Зовнішня політика Японії у 1950-ті – 2000-ті роки

Тема 15. Країни Азії у міжнародних відносинах.

План

Зовнішня політика Японії у 1950-ті – 2000-ті роки.

Японсько-американські відносини

Японсько-радянські та японсько-російські відносини

Пріоритетні інтереси Японії у Південно-Східній Азії.

Зовнішня політика КНР 1950-ті – 2000-ті роки

Країни корейського півострова 1950-ті – 2000-ті роки.

Зовнішня політика Японії у 1950-ті – 2000-ті роки

Основою японської зовнішньої політики в повоєнний період стала «доктрина Йосіда», згідно з якою Японія мала концентруватися на завданнях економічного зростання, не звертаючи серйозної уваги на стратегічну боротьбу між СРСР і США.Основною ме т ою «економічної дипломатії» Японії було зміцнення її економічних позицій поза національними кордонами. Проте подібний підхід ігнорував реальний внесок Японії в «стримання комунізму» і ті прибутки, що вона одержала завдяки участі в цьому «стриманні». Тільки на корейській війні японські компанії «заробили» близько 13 млрд. доларів, дещо меншими були їхні прибутки від війни у В’єтнамі. Таким чином, внесок Японії в боротьбу проти комунізму мав не тільки економічний, а й політичний характер, якщо взяти до уваги підтримку як стратегічного, так і локального анти комунізму. А участь у «стриманні» СРСР і КНР мала й чисто військовий компонент, оскільки це «стримання» базувалося, зокрема, на сукупному військовому потенціалі США та Японії.

На думку російського політолога Р. Ш. -А. Алієва, «доктрина Йосіда» увібрала в себе всі складові класичного варіанта доктрини безпеки: економічний, політичний і військовий. Останній забезпечувався не тільки японо-американським Договором безпеки 1951 p., поновленим у I960 р. під назвою «Договір про взаємне співробітництво і гарантії безпеки між Японією і Сполученими Штатами Америки», а й силами самооборони Японії, чисельність яких, згідно з офіційними даними 1985 p., становила 272 тис. чоловік, і наявністю американських військових баз на японській території. За Р. Ш. - А. Алієвим, у такому класичному варіанті «доктрина Йосіда» діяла до початку 70-х років.

Три важливі події початку 70-х років внесли корективи в зовнішню політику Японії. По-перше, це поразка США у В’єтнамі, по-друге, Японія по США друге місце в капіталістичному світі за ВНП і, по-третє, почалася розрядка в радянсько-американських відносинах. «Доктрина Йосіда» трансформувалася в класичну доктрину національних інтересів, компоненти якої в японському варіанті виглядали таким чином: загальна безпека, національна безпека, мир і стабільність у всьому світі. На початку 70-х років у японських політичних, наукових і ділових колах пролунали заклики до приведення міжнародної ваги країни у відповідність з її економічним потенціалом. Стратегічна мета цієї ідеї випливала з зовнішньополітичного компонента доктрини національних інтересів. Для Азії була сформульована додаткова концепція, яка дістала назву «доктрина Фукуда». Слід підкреслити, що майже всі цілі й завдання, що визначалися доктриною національних інтересів зразка 70-х років, Японія виконала за винятком головного — вона так і не стала великою політичною державою.