З орфоепічними нормами тісно пов’язані акцентуаційні,що визначають правильне наголошування слів.
Наголос – це виокремлення одного зі складів слова засобом посилення голосу.
В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-який склад слова й змінювати своє місце в спільнокореневих словах або у формах одного й того ж слова: зб и тки – збитк о вий, прийм а льня – пр и йми.
Наголос може виступати засобом розрізнення лексичного (семантичного) значення слова: характ е рний і хар а ктерний, пр о шу і прош у, а також граматичного: с е стри і сестр и.
Дотримання норм наголошення й вимови є одним із важливих показників культури усного професійного спілкування. Як відомо, в українській літературній мові є чимало слів, у яких мовці порушують усталений літературний наголос, тобто акцентологічні норми.
1. Іменники середнього роду на -ання мають наголос на тому складі, що й неозначена форма дієслова, від якої іменник утворено: чит а ти – чит а ння, навч а ти – навч а ння. В окремих словах префікс ви- перетягує на себе наголос: в и дати – вид а ння, в и вчити – вивч а ння. Ненормативними є наголошення ч и тання, навчанн я, завданн я.
|
|
2. У числівниках від одинадцяти до дев’ятнадцяти наголос падає лише на склад на: один а дцять, чотирн а дцять, вісімн а дцять.
3. У відмінкових формах на -и названі числівники зберігають наголос на цьому ж складі: один а дцяти, дван а дцяти, чотирн а дцяти, шістн а дцяти, сімн а дцяти.
4. У відмінкових формах на -ох, -ом наголос переходить на останній склад: одинадцять о х, чотирнадцять о х, сімнадцять о х та ін., одинадцять о м, дванадцять о м, шістнадцять о м тощо.
5. У складних числівниках на -десят наголос на останньому складі: шістдес я т, сімдес я т, вісімдес я т.
У формах непрямих відмінків цих числівників наголос перетягується на закінчення: п’ятдесят и (п’ятдесять о х), п’ятдесятьм а (п’ятдесятьом а).
У межах літературної норми існують варіанти. Деякі слова української мови мають подвійне наголошення:
доповíдáч | пóмúлка | паропровíднúй | повíтря′ний |
нáклáд | цемéнтóвий | прýжнúй | рóкú |
лазýрóвий | корúстувáч | корúстувáння | щíлúна |
óгрíх | пíдмýрoк | допомíжнúй | кахля′нúй |
зáголóвок | електропровíднúй | зимóвúй | кóлéдж |
Для сучасної української мови характерною є суперечність між намаганням зберегти залежність похідного слова від вихідного.
Ознайомтеся з наведеними нижче похідними прикметниками, що втратили акцентну залежність від вихідного слова:
|
|
пуск– пусковúй | áркуш – аркушéвий |
шрифт– шрифтовúй | спирт – спиртовúй |
бíржа – біржовúй | збут – збутовúй |
нитка– нитковúй | чéрга– черговúй |
текст– текстовúй | прибýток – прибуткóвий |
Акцентну залежність від вихідного слова зберегли такі похідні прикметники:
каталóг– каталóговий | ліфт – лíфтовий |
фíрма – фíрмовий | експéрт – експéртний |
герб – гéрбовий | рúнок – рúнковий |
штамп– штáмповий | файл – фáйловий |
відсóток– відсóтковий | циліндр – цилíндровий |
7. Більшість трискладових слів з компонентом -метр, що є назвами вимірювальних приладів, мають наголос на передостанньому складі: спідóметр, фотóметр, дозúметр, газóметр, барóметр (але: гравімéтр).
8. Складні слова з першим компонентом, утвореним від власного імені, мають наголос на останньому складі: ватмéтр, вольтмéтр, оммéтр.
9. Терміни з компонентами -метрія, -графія належать до моделей, у яких нормативним є наголошення першого складу другого компонента складного іменника: електромéтрія, електрогрáфія, спектромéтрія, спектрогрáфія.
10. У назвах мір з компонентом -метр наголошується останній склад: мілімéтр, кіломéтр, сантимéтр, децимéтр.
11. Складні іменники з компонентом -граф, що називають особу за фахом, мають наголос на передостанньому складі: типóграф, топóграф (але: калігрáф).
12. У складних іменниках з компонентом -граф, що є назвами приладів, апаратів, слід наголошувати передостанній склад: аерóграф, спектрóграф, томóграф (але: полігрáф, телегрáф, радіотелегрáф).
13. Назви осіб певного фаху мають ненаголошений компонент -лог: токсикóлог, геоморфóлог, графóлог, планетóлог, кліматóлог.
14. Компонент -лог наголошується в таких складних словах: каталóг, монолóг, полілóг.
Слово прошу вживається з двома наголосами: прош у – у значенні «звертаюся з проханням, клопочу»; пр о шу – у значенні «запрошую, будь ласка».
В українській мові є іменники в и года (родовий множини в и гід)зі значенням «користь» і виг о да (родовий множини виг о д)означає «зручність». У відмінкових формах цих іменників та у словах, утворених від них, наголос зберігається на тому самому складі: в и года – в и годи – в и годою; в и гідний «корисний» – в и гідність – в и гідністю; виг о да – виг о ди – виг о дою; виг і дний «зручний» – виг і дність – виг і дністю.
Наголошення багатьох слів української мови відрізняється від наголошення їх лексичних відповідників у російській мові:
пóказ | бéсіда | кільцéвий | тяговúй | руслó | суднó |
рукóпис | грáфлений | малúй | ламкúй | сорокóвий | рóзмах |
кóлесо | задúмлення | перéкис | трубчáстий | плавкúй | серéдина |
зáмазка | заробíток | рóзпад | низькúй | новúй | в’язкúй |
різкúй | тонкúй | їдкúй | шúроко | глúбоко | далéко |
стóляр | рúфлення | ковшовúй | текстовúй | кухóнний | ненáвидіти |