Які вимоги висуваються до стилістичного оформлення тексту наукової роботи?

Домінуючим фактором організації мовних засобів у науковому стилі є їх узагальнено-абстрактний характер на лексичному й граматичному рівнях мовної системи. Узагальненість і абстрагованість надають науковому мовленню єдиного функціонально-стилістичного забарвлення. Розглянемо детальніше стилістичні особливості наукових текстів.

Ø Для наукового стилю характерним є широке використання абстрактної лексики, яка переважає над конкретною: концентрація, мислення, відтворення, залучення тощо. У науковому викладі майже не вживаються слова, що виражають одиничні поняття, конкретні образи.

Ø Узагальнено-абстрактний характер мовлення підкреслюється також уживанням спеціальних слів на зразок: зазвичай, як правило, завжди, постійно, систематично, регулярно, будь-що, будь-який, кожний тощо.

Ø Оскільки в галузі науки й техніки потрібне точне визначення понять і явищ дійсності, що відбиває об'єктивність наукових істин, специфічною особливістю словникового складу наукового стилю є використання термінології.

Ø У науковому мовленні вживаються переважно аналітичні форми вищого й найвищого ступенів прикметників або прислівників: найбільш раціональний, найменш ефективно, найбільш складний тощо.

Ø Більшість дієслів у наукових текстах вживається у формі теперішнього часу. Вони виражають найчастіше атрибутивне значення або значення констатації факту й виступають в абстрактному тимчасовому значенні (теперішній позачасовий). Оскільки дієслова у формі теперішнього часу позначають постійні ознаки, властивості, процеси або закономірності явищ, при них можливе вживання визначників на зразок: звичайно, завжди, як правило, останнім часом, постійно, неможливо сьогодні, на даний момент тощо.Наприклад: Останнім часом інформаційні технології поширюються у сфері … На даний момент IP-адреса визначається чотирма числами (від 0 до 255).

Ø Абстрагованість значення поширюється на форми дієслів майбутнього й минулого часу, що набувають позачасового значення: визначимо сферу використання; проведемо дослідження; складемо рівняння; цей закон використали; дослідження проводилося та ін.

Ø З видових форм дієслів найбільш вживаними в науковому мовленні є форми недоконаного виду, здебільшого абстрактно-узагальнені за значенням. У науковому мовленні вони становлять близько 80%. Дієслова доконаного виду часто використовуються у формі майбутнього часу, синонімічного теперішньому позачасовому, видове значення таких дієслів стає ослабленим, унаслідок чого доконаний вид у більшості випадків можна замінити недоконаним: проведемо дослідження – проводимо дослідження; порівняємо (результати) – порівнюємо результати; розглянемо (закономірність) – розглядаємо закономірність.

Ø У науковому стилі поширені форми ІІІ особи однини й множини дієслів як найбільш абстрактно-узагальнені за значенням. Форми І особи множини дієслів і займенник ми, що вживається при них, характеризуються додатковими значеннєвими відтінками. Вони звичайно слугують не для позначення конкретних осіб, а для вираження абстрактно-узагальненого значення: ми можемо визначити площину…; ми прийшли до висновку…; якщо ми проаналізуємо… Таке значення часто виражається особовою формою дієслова за відсутності займенника: можемо визначити...; можемо зробити висновок…; якщо проаналізуємо... Можна замінити такі особові конструкції безособовими або інфінітивними: можна визначити...; можна зробити висновок...; якщо проаналізувати...

Ø Форми І особи однини дієслів і займенник я в науковому мовленні майже не вживаються, тому що тут увагу зосереджено насамперед на змісті й логічній послідовності його викладу, а не на суб'єкті. Практично не використовуються й форми ІІ особи однини й множини, які більш конкретно позначають автора мовлення й адресата. У науковому ж мовленні адресант і адресат відсторонені; тут важливо не те, хто говорить, а те, про що говорять, тобто тема повідомлення, зміст висловлення. Адресується наукове мовлення звичайно не якійсь конкретній особі, а невизначеному широкому колу осіб.

Ø В українських наукових текстах не бажано використовувати вислови з розщепленим присудком, що описують дію двома словами: дієсловом, який указує на те, що щось відбувається, і віддієслівним іменником, який показує, що саме відбувається (наприклад: виконувати обчислення, робити моделювання, має застосування, здійснювати контроль тощо). Замість них використовується лише дієслово, яке влучно й стисло передає те саме значення: обчислювати, моделювати, застосовується, контролювати та ін.

Ø У науковому стилі вживаються сполучники, прийменники й прийменникові сполучення, у ролі яких можуть виступати повнозначні слова, найчастіше іменники: з допомогою; відповідно до; у результаті; з причини; на підставі; залежно від; порівняно з; у зв’язку з; мірою того, що й т. п. Такі прийменники й сполучники, порівняно із простими, дозволяють більш виразно й точно відтворювати зміст, тому що коло їх значень є вужчим.

Ø У писемному науковому мовленні переважають прості, поширені й складнопідрядні сполучникові речення. Серед перших найбільш уживані неозначено-особові із прямим додатком на початку речення (наприклад, для цього використовують..; за основу беруть…; ці апарати підключають до…). Поширеними в наукових текстах є безособові речення (наприклад, важко не погодитися…; прилади можна використовувати для…; необхідно зробити висновки, що…; у ході дослідження використано…; з’ясовано, що…; зроблено висновок про те, що…).

Ø Використання номінативних речень у наукових текстах є досить обмеженим. Вони вживаються звичайно в заголовках, формулюваннях пунктів плану. Наприклад: Роль сигналів у процесі обміну даними. Інформаційна міра складності в задачах розпізнавання.