Складена форма недоконаного виду

Дієслова майбутнього часу змінюються за особами й числами.

Систематичне спостереження за дієсловом-присудком у його зв'язку з підметом дозволяє розвивати в учнів навички координації головних членів речення і правильного написання особових закінчень. Цікавими в плані логічного мислення є спостереження над дієслівними словосполученнями, а запам'ятовування норм керування ряду дієслів організовує мовленнєву практику дітей.

Опрацювання дієслова як частини мови спрямоване на поглиблення знань учнів про граматичне і лексичне значення слова, про особливості словозмінювання і словотворення в українській мові, про синтаксичну роль у мовленні. При цьому вивчення дієслова відкриває великі можливості для усвідомлення граматичної будови мови, засвоєння та застосування навичок правильного вживання дієслівних форм, зв'язку їх з іншими словами.

23. Прислівник, його морфологічні ознаки. Розряди прислівників, їх творення. Правопис прислівників. Вивчення прислівника у початковій школі.

Прислівник – це самостійна частина мови, слова якої характеризують дію, стан або якісно-відносні ознаки предметів (як?, яким способом?, де?, куди?, коли?, чому?, навіщо?). Прислівник – незмінювана частина мови; це означає, що прислівники не мають морфологічних значень роду, числа, відмінка, часу, особи. Прислівник — це незмінна частина мови, що виражає ознаку дії, стану або ознаку іншої ознаки (надто повільний, повернути праворуч).
На відміну від інших самостійних частин мови прислівник не змінюється ані за числами, ані за відмінками, не має він також і ознак роду.
Прислівник не має свого, властивого тільки йому лексичного значення. Воно зумовлене лексичними значеннями тих частин мови, від яких він утворюється (день — вдень, мій — по-моєму, осінь — восени).
Прислівники мають властиві тільки їм словотоворчі суфікси -о, -е (тепло, добре, важче), -и, -ому, -єму (по-братськи, по-моєму).
Головною функцією прислівника в реченні є функція другорядного члена речення — обставини (Так жадібно раптом захотілося йому жити, що він навіть від однієї цієї думки задихнувся). Інколи прислівник виступає у ролі присудка (Сонце низенько, то й вечір близенько).
У реченні прислівник пов’язується з дієсловом, а також з прикметником і, рідше, з іменником.
Прислівник, який пов’язується з дієсловом, виступає як обставина способу дії, місця, часу, міри, мети чи ступеня (Небо помітно (наскільки?) посвітлішало; Навкруги (де?) бриніла весна).
Прислівник, що пов’язується з прикметником або іншим прислівником, служить для вираження ознаки якості — міри або ступеня її вияву і виступає в реченні обставиною міри (Ось зовсім (наскільки?) з-за гори з’явився корабель).
Наприклад:
Опівночі айстри в саду зацвіли (О. Олесь). – коли? – обставина часу;
Мати говорить майже пошепки. – як? – обставини способу дії;
Ми повернули ліворуч. – куди? – обставини місця;
Він сказав це зопалу. – чому? – обставина причини;
Це дуже порядна людина. – якою мірою? – обставина міри.
Як показують приклади, прислівники виражають різноманітні характеристики дій або ознак предмета і в реченні пов’язуються найчастіше з присудками, рідше – з означеннями.
Прислівники можуть уживатися також у ролі присудків – іменних або дієслівних:
Йому стало соромно. У хаті було темно. Вам слід відпочити.

Розряди прислівників за значенням:

Означальні:

· Якісно-означальні- це якісна характеристика абодії стану,відповідають на питання -як?: гарно, весело;

Сюди належить найпоширеніша в мові група прислівників на –о, зрідка на –е, які походять від прикметників, або співвідносні з ними: