Липнева революція 1830 року у Франції

Увечері 26 липня на вулицях Парижа відбулися зіткнення між народом і поліцією. Наступного дня вуличні демонстрації переросли в збройне повстання під гаслом захисту конституційної хартії та зміщення міністерства Поліньяка.

В ніч на 28 липня 1830 року в різних околицях міста побудовано барикади, молодь і робітники захопили зброю з арсеналу, на ратуші вивішено триколірний прапор. У Парижі було 11 000 королівського війська, але в перших вуличних сутичках воно виявило слабу організацію.

Другого дня, 29 липня, головні будинки міста вже були в руках повстанців, і військо, на заклик депутатів, перейшло на бік революції. Карл X тепер згоден був відкликати ордонанси, але було вже запізно – його посланців зустрів однодушний оклик: «Геть Бурбонів!» [8, c.188].

Так почалася липнева революція. Її головною рушійною силою були робочі і дрібні ремісники. Ненависть до уряду дворянської та клерикальної реакції, до династії Бурбонів, двічі нав'язаної французькому народу військами європейської контрреволюційної коаліції, охопила самі широкі верстви трудящих Парижа. До них примкнули представники інших шарів, зокрема прогресивної інтелігенції. Студенти Політехнічної школи, тісно пов'язані з опозиційно настроєними колами буржуазії та офіцерства, очолили багато загонів революційних бійців.

Видну роль в управлінні збройною боротьбою зіграли карбонарії, діячі «Патріотичної асоціації» і члени інших таємних революційних спілок. Що стосується депутатів-лібералів, то вони боягузливо відсиджувалися у своїх будинках або проводили час у нарадах, на яких обговорювали питання про те, як би скоріше домогтися припинення збройної боротьби.

29 липня 1830 року повсталий народ з боєм захопив Тюільрійский палац, над яким негайно ж був піднятий триколірний прапор – прапор революції 1789-1794 років.

Під тиском народних мас, що організували похід на Рамбульє, де перебував королівський двір, Карл X відрікся від престолу (на користь свого онука – графа Шамбора) і втік в Англію.

Проводирі революції не мали одностайної думки, що далі робити, – одні підтримували республіку, другі – конституційну монархію. Але сили республіканців були невеликі і переважив погляд паризького міщанства, що для Франції потрібен король.

31 липня депутати палати, серед яких переважали орлеаністи, зібрались в домі банкіра Лафітта, вирішили передати корону герцогу Орлеанському Луі-Філіппу. Він був сином князя Філіппа, званого «Рівність» (Егаліте), який голосував за смерть Людовіка XVI, але пізніше сам поклав голову під гільйотину. Людовік Філіпп перебував на засланні у Швейцарії та Англії і заробляв на прожиток як учитель. Пізніше повернувся до Парижа і тут вів життя як звичайний громадянин, не видаючи нічим свого аристократичного походження. На вулицях міста з'являвся у міщанському одязі, з парасолею. Був відомою і популярною фігурою. Притому підтримував зв'язки з лібералами, чекаючи на розвиток подій.

Протести республіканських груп і організовані ними народні демонстрації не досягли мети. Луі-Філіпп був проголошений королем.

У той момент, коли революція перемогла, діячі буржуазної опозиції перестали ховатися: тепер вони поспішали перешкодити проголошенню республіки і захопити владу у свої руки.

Людовік Філіпп на заклик тимчасового уряду прийняв титул намісника і звернувся до народу з прокламацією, повернув триколірний прапор, скликав палати на сесію і дав запевнення, що «карта буде правдою». На балконі ратуші з’явився під руку з Лафайєтом і підняв революційний прапор. Це викликало таке заплення, що його становище було закріплене.

Парламент ухвалив нову конституцію і 6 серпня 1830 року передав Людовікові Філіппові титул короля французів. Конституція 1830 р. відрізнялася від карти 1814 року тим, що мала характер договору між народом і королем [3, c.391].

Парламент дістав законодавчу ініціативу, тобто міг виступати з самостійними проектами законів. В окремому артикулі зазначено свободу преси і заборонено заводити цензуру. Так липнева революція закріпила у Франції конституційну монархію.

Неорганізованість робітничого класу та слабість республіканської партії дозволили буржуазним лібералам здійснити свої плани.