Офоепічні норми вимови голосних та приголосних

Орфоепічні норми вимоги голосних і приголосних. Орфоепічний словник.

1. Голосні: (сильна і слабка позиція)

1) [а] - [ч ша], [д а л ко],

2) [у] - [буд ва], [ у д на].

3) [о] – слово [с л во], золото [з л о т о];

[ ] – перед складом, з наголосом [і], [у];

кожух [к ж х]; зозуля [з з у а];

4) [і] – діло [ д л о], сісти [ с с т и];

На початку слова [і] іноді [ і н о і]; інколи [ і н к о л и]; інший [ і н ш и й].

5) [е] Мексика [М к с и к а] (під наголосом),

стеля [с т. л я];

- на початку слова [е п х а];

- є закінченням чи до нього входить [м р е]; [п л е м].

6) [ е ] – в ненаголошеній позиції:

[в с е л о]; [в е с н а];

[и] – в кінці слів та під наголосом [в и н е с т и];

[и] – в слабкій позиції [ж и в ]; [в и ш н в и й].

2. Приголосні [б],[п],[в],[м],[ф] – тверді в кінці слова та складу.

голуб - [г луб];

сім - [ ім];

сипте - [си п т е];

[ ],[ ],[ ],[ ],[ ] напівпом’якшені перед і, я(передається одним звуком).

бігти [ і г т и]; піч [ і ч]; свято [с а т о];

ж,ч,ш → тверді широкий [ш и р о к и й];

піч[ і ч];

перед [і] та [а] напівпом’якшені - очі [ чі], [о б л и ч:а].

Подовжені приголосні вимовляються трохи протяжніше, ніж звичайно, і на письмі позначаються по­двоєними буквами: обличчя — [облич:а], Ганна — [ган:а].

Приголосні перед апострофом завжди вимовляються твердо: в'юн — [вйун], м'яч — [мйач], дит'ясла — [дитйасла].

Тверді приголосні [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз] перед на­ступними м'якими уподібнюються за м'якістю і вимовляються м'яко: [пов'іс'т'], [сон'ц'а].

Уподібнення приголосних за м'якістю на письмі м'яким зна­ком не позначається.

За способом і місцем творення найчастіше свистячі приголо­сні уподібнюються шиплячим і навпаки.

1.У дієслівних формах на -ться, -шся, -чся відповідні букво-сполучення читають так: -ться — -цьця [ц':а], -шс— -сься [с':а], -чся — -цься [ц'с'а], -жся — -зься [з'с'а]. Наприклад: хвилюються [хви^ел'уйуц':а], сподіваєшся [спод'івайе^ис':а], морочся [мороц'с'а], зважся [зваз'с'а].

2.У словоформах іменників на місці буквосполучень вимовля­ються такі звуки: -шці — -сьці [с'ц'і], -жці — -зьці [з'ц'і], -чці — -цьці [ц':і], -тці, -дці — -цьці [ц':і].

Наприклад: ромашці [ромас'ц'і], запорожці [запороз'ц'і], стежці [стезц'і], річці [р'іц':і], квітці [кв'іц':і], гадці [гац':і].

3.Звукосполучення вимовляються як: -зж-, -здж-, -ждж- — -жж-
[ж:]; -сш-, -зш—* -щш- [ш:], зч, сьч — щ [шч].
Наприклад: зжувати [ж:увати], приїжджати [при^ейіж:ати], підрісши [п'ідр'іш:и], привізши[при^ев'і:ши], розчин [рошчин], Парасчин [парашчин].

4. Звукосполучення -тч-, -дч-, -тш- вимовляються як -чч- [ч:]:
заквітчаний[закв'іч:аний], молодчик[молоч:ик], коротший[короч:ий].

Різні типи уподібнень приголосних характерні лише для усного мовлення, вони закріплені орфоепічними нормами і на письмі не позначаються. Для правопису таких слів треба застосовувати орфографічні правила.

При спрощенні у прикметникових формах вимова звукосполу­чень -тськ-, -дськ-, -нтськ- передається як: -тськ-, -дськ—> -цьк-[ц'к], -нтськ—> -ньсь- [н'с']: закарпатський [закарпац'кий], студентський [студен'с'кий].

Такі спрощення на письмі не позначаються.