У чому стилістичні особливості використання у професійному мовленні інфінітива та безособових дієслів?

Інфінітив (початкова форма дієслова; неозначена форма) – це форма дієслова, яка означає дію, але не виражає способу, часу, особи, числа і роду (хотіти, йти, чекати).

Дієслівні форми творяться за допомогою закінчень або граматичних суфіксів від двох основ. Основа інфінітива виділяється в неозначеній формі дієслова після відкидання -ти (виправда-ти, шука-ти, гукну-ти). Основа теперішнього часу (а в дієсловах доконаного виду – майбутнього) виділяється у формі третьої особи множини теперішнього (або майбутнього) часу після відкидання закінчення -уть (-ють), -ать (-ять): вед-уть, гука-ють, леж-ать, сто-ять.

Безособові дієслова – особлива форма дієслова, що означає дію без відношення до будь-якої особи (темніє, щастить, дніє).

Безособові дієслова означають фізичний або психічний стан людини та явища природи. Особливістю безособових дієслів є те, що вони утворюють не всі форми словозміни. Надзвичайно поширена як у писемній, так і в усній мові така помилка у вживанні особових форм дієслова: дуже часто вживають у першій особі дієслово пробачатися (извиняться). Не слід говорити пробачаюсь (извиняюсь); значно краще - вживати ці дієслова у другій особі: пробачте, вибачте (укр.), извините, простите (рос.) або описово: (я) прошу пробачення, вибачення (укр.), (я) прошу прощения, извинения (рос.) та ін.