух не був цілісний; в результаті розколу у ньому утво­рилося два напрямки: бюргерсько-князівський (очолював М.Лютер) і пле­бейсько-селянський (очолював Т.Мюнцер). Реформація у розумінні Т.Мюнцера – це соціально-політичний пе­реворот, який повинні здійснювати селяни та міська біднота. Саме ці найзнедоленіші верстви суспільства здатні встановити новий суспіль­ний лад. Мюнцер виступав за ненасильницьку ліквідацію феодаль­ного ладу і за встановлення такого порядку, в якому жоден христия­нин не мав би приватної власності, не посідав би урядової посади. Його ідеалом був суспільний устрій, позбавлений майнового розша­рування; оскільки всі люди рівні перед Богом, то всі вони повинні бути рівні на Землі. Другим, крім лютеранства, напрямком Реформації був кальвінізм. Ос­новні його ідеї викладені у праці Ж.Кальвіна «Настанови в христи­янській вірі» (1536). На відміну від лютеранства, яке ставило церкву у за­лежність від держави, кальвінізм зберігав щодо останньої незалежність. Відкрита непокора і повалення правителя-тирана допускається, на думку Кальвіна, лише тоді, коли використані всі способи пасивної непокори, легальні форми боротьби. Найкращою формою правління вва­жав олігархічну організацію управління державою. Ідеалом є встанов­лення теократії (республіки святих). Ідеологом французького реформаторства був Ж.Боден. Він виступав на захист віротерпимості, вимагав сильної влади, котра б поважала за­кон, захищала свободу совісті. Боден першим сформулював і обгрун­тував поняття суверенітету як ознаки держави. «Суверенітет – це абсолют­на і постійна влада держави... Абсолютна, не пов'язана жодними закона­ми влада над громадянами і підданими». Серед суттєвих ознак сувереніте­ту держави Боден називав право видавати і скасовувати закони, ого­лошувати і заключати мир, призначати вищих посадових осіб, здійснюва­ти суд в останній інституції, помилувати. Вище за носія суверенітету є тільки Бог і закони природи. Державу визначав як правове управління багатьма родина­ми і тим, що їм належить, відповідно до справедливості та законів при­роди. Основною держави є сім'я. Боден вважав, що держава виникає шляхом завоювання, насильства, панування однієї групи над іншою. Ви­никнення різноманітних форм держави ставив у залежності від географічного становища та природних умов кожного народу. Серед форм правління виділив демократію, аристократію, монархію; до пер­ших двох відносився негативно, бо при демократії дуже багато законів і влад, а загальні справи є в занепаді. Що ж до аристократії, то серед знатних людей розумних небагато і, як наслідок, управляє нерозумна більшість. Найкращою формою правління Ж.Боден вважав обмежену за­конами монархію, де суверенітет повністю належить монарху, а управ­ління здійснювалося б на аристократичних і демократичних принципах.