Вплив липневої революції 1830 року на інші країни та позиція великих держав

Період часу від 26 до 31 липня 1830 року французи називають "Великим тижнем". Наслідків цих подій для загальноєвропейського життя ще не можна було вгадати.

Визнання іноземними державами нового уряду не зустріло великих перешкод. Англія негайно визнала Луі Філіппа. Держави Священного союзу одержали від нього самі переконливі та урочисті запевнення. Пруссія теж не утруднилася визнати нового короля, навіть Меттерних, для якого спокійне життя було дорожче переконань, поставився до нього люб'язно. Росія, хоча й не дуже дружелюбно, але все-таки вступила в законні відносини з новим режимом. У цей період відносини були настільки дружні, що французи подумували про шлюб спадкоємця престолу, герцога Орлеанского, з ерцгерцогинею австрійською.

Луі Філіпп висловив причини свого невтручання в справи іноземних держав. У відношенні до Бельгії і Польщі французький уряд тримав себе дуже коректно. Стосовно першого король втримався від спокуси збагатити країну або свій двір. Через другу йому довелося твердо витримати натиск радикалів. Вони повинні були замовчати, коли на запит про капітуляцію Варшави, генерал Себастіані, відповів сухо й байдуже, що у Варшаві повний порядок.

Навіть в Італії не дійшло до зіткнення, хоча там склалася непроста ситуація.

Зміни, що відбулися на англійському престолі 1830 року, за місяць до французького "Великого тижня", повинні були обов'язково підняти питання про реформи нижньої палати і вирішити парламентське питання. Жодна країна в Європі не перенесла стільки жахів, зловживань і протиріч у внутрішньому пристрої, як Англія [5, c.336]. У своєму державному житті вона набагато випередила всіх по волі, добробуту, справедливому поділі монархічних, аристократичних і демократичних начал.

Звістки із Франції породили в різних місцях Німеччини хвилювання. Так, французька липнева революція розворушила Німеччину і в різних країнах привела до розрух. Наприклад, у Баварії студентство вчинило акцію проти консервативного міністерства, в Гессен-Дармштадті дійшло до селянських бунтів, у Бадені ліберальний великий князь Леопольд дав широку свободу пресі. Меттерніх був занепокоєний тими подіями і на союзнім сеймі 1832 року провів ухвалу, якою заборонено політичні товариства, обмежено пресу і заведено поліційний нагляд над молоддю і всякими підозрілими особами. У 1833 році студенти, за допомогою емігрантів, викликали у Франкфурті-на-Майні розрухи і пробували опанувати місто. Тоді за ініціативою Меттерніха відбувся з'їзд міністрів Австрії, Росії і Пруссії у Тепліце в Чехії, на якому ухвалено ще гостріші засоби проти всіх «демагогів» і арештовано та засуджено на довголітні кари багато молодих людей. Ті держави, що мали свобідний устрій, мусили обмежити свою конституцію. За таких умов ліберальний рух знову занепав [8, c.210].

Із двох німецьких держав Австрія протягом десятиліття, що пішло після паризьких подій, не представляла з себе нічого важливого у всесвітньо-історичному аспекті. Внутрішній зв'язок із громадським життям німців втрачався усе більше.

Росія мимоволі взяла активну участь у паризьких подіях, через польські події. Народ, і особливо польське дворянство, не піклувалися про спокійний розвиток і мало цінували політику обережного управління фінансами. Конституція, і те особливе положення, що дане було Польщі Олександром I, не цілком припинилося в Польщі, головним чином через особливості польського національного характеру.

17 листопада 1830 року у Варшаві несподівано спалахнув бунт. Змовники по заздалегідь домовленому плану кинулися одночасно до палацу намісника та до арсеналу, де розграбували зброю і роздали народу. Повстання швидко поширилося по всьому Царству Польському і все польське військо перейшло на сторону заколотників.

Після втихомирення польського заколоту імператор Микола звернув увагу на положення народу в Царстві Польському і в Західному краї, де більшість чисто російських поселень підпадало під шкідливий вплив католицького духівництва. Заради усунення цих впливів з 1830 року в Литві, на Волині та у Подол’ї були прийняті урядові міри до роз'єднання католиків і уніатів.

У 1830 pоці, після Липневої революції, чеський становий сейм виступив з критикою поліційної системи Меттерніха – це був початок чеських політичних змагань. Чехи спершу виступали одностайно з ліберальними німцями, але пізніше почали все більше підкреслювати свою національну незалежність. Вони заявили про своє небажання брати участь у франкфуртському парламенті, а чеські студенти розігнали німецький конституційний союз [3, c.415]. Намісник Чехії, граф Тун, чеський патріот, поміркованою політикою намагався стримати чехів від революційних виступів і погодився на вибори до окремого чеського сейму. Чеська молодь, перейнята революційними гаслами, підняла повстання 12-16 червня. Комендант Праги, князь Віндішгрец, наказав бомбардувати місто і придушив революцію. Під воєнним режимом занепав політичний рух, і чехи повернулися до вузької культурної праці.

Наслідки були і в безпосередньому сусідстві Франції. Південні Нідерланди повстали проти панування півночі та проголосили себе незалежним королівством Бельгія. Незважаючи на монархічний статус, прийнята Бельгією конституція вважається однією з найбільш прогресивних конституцій Європи того часу.

Липнева революція привела до встановлення нового державного положення, гідного і міцного, у значній мірі подіяла вона і на Швейцарію. Цій країні, як нейтральній, важко було затвердити протягом останніх двадцяти років своє шляхетне право давати притулок політичним злочинцям, коли всюди панувала державна поліція. Повільно, як у Німеччині, ослабленої поділом на дрібні та невеликі держави, пробивалося тут нове вільне життя. Тепер, у години випробування, ясно було, що "існуюче" не здатне було протистояти навіть помірному тиску, і менш чим за рік була складена нова конституція 31 липня 1831 року.

В інших державах якщо і піднімалися подекуди бунти, то здебільшого незначні і скоріше господарського порядку, ніж політичні, що легко проходили після першої критичної хвилини.

Тим часом вплив паризьких подій на розум був величезний, і правителі могли зрозуміти, що тепер вони мають справу не з колишнім, народом, що вимагав спокою й роботи. Ліберальне прагнення, хоча не глибоке і не сильне, прийняло радикальний відтінок, у лібералів був свій орган і свої керівники, що жадали діяльності.