Відомий український поет

Не ясноокий образ Беатріче

І не вакханки темний, п'яний зір

Мене тривожить і невпинно кличе

В незнану даль, у золотий простір.

Ні! просте личко у хустині білій,

Тоненькі руки, злото довгих вій

І голос, півдитячий і несмілий,

Пронеслись тінню у душі моїй.

…І перша ніч – ніч перша і остання

І перше слово, те найбільше з слів,

Що я в саду під вітрове шептання

Уперше чув і вперше зрозумів.

Оріон золотий: Любовна лірика українських радянських поетів. – К., 1986. ‑ С. 11.

Василь Симоненко (1935–1963),

Відомий український поет, журналіст.

Любов

Дзвенять німою тугою ліси,

Коли їх ніч тремтлива обнімає

І від очей у ревності ховає

Принади їх первісної краси.

Бринять живою радістю ліси,

Як ранок спалахне на небокраї,

Як сонце огняне завісу піднімає

Із їх первісної і чистої краси.

Мені здається, – може, я не знаю –

Було і буде так у всі часи:

Любов, як сонце, світу відкриває

Безмежну велич людської краси.

І тому світ завжди благословляє

І сонце, що встає, і серце, що кохає.

Симоненко В. У твоєму імені живу. – К., 1994. ‑ С. 42.